Евтаназія – це процес прискорення смерті за допомогою введення в організм лікарських речовин.

Але це наукове трактування поняття, а що це насправді , легка та гуманна смерть чи спроба людини покінчити життя доручивши це медикам. Різні міркування та доводи наводяться з цього приводу. Готуючись до написання власних роздумів з даного питання я вирішила зазирнути в соціальні мережі,та поцікавитись що думають інші люди з даного приводу. І як закономірність думки та переконання різноманітні , як за так і проти евтаназії.

Виявляється це питання обговорюється та вирішується на законодавчих рівнях багатьох держав світу , про це говорили в Давній Греції та Римі .

Наприклад, у США штат Орегона, згідно закону «Смерть і гідність», який був прийнятий 1997 року, сказано, що будь-хто з дорослих людей, що перебувають у здоровому глузді, маючи висновок хоча б двох незалежних лікарів про те, що жити їй залишилося не більше одного місяця, має право звернутися в лікарську установу з проханням дати їй препарат, який надасть змогу «припинити життя гідним чином». Лікар який виписав такий препарат не має права проводити його введення, це повинен зробити сам пацієнт. Однак в інших штатах США, передбачають серйозну кримінальну відповідальність для тих, хто допомагає вчинити «самогубство».

Міркуючи з даного питання хочеться почати з самого важливого –ЖИТТЯ, яке дається людині лише однин раз , можна без перебільшення сказати що це дар Божий , це те — що сама людина не може обирати. Релігійні конфесії різних віросповідань, а особливо християнство засуджують та не виправдовує евтаназію, вважаючи це вбивством, самогубством, що є тяжкий гріх.

Але коли життя людини виснажене тяжкою хворобою, нескінченним та нестерпним болем і муками, що призводить до пригнічення морального, психічного і фізичного стану. Коли хворій людині тяжко терпіти свої страждання вона просить смерті. Адже не зважаючи що сучасна медицина робить нові відкриття в різних галузях, до цього часу немає ліків від такої страшної хвороби як рак. І в даному питанні хвора людина яка зважується на такий крок звертається до медиків. Але ж ми звикли і хочемо бачити в лікареві людину яка допомагає боротись за життя , перемагати недуги, або уповільнювати процес хронічних недугів. І кожен лікар давав клятву Гіппократа допомагати хворим та не нашкодити їхньому життю та здоров’ю.

Лікарі та рідні хворих в будь-якому разі, якою тяжкою не була хвороба повинні до останнього боротись за життя, використовувати всі засоби традиційної та нетрадиційної медицини . Іноді в тяжко хворі люди звертаються до Церкви та Бога ,щиросердечно каючись в своїх гріхах і моляться за одужання. І нерідко трапляються дива , коли безнадійно хвора людина якщо не повністю виліковувалась то принаймні мала можливість продовжити своє життя на декілька років .

Тож коли завдяки спільним зусиллям медиків та пацієнтів хвороба відступає або замінюється одужанням, коли ця перемога є важливою для всіх близьких, тоді вдячність лікареві можна порівняти лише з молитвою до святині.

В сучасній медицині існує нова галузь знання – реаніматологія предметом якої є методи оживлення організму та закономірності їх помирання. Реаніматологія повертає людину до життя. Це є велика перемога сучасної медицини, котра змінила уявлення людей про смерть. Будь-які успіхи цієї науки, наближують медицину до її кінцевої цілі, що була висловлена давньогрецькими лікарями в їхньому девізі « Зціли!». Цей заклик несе в собі філософський зміст, в який входить поняття гуманізму не може схвалити несвоєчасне припинення життя.

Тому я твердо переконана що медики не повинні забирати в людини те , що дано Богом. За останні десять років у більш розвинених країнах світу створенні спеціальні медико-соціальні заклади, ще їх називають хоспіси, які призначенні для безнадійно хворих людей.

У таких установах під наглядом соціальних працівників і лікарського персоналу люди доживають свої останні роки життя, але таких установ у нас на жаль дуже мало. А онкологічно тяжко хворих людей, яка правило щоб не псувати статистику смертності в медичних закладах, часто відправляють помирати вдома. Як правило це люди які хворі на останню стадію раку, яку вилікувати практично не можливо, але розуміючи тяжкий перебіг хвороби, рідні намагаються підтримувати хворого, допомагають полегшити його біль і страждання але погодитись на те щоб близька людина обрала собі шлях піти життя через «легку та безболісну смерть» погодитись неможливо. Життя і смерть людини в руках Всевишнього і не варто нам простим смертним втручатись в Божий промисел.

Можливо для самої людини яка обирає для себе шлях евтаназії це звільнення від болю та муки, але на мій погляд такий крок не завжди можна зробити правильно та виважено. В будь-якому випадку це вбивство, навіть якщо вона безболісне і позбавляє страждань. Тому хочу процитувати Папу Римського Іоанна-Павла II, який в 1995 році у Ватикані виступив проти абортів і евтаназії, сказавши: « Що їх легалізація тотожна легалізації злочинів, які руйнують суспільство. Політики і закони, опозиційно налаштовані стосовно життя, ведуть суспільство до виродження не лише морального, а й демографічного і економічного.»

Можна безкінечно розмірковувати з даного питання, але на мою думку евтаназія якщо й може проводитися то суто на добровільних засадах, виключно під контролем лікарів. Ще при цьому людина яка вирішила піти з життя таким способом, повинна отримати дозвіл суду для проведення таких дій. І перед проведенням евтаназії потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб відмовити людину брати на себе такий тяжкий гріх!