Сучасна етика знаходиться між двома станами. Це стан абсолютної умовності і відносності змісту пізнання, тобто говориться про те, що життя не має ні мети ні значення, а разом із цим і заперечує значення етичних норм. І стан, навпаки, поширення етичного, понять про добро, наприклад, відношення до природи, та взаємини з нею. Також в етиці з’явилося гендерне розділення, тобто вона не розглядається з точки зору людяності, гуманності, а вже більше йде схильність до чеснот з точки зору мужності та жіночності.
Тобто, те що є характерним етиці чоловіків не є нормою для жінок. Запропоновані такі теорії, як міжрелігійна етика Баха, в якій особливу роль грає стаття Тейяра де Шардена «Феномен людини», в якій поєднана традиційна для суспільства етика з теорією еволюції. Також не можна залишити без уваги концепцію Циалковського, що побудована на Буддистко – Матеріалістичному принципі: у всесвіті однакова кількість добра і зла, і все має рівновагу.
У сучасній етиці також має місце принцип «благоговіння перед життям» Альберта Швейцера в якій говориться про те, що найвища цінність людини — це її життя, не дивлячись ні на що, людина має зберігати і поважати життя і тільки тоді буде гармонія з природою і людина буде випромінювати добро.
Щодо України, то сучасність є ключовим етапом для українського народу, це усвідомлення національної приналежності, гостро піднімається питання відношень людині і нації. На становлення сучасної етичної думки, окрім філософів, дослідників та викладачів ВНЗ також вагомо вплинули такі культурні діячі, як Леся Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко та безліч інших.
Наприклад Тарас Шевченко довгий час являвся членом Кирилло-Мефодіївської спілки, моральне покликання якого є просвітлення усвідомлювання себе українським народом та пробудження націоналістичного стилю мислення. Він завжди боровся за звільнення українського народу від влади російської імперії та отримання Україною незалежності. Він хотів, щоб свободна людина ходила по визволеній багатій та родючій землі. Еталоном свобідної людини для нього були українські козаки, які непримиренно боролися за українську свободу. Про це, в більшості, він і писав у своїх творах.
Іван Франко не писав окремих етично-спрямованих робіт, але в усьому його, як життєвому, так і творчому шляху просліджується проблема моральності. Він вважав за потрібне виконувати моральний обов’язок двома способами – це, по-перше, вивчати та досліджувати культуру свого народу, усі історичні та культурні праці, традиції, фольклор та інше, і, по-друге, пробуджувати у людях прагнення до свободи, людську гідність та гордість за національну ідею.
У роботах Лесі Українки моральні вчення проглядаються у ідеології свободи — це і є основні мотиви та ідеї її творчості. Ідея свободи включає в себе такі етичні проблеми, як те що людина несе відповідальність за свої вчинки та наслідки цих вчинків, значення творчого контингенту суспільства в розвитку нації та боротьба за вихід з рабства. Леся Українка була шляхетним борцем за правду та політичну свободу, шукала шляхи оптимальної діяльності інтелігенції у масовому громадському русі.
І це тільки маленька доля українських письменників, які поклали початок морально-етичним принципам нації, пропагували національну свідомість та намагалися щось зробити для свободи українського народу, як політичної, так і соціальної.
