Спостерігаючи за людьми на вулиці, в транспорті чи інших громадських місцях, складається враження, що більшість з них взагалі неосвічена, не вміє читати і взагалі відірвана від цивілізаційного світу. Базові правила етикету не те що не виконуються в повсякденному житті, а, мабуть, і не усвідомлені окремими громадянами.
Перш за все це стосується поведінки при вітанні. Звичайно, зустрівшись із знайомим ми не приховуємо своєї радості від зустрічі,проте привселюдно і надто зухвало поводитись при цьому неприпустимо у суспільстві. Не потрібно забувати, що окрім нас є інші люди, яким заважає галас.
Правила етикету, а точніше правила поводження при вітанні і знайомстві, відрізняться залежно від країни та рис менталітету народу. В певних країнах припускають обійми і легкі поцілунки у щічку, в інших же навпаки – навіть привітання у вигляді жесту рукою сприймається з негативним підтекстом.
Загалом, правила етикету у більшості країн подібні, принаймні українці, здебільшого, дотримуються правил прийнятних у колі європейських країн. Завжди вітатись першим повинен чоловік із жінкою, молодший за віком зі старшим, підлеглий із керівником та людина нижчого соціального статусу із людиною так званого «вищого кола».
Зустрівшись на вулиці, неприпустимо чоловіку хапати знайому ( а тим паче незнайому!) жінку за руку – вона повинна сама бути зацікавлена у вашій розмові. Коли ж назустріч вам йде пара, о першими, зазвичай, вітаються одна з одною жінки, потім жінки з чоловіками, а за тим – чоловіки між собою. Чоловіки, як правило, обмінюються рукостискання. Щодо цього ритуалу існує також чимало заборон, правил, норм і рекомендацій. До прикладу, виявом неповаги буде подавати руку в рукавиці,коли за погодних умов можливо було її зняти.
Цікавим є звичай знімати капелюха при вітанні. Цей обряд прийшов з тих часів,коли кожен джентльмен носив із собою зброю. Таким чином, знімання капелюха символізує обезброюваність перед знайомим, тобто той факти, що ви виявляєте своє доброзичливе ставлення до цієї людини і зовсім не збираєтесь на нього нападати !
Стосовно вітання до незнайомих людей також існують певні канони ввічливості. Коли вам необхідно щось запитати у незнайомої людини, треба вибачитись за те, що відволікли людину та запитати те, заради чого ви звернулись до неї. Потім треба подякувати людині за допомогу. Якщо ж коротке звертання перетворилось у розмову, необхідно представитись людині, назвавши своє ім’я.
Здебільшого, знайомства відбуваються на певних заходах. Нас знайомлять посередники — наші знайомі, родичі, друзі, товариші, колеги тощо. Щодо цього також існують свої звичаї. Представляють людей один одному за загальними правилами етикету – чоловіків жінкам, молодших старшим і т.д. Та я переконана в тому, що найкращим варіантом є самостійне знайомство людей один з одним, оскільки представляючись самостійно є найменш вірогідним назвати ім’я неправильно чи зробити наголос не на тому складі. Та й представляючись, людина називає себе так, як би хотіла, щоб до неї звертались – на ймення, чи за ім’ям та по-батькові. Та правилом гарного тону буде звертатись до нового знайомого на «Ви», або вживаючи інші звороти ввічливості, як от «пане/пані», «юначе», «молодий чоловіче» та інші подібні форми.
Можна звертатись до людини за її вченим ступенем (якщо ви впевнені в тому, що зумієте правильно назвати його) – «пане професоре», «пане доктор» та інші. У будь-якому оточенні недопустиме є фамільярне звертання і «панібратське» відношення до людини в присутності інших людей. Навіть якщо вас пов’язують дружні, тим паче просто товариські стосунки, необхідно «на людях» поводити себе належним чином, аби не створювати неприємностей тій людині і не соромити її ( та й, передусім, себе) на публіку.
Проте, я схиляюсь до думки, що регулювати свою поведінку необхідно відповідно до середовища, а саме до тих умов, в яких ми знаходимось в конкретний час. Я маю на увазі те, що при спілкування зі своїми близьким друзями не обов’язково називати їх повним іменем, досить і простого звертання – Марійко, Дарусю, Юлю чи інше. Набагато приємніше вашим колежанкам буде почути лагідну форму свого імені. Адже класик писав, що для людини немає приємнішого звуку, аніж її власне ймення. Саме тому при звертанні до людини доцільно називати її на ім’я.
Слід пам’ятати про те, що враження про вас формується в перші секунди розмови. Можна мати бездоганний вигляд, а зіпсувати думку про себе відкривши рота. Тому варто обдумувати кожну фразу, яка так і воліє зіскочити з язика. Інколи язик – найзліший ворог, а трапляється й таке , що саме кепське перше враження загладжує розмова.
Я би рекомендувала людям частіше звертати увагу на своє мовлення, оскільки саме по манері спілкування можна зробити висновок про освіченість і культуру кожної людини. Найціннішим капіталом є наші знання, тому доцільне їх використання покращує думку про вас як носія культури, а в окремих випадках допомагає просунутись по кар’єрних сходинках. Вдале демонстрування свого інтелектуально-культурного потенціалу – запорука успіху. Тому вперед за новими знаннями!
