Етика є периферійною гілкою філософії. Питання, що поставлені філософією, приймають світоглядний характер. Етика досліджує проблеми морального життя людини та суспільства, можливості покращення відносин між ідивідами, засоби втечі від руйнаційї моральних стосунків, рівень моральної культури особистостіі, що виражається у змісті та засобах дії, зв*язків між особистостями і рівень морального стосунку людей та природи.

У наступному доцільно розрізняти визначення: відношення, відносини, спілкування,ставлення, стосунки зв?язки.
Відношення — вважається специфічним способом людини взаємодіяти зі світом творчо. У ньому змальовується здатність особистостей до пізнання світу, а також діяти відповідно до його законів, отже, на засадах моралі.Відносини — логічно спричиненавзаємодійна суть та визначеність,що в них відбувається формування та відтворення соціального характеру життєдіяльності людини ( матеріальні стосунки, виробничі стосунки,).

Спілкування — дії, що створені суспільність життя у різних формах взаємодій суб*єктів та об*єктів. Зв?язок — є типом спілкування, що в ньому відображено можливості існування соціуму іісторичному та певному окресленні.

Стосунки — тип зв*язків, що його учасники взаємодіють на умовах приналежності до окремого неформального абож формального цілого (стосунки в колективі, родина, подружня пара і так далі).

Ставлення — тип відносин,його характеристики зумовлюються важливістю поданого явища для особистості,що його характеристики спричинюються важливістю певного явища для особистості.

Одним з найвідоміших філософів був Гегель Георг Вільгельм Фрідріх — засновник систематичної теорії діалектики, що її основним твердженням вважається , розвиток як характеристикадій духу світу. Діалектика вважалася як тезове протиставлення , протирічне вирішенняю.

Батько майбутнього великого філософабув фінансовим чиновником. У 7 років хлопця віддали до гімназії Штутгарда. Там Гегель був одним з кращих у вивченні історії та мов. У 1788 році, коли закінчив гімназію, він вступив до Тюбінгенського теологічного інституту. Будучи студентом, майбутній філософ серйозно захопився революцією у Франції.Проблеми етики посідають одне з головних місць у філософськиих поглядах Гегеля. Головні ідеї етики відображені у роботах «Філософія права» та «Енциклопедія філософських наук» (в 3 тій частині праці «Філософія духу»). Питання свободи волі є головною проблемою.

В етичних роздумах Гегеля подано пояснення її важливості. За Гегелівськими філософськими поглядами саме воля є необхідним складником буття світу, адже природа, життя суспільства у різноманітності власних виявів,існування будь-якого індивіда є виявленням власне розвитку Індивіда-Абсолюта. Позитивна значущість процесу в єдинстві Істини, Добра і Краси фіксує духові його власну моральність .

Розумними видами його змалювання , а саме в розумі та у бутті, представлено людську історію та еволюцію, розум людини, що мислить. Властивості опредметнення в інших формах існуванняхі утворюють зміст «духовної філософії» — кінцевого уривку гегелівської концепції ідеалізму. Духовна філософія висвітлює послідовність власне постановку у видах трьох типів духу: суб?єктивного, об?єктивного, абсолютного .Проблема моралі розглядається вченим в поєднанні із людським життям і історичному розвитку, яка в сукупністю з філософією синонімізує поняття «духу об*єктивного». Як вважав Гегель, дух об*єктивний минає 3 щаблі власного розвитку:моральнічсть,мораль, абстрактне право. Власне мораль включає: родину, суспільство і країну. Передовим визначенням етичних поглядів Гегеля було визначення свободи волі, яка визначається власним діалектним розвитком. Гегель визначає 3 ступенії такого розвитку: вільна природа, сваволя і возум у волі. Природна воля — це «власна воля», яка вільна тільки в собі. Суть її позначається, тягою, бажаннями, нахилами, власне чуттєвою волею індивіда.

У волі індивіда присутня розумність свободи, проте, вона виявляється в безпосередності, що засвідчується, та про розумність заданих форм. Саме ця воля і є «кінцевою в собі».Враховуючи три ступені еволюції свободи я к поняття, Філософ поділяє етику на три частини: мораль, моральність, абстрактне право право .»Право абстрактне — це і є власне соціум з його організацією, яка існує. Право визначається як «воля у її власній ідеї».Право виступає дещо узагальненим, стосовно до яуого особистість виражається у вигляді правового суб*єкта. » Заповідь права оголошує таке: залишайся собою і шануй решту людей як особистостей».

Отже, право абстрактне— це є особливою можливістю для моральних та моральнісних відносин. Право будує власні вимоги на забороненому.Визначення «мораль», у розумінні Гегеля, складає діалектику всезагального і особливого. Особливе проявляється у формі суб?єктивної волі, у я кій міститься всезагальне. Суть моралі пов?язана разом з визначенням воліяк такої, а також до світу, як до діяльнісного предмета . Саме в моралі має суть процес стику свобод . Дяку.чи цьому, з*являється поняття блага не лише для вольового суб?єкта і, а також і для решти. Окреслене відношення має місце лише в моралі. Гегель пояснює діалектичний зв?язок людської поведінки та переконання їх моралі.

У етичних поглядах Гегеля подано аналітику діалектичної взаємодії головних видів свідомості мораліі: умисність і вина намір і благо; добро і совість. Справжність моральності відображається в діях та їх наслідках. Як суб?єкт діяльності, що має наміри, людина несе моральну відповідальність за намір, оскільки наслідки у всьому їх обсязі не можуть бути передбачені. Головною сукупністю категорій вважають благо та добро. У теорії філософа , добро виступає єдністю індивідуальної моральної волі особистості, а також власне самої ідеї добра. Сутнісна його означеність, зберігається у вигляді духовної сталості, на все нових і нових щаблях існування всезагального, кожного разу удосконалюється та поглиблюється. Гегель визнначає три щаблі розвитку ідеї добра: добро як знання добра; добро як рефлексія над добром; добро як розуміння його власної цінності. Совість виступає як процес внутрішнього визначення.

Добро у його відношенню виступає як її сутність, або інакше — добро і є волею в її істині.Головною у визначенні волі як добра є зрозумілість та власна розумність волі.

Діалектичними виявами протилежності свободи волі прийнято вважати добро та зло. їх взаємоперехід відображає реальні процеси руху людства до свободи. Істиною моральності є «тотожність добра і суб?єктивної волі». Вищим ступенем розвитку духу об*єктивного виступає моральність. Право та мораль не можуть існувати окремо. В етичних поглядах Гегеля мораль побудовано не тільки на волі суб?єкта, а й виступає єдністю діалектичною при поєднанні суб*єктивного та об*єктивного. Об?єктивною засадою існування моральності є історично зумовлені форми суспільного угрупування стосунки у вигляді законів та соціальних інституцій. Добро, як категорія, у цих складниках постає як дійсне,дякуючи діям суб?єкта, що переповнює об?єктивне суб?єктивним, що не є, однак, подією вольового суб?єктивізму .
Моральність у етичних концепцях Гегеля охарактеризована трьома головними щаблями розвитку в історії: а) як «природний дух», тобто є сім*єю; б) у своєму «роздвоєнні та явленні» вона є громадянський соціум; в) вона є «держава як свобода».

Уладнання порядку, життя у соціальному середовищі отримують полія, суд заклади доброчинності. Та саме державі відведена ту основна роль. її Гегель вважає найголовнішим способом утворення суспільного ладу. Обов*язком кожного громадянина повинна бути пошана держави та дотримування її законів. Держава виступає як гарант захисту майна та гідності людини, за умови виконання останньою своїх обов?язків. СВлід зазаначити, що Гегель вибудовує моральність не тільки на власне самій волі особистоті, а на інституційних видів життя суспільства: держава, законодавство, право. Гегель проставляє та вирішує проблеми можливості роду людини до виховання та самовдосконалення. Початок її бачиться у діях людей протягом історичного розвиткуї. Остання виступає як рух висхідний. Дійсногю рушійною силою історичного поступу виступає певний суб*єкт, а саме особистість. «Передовою усіх дій, а,відповідно, і дій всесвітньо-історичних , стоять люди як суб?єктивності, які виконують субстанційність» .

Філософ розмежував категорії «мораль» і «моральність». Моральність:

• дотримується суспільної моралі на поданому ступені його розвитку а також є виявом громадської природи людини
поєднується зісвідомими поглядами людини на політику•
• може не пов*язуватися з індивідуальною волею;
• людське подолання власної природи людиною, індивід підпорядкований державним інтересам.

Гегель найголовнішими моральними цінностями визначав силу духу, яка виражена у людській діяльності. Двигуном прогресу в історії виступала людина, зайнята працею творчою.Філософ продовжував полгяди Канта щодо моральності як подолання індивідуальної природної природи.Так як інтерес суспільства стоїть вище за інтереси окремої людини, то і моральність громадська є вищою за моральність індивіда.

Дискутуючи з Кантом, Гегель проголошував, що не можливо заганяти думки та сумління індивіда у коло закону. «Єдність суб’єктивого і об’єктивності в особі … і вистпає моральністю». Її зміст — моральні закони, що їх дотримуються в соціумі.

Філософ говорив, що з відходом у історично нову епоху, моральність відходить на все вищий і вищий ступінь у своєму розвитку.
Мораль — не є об*ктивним згрупуванням людських дій, якими їх можна побачити. Поза примусу юридичного має місце моральна свідомість (борги та свобода) і моральний вибір.

За Гегелівськими поглядами моральність — є формою співставлення суспільства та індивіда, яка прийнятна для поданого відрізку історії, рівень суспільної еволюції. Філософ вважав, що на повністю оновленому ступені розвиткувідродяться ідеали стародавньої Греції:
— усі версви суспільства мають розвиватись вільно;
• моральність повинна злитись із законом державизФілософ відокремлює поняття «свавілля» та «свобода».
Сваволя — воля дії, яка іде всупереч мораліі.
Свобода — це:
• єднання волі та розуму;
• необхідність пізнання;
• заміна інтересів егоїстичних на інтереси загальні.

Література
1. http://uk.wikipedia.org/
2. Кирюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як спекулятивна теологія. — К.: ПАРАПАН, 2009. — 204 с.
3. Кожев А. Введение в чтение Гегеля. — СПб.: Наука, 2003.
4. Мовчан В. С. Етика. Навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 483 c.