За багато років існування українського народу створилася унікальна система духовних цінностей, де педагогічна культура та етика займає важливе місце. За трипільської культури наші пращури володіли власними звичаями, унікальною культурою, та морально-етичними поняттями. Повага, людяність, працелюбність були важливою ланкою у вихованні молоді. З давніх віків прекрасна народна культура сповнювалась красою і високою моральною думкою та етичними принципами. Наповнена глибоким змістом вона була могутнім джерелом методів виховання особистості.
Суть морально-етичного виховання була сконцентрована на тому, щоб вкоренити у кожному поняття людяності, а виховання зумовлювало формування позитивних якостей особистості, а також прищеплення моральних ідей та понять для активної та змістовної суспільної діяльності. З покоління в покоління етичні норми та вимоги передавались завдяки народним традиціям та звичаям.
Морально-етичні норми виховували особистість, контролювали поведінку та свідомість. Направляли думки у корисне русло. Гуманізм, вміння пристосовуватись до життя, унікальність особистості були основними принципами виховних традицій. Свідомість особистості формувалась сукупністю етичних чинників — відносин у родині, прикладом батьків, життєвим досвідом старшого покоління. Свята, обряди, символіки були наповненні морально-етичними культурними цінностями, наприклад: обручка — символ вірності, символ дівочої честі — коса і так далі.
В Київській Русі широкого розповсюдження преклади давньогрецьких літописців. “Ізборник Святослава” дає нам змогу познайомитись із “Повчанням дітям Ксенофонта”, учня Сократа.
У ньому описуються поради, щодо правильного виховання молоді: “Я, дети, говорю вам, отойти от жизни человеческой, знаете ведь, как в жизни своей жил без лукавства, как во всем честен был и любил всех, не ради сана великого, не из гордости. Не укорял никого и никого не оклеветал, ни малого, ни великого. Не оставлял церковь божию ни вечером, ни утром, ни в полдень. Не презрел нищих, не оставил странных и печальных, не презрел никогда ведь и заключенных в темницах, необходимое давай им, и тех, кто в плену избавил, не помышляя о чужой доброте…Так и вы живите, дети мои, да и вас бог ублажить и долголетие явит и сотворит. Убогих посещайте, вдов защищайте, немощных милуйте и осуждаемых неправо избавляйте, мир имейте со всеми. Более всех с теми, кто в пустыне и в пещерах, и пропастях земных добро творит. Помните монастырь, монахов и стыдитесь, и почитайте, и милосердствуйте. Матерям же вашим честь отдайте, и все добро им сотворите, да господа увидите радующегося и о том возвеселитеся в века. Все, сколько имеете золотом и серебром, и ризами, раздайте неимущим, и в работе сущей, как своих детей, любите и милуйте юных и старым свободу дайте, пищу им до смерти давая, и просто говорю: как меня видели творящим, и вы творите, да спасетесь и уподобитесь святым. Мать не забывайте, волю ее творите…”.
Великий політичний діяч, Київський князь Володимир Мономах дав великий поштовх морально-етичних понять, які дійшли і до наших часів. Є. Маланюк описав його, як одного з перших початківців християнського гуманізму.
Під час своєї політичної діяльності Мономах створив велику кількість реформ на поліпшення культурних та моральних цінностей і свідомості суспільства. Володимир свідомо і активно намагався поліпшити стан низів, видаючи закони, які допомагали йому у цьому. Для спадщини своїх дітей Володимир створив ряд правил, які стали не тільки заповітом для його рідних, а також стали одними із основних засад, які формують моральні поняття і досі.
У «Повчанні Дітям» Володимир Мономах показав себе, як оригінального мислителя, проповідника морально-етичних правил та понять, які були і залишаються досі поштовхами до осмислення проблем життя. Володимир мономах дуже широко розкрив цю проблему, навіть, не зважаючи на канони і догмати тодішнього християнства, хоча і починається на Біблію і духовну свідомість. Проте, зазначу, що церква не прийняла таких рішень Володимира Мономаха, і дивлячись на те, що за багато «князівських» років, під час яких інші правителі для всієї Русі зробили набагато менше, їх церква признала святими, у свою чергу як Володимира цією честю не удостоїли.
«Повчання…» складається з трьох частин: повчання, я кому розкриваються етичні та моральні погляди Мономаха, автобіографії, та листа до Олега Святославовича. У «Повчанні…» розглядаються питання про світобудову, розуміння Мономахом державності, моральності особистості, та свідомості русі. Питання про світобудову Мономах висвітлював з точки зору християнськіх бачень. «Світ мисли вся як створений Богом, прикрашений ним для слави і служби людині, на догоду чоловікові для їжі, для розваги» ( із «Повчаннь Володимира Мономаха» ). Мономах виступає перед людиною, як взірець думки, краси вислову, та взірець премудрості Бога. Володимир Мономах концентрував увагу н таких моральних та етичних поняттях, як: пам’ять про убогих, допомога слабким, повага до старших і менших, вказував на те, що не важливо збагачуватись скарбами, а важливо збагачуватись духовно. Застерігав, щоб не обманювали, не порушували даної клятви, не зраджували і не лицемірили. Був проти п’янства та блуду, бо від них гине душа та тіло. Він закликав, щоб оберігали бідних, вдів та сиріт від сильних світу цього, просив дарувати їм любов до ближнього. В цьому Мономах бачив майбутнє примирення і милостеність, надіявся, що його слова почують. Мономах надає практичного значення своїм повчанням, дає можливість втілити їх в реальність давати один одному приклад. Одним із основних моральних аспектів Мономах вважав, що справедливіть княжого суду, у можливості «сірим» та «убогим» відчути себе у безпеці, відчути захищеними.
Принципам загального миру і етичного відношення Мономах також вважав мирні стосунки між князями. Він був проти усобиць за владу, війн та вбивств. Заповідав берегти мир і доброту, згоду між собою, берегти красу відносин та спілкування. Керуючись своїми переконаннями, мономах відмовився воювати з Ростиславовичами, також відмовився від помсти за вбивство свого сина, керуючись думками про благо Руся. Він казав: : «Не хочу я лиха, але добра хочу братії і Руській землі». Мономах вважав, що кожен князь повинен робити все, для передбачення агресивних дій, які провокують воєнні дії, повинен піклуватись про свою землю, про підданих, адже моральні устої – це основний і важливий крок до всесвітнього добра.
Мономах був переконаний і намагався переконати інших у тому, що нема проблем, які б не можна було вирішити мирним шляхом. Питання про сенс буття людини, про її місце в суспільстві займають основне місце у «Повчанні Володимира Мономаха». Моральні аспекти християнства основною мірою зумовили не лише розкрити людину, але й усвідомити її важливість мирного буття, гідності, а також переосмислити свої дії. Роздуми про людину дали Мономаху поштовх до розуміння особистості в цілому, що дало можливість роздивитись індивіда як унікальну самостійну особистість, над якою не може буди влади. Звідси виходить визнання важливості і цінності кожної людини окремо, що понесло за собою відмову від смертної кари. Володимир мономах пояснював відмову від кари тим, що кожній людині відведений свій термін Богом і ніхто не має права прискорювати цей час: «Ні правого, ні винуватого не вбивайте, — заявляє Мономах, — і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина».
Усвідомлення важливості особистості дало поштовх Мономаху на усвідомлення самого себе, як важливої ланки у творенні свідомості людини. Він зрозумів, що його діяння важливі для суспільства, що він може принести мир у світ. Він може дати приклад іншим для наслідування, щоб наступні покоління уникали помилок, допущенні ним самим, адже відповідальність перед іншими була основою формування його найвищої моральної оцінки особистості.
Мономах основував свої етичні погляди на фоні загального розуміння світу. Включав християнські моралі у свої вчення, проте часто виступав і проти них. Він вказував, що правитель – це не тільки віруючий у Бога, віданий церкві діяч, а і що основним для правителя має бути турбота про державу і про благо свого народу. Проголошував гуманістичні ідеї, де підкреслював, що справжньою боголюбивою людину робить діяльність на благо іншим, чистість думок і звернення до сумлінного земного життя. Прикладом для усіх Мономах був сам, показуючи, що розумова і фізична праця – це компоненти, які не можуть існувати одне без одного. Розумовою працею для Мономаха було те, що завдяки їй людина збагачує себе, свій досвід і знання, які облагороджують і надихають людину на дії, що дає діям сенс та подальший розвиток.
Мономах вважав, що саме дії можуть зробити людину щасливою. Навіть молитві він, хоча і віддавав належне, але відводив її, як ланку духовенства на другий план.
Отже, вчення Мономаха були значущими у його часи і не втратили важливості і до сьогодні, адже він надіявся, що його слова проживуть віки і будуть почуті. У свою роботу він вкладав усю душу, показуючи, що моральне відношення і етичні принципи можуть зробити людину правильною, значущою, вільною він бруду, який, нажаль присутній у більшості з нас.
