Даосизм – це вчення Давнього Китаю, яке кардинальним чином вплинуло на подальший розвиток китайської культури. Зародився даосизм, як філософське вчення, а пізніше з цього вчення виросла нова релігія, яка і досі є однією з провідних на території Китаю (поруч з буддизмом і конфуціанством).

Основними принципами даосизму є природність та недіяння.

Природність проявляється в тому, що необхідно максимально слідувати законам природи і своїй сутності. Основним поняттям даосизму є «дао», що буквально перекладається, як «шлях», в даосизмі це поняття основне, дао – це першооснова всього, вищий закон буття.

Йти шляхом дао власне і означає природність, але з точки зору сучасної моралі буквальне розуміння цього принципу і втілення його в життя може призвести до аморальних вчинків, адже людська сутність вона сама собою є звіриною. В даосизмі розум людини розцінюється, як щось таке, що суперечить природі, але ж саме завдяки розуму ми можемо контролювати свої вчинки, розцінювати їх як добрі чи погані і взагалі без розуму саме визначення цих базових етичних понять стає для людини недоступним. Відповідно в даосизмі моральних норм слідувало уникати, так як їх відносили до категорії розумного.

Але при цьому ми не можемо, і навіть не маємо права казати, що даоси – аморальні, адже наступний принцип їхнього вчення, принцип неідіяння якоюсь мірою убезпечує їх від цієї аморальності. Недіяння полягає у тому, що у вченні даосизму заперечується будь-яка діяльність, що може змінити чи якось вплинути на природній хід речей. Даосизм не закликає до бездіяння, як до фізичного поняття, а розуміє його як слідування природності, слідування шляху дао.

Поняття недіяння (У-Вей) – це не зовсім пасивність, це скоріш спонтанна, природна дія, вона базується на таких принципах: жодне зусилля не має бути витрачене дарма, не слід робити того, що не відповідає законам природи.

Природність не передбачає участі людини в соціальних інститутах суспільства, вона не приймає владу і прагнення до неї, знання та культурний досвід також розглядаються, як порушення природності.

Незважаючи на те, що моральні норми відкидалися, як явище породжене розумом, у філософії дасизму існує таке поняття, як «Де», що можна перекласти, як «мораль», «відвага». Де – це певний загальний космічний принцип, якщо людина слідує Дао, то її наповнює природна енергія Де.

В ідеях даосизму також знаходять своє відображення основні етичні поняття добра і зла. Провідною є концепція інь-ян. Інь(пасивна сила) і ян(активна сила) задають циклічність всіх процесів в природі. Інь включає в себе такі поняття: жінка, чорний, сльози, земля, рух всередину, а ян на противагу йому – чоловік, білий,сміх, небо, рух назовні. При цьому інь та ян не можуть існувати ізольовано, їх взаємодія заклечається в наступному: вони намагаються подавити одне одного, вони здатні взаємоперетворюватись, боротьба інь і ян створюють джерело розвитку. Простіше кажучи, взаємодію інь та ян можна розглядати, як взаємодію добра і зла, як знаходяться в вічній рівновазі і забезпечують гармонію всесвіту.

Мені тяжко прийняти принципи даосизму, так як я виховувалась в іншому ідейному оточенні. Для мене недіяння не є ознакою доброчесності, а більше ознака байдужості, байдужості перш за все до себе, а як можна переживати стосовно благополуччя інших, якщо тобі не є цінним своє власне. Звісно це моя точка зору, для даоса власне благополуччя і благополуччя інших полягає у тому, щоб плити за течією. Але такий варіант розвитку подій в житті точно не для мене.

Не знаю на скільки наступні думки будуть правильними, але я вирішила проаналізувати етичні ідеї даосизму з точки зору власне даоса і приблизно змоделювати його думки в звичній для сучасного українця ситуації. Ситуація банальна: громадський транспорт, я ставлю себе на місце даоса – я слідую дао – їду на роботу, зайшла в вагон метро, він пустий, мій наступний крок – сісти на вільне місце.

Поступово, вагон заповнюється і вільних місць вже не лишається, на наступній зупинці заходить бабуся і я не поступатимусь їй місцем адже цим самим я можу порушити природній стан речей, її шлях – стояти в вагоні, мій шлях – сидіти, якщо за світовим законом дао їй предписано сісти – то точно не на моєму місці, але я навіть не розмірковуватиму над цим, мій розум чистий, я слідую своєму шляху.

Звісно я описала ситуацію дещо перебільшено і з одного боку упереджено, але це був своєрідний художній прийом з метою показати, що я вважаю принцип недіяння неможливим для застосування і неактуальним в наших широтах.