Етапом в історії таких відомих країн Східного Середномор*я від часу походів Македонського до завоювання цих же самих країн Римом, в результаті якого відбулося підпорядкування Єгиптові називається – елліністичним періодом. В цьому етапі історії усі дослідники займаються вивченням природи, за для того щоб відродити саме натуралістичні концепції. 6-5ст до н.е. Справа в тому, що нам може здаватися, що за ради відродження цих концепцій ми ніби то повертаємося назад, відмовившись софістично-сократичній зосередженості на людині.
Але розібравшись у цьому ми бачимо поглиблення, а саме збереження уявлення про людину як найкращий і гідний подарунок людства. Адже людина, як вважають дослідники епохи еллінізму – знаходиться в середині космосу. Також аналізуючи дослідження за часів еллінізму ми можемо побачити ціннісну заданість підходу до природи – її розуміли так, щоб саме в ній можна було побачити пояснення внутрішньої свободи людини.
Підтвердження моєї думки ми можемо побачити у вченнях скептицизму, стоїцизму, епікуреїзму, неоплатонізму, електецизму.
Епікур був видатним моральним вчителем саме елліністичного періоду. Він мав відношення до однієї з важливіших традицій етики – евдемонізм. Він вважав, що для того щоб вирішити етичну проблему потрібно правильно розуміти щастя. Бо щасливі люди – гарні, веселі, усміхнені, задоволені своїм життям, в них немає бажання сваритися, з*ясовувати стосунки – саме про це йдеться у вченнях Епікура.
Евдемонічний ідеал Епікура – спокійне життя, в якому не потрібно ні про що піклуватися, можна жити в своє задоволення, уникаючи все те що тебе засмучує та бентежить. Етика Епікура є індивідуалістичною. Так як таке поняття як дружба – це вільне спілкування людей, які користуються один одним для бесіди і гарного проводження часу.
Поряд із вченням Епікура виникає стоїцизм, який заснував грецький філософ – Зенон. Він вбачав найбільший сенс існування у підпорядкуванні природі саме у повному сприйнятті світу. У ньому царює жорстока необхідність, яка є вираженням розуму космосу. Нажаль протидіяти їй безглуздо, а підкорившись це означає залучитись до вищого розумного першопочатку. Але для цього свідомого та повного підкорення треба удосконалити свій власний розум, також навчитися не піддаватися суб’єктивним почуттям — страху, насолоді, скорботі та бажанням.
Стоїцьким ідеалом спрямувань є спокій, чи стан який є вільним від пристрастей або пристрасне терпіння. Тому що, коли людина спокійна, помірна, мужня, розсудлива та справедлива, а тим-більш якщо вона позбавлена почуття жалю і завжди діє як слід, якщо вона з легкістю і радістю приймає все те, що надається долею – то ми можемо однозначно сказати про те, що вона є мудрою. Саме вільне і свідоме підкорення долі є достойним вчинком, одним з проявів ми можемо побачити самовільний вихід з життя.
Також нам відомо про таких представників людства, як давніх римлян. Вони запозичили безліч ідей від греків в сфері етики, найбільше виявили своє зацікавлення до електицизму.
Заглиблюючись в цю тему ми можемо зустрітися з такою персоною як Марк Тулій Цицерон. Він працював в державному устрої, шукав найкращий варіант державного будівництва. Ще він розроблював латинську термінологію.
З приводу епікуреїзму, то він –був принципом нормального та щасливого життя, і щоб так жити, потрібно було просто втриматися від страху, і що найголовніше, потрібно було позбутися цього страху саме перед богами. Коли я аналізувала суть неоплатонізму, то зрозуміла, що добро пов’язане саме з душею. А зло – з чуттєвим світом. Підсумувавши, хочу зазначити те, що ц філософів Давного Риму переважає мізерність, розсіяність, а не єдність з тим розумовим началом.
Сам неоплатонізм розробляє Тріаду Платона( а саме її діалектику) Це: «Єдине-Розум-Душа». Вони вважають, що спершу є невимовне, Одне Єдине Благо, яке переходить в Розум, а той в свою чергу переходить в Душу.
Також необхідно зазначити те, що у римських стоїків є надзвичайні релігійні переживання, вони весь час шукають ідеї спокутування і спасіння. Можемо побачити, що індивідуалізм посилюється, і від всіх земних справ,повноцінно відходить у моральне вдосконалення. Усі риси контролю, зібраності та суворості плавно переходять як милосердя, жалість до всього, відчуття та почуття. повного відходу у особисте моральне вдосконалення від земних справ. А з приводу кохання, ми можемо побачити, як воно перейшло та втілилося в жорстокий світ.
В філософії стоїків римляни побачили оптимальну можливість для того, щоб можна було виразити свій, власний національний дух. Підтверждення моїх слів ми можемо зустріти в творчості Епіктека, Сенеки і Марка Аврелия. Завдяки цим великим людям можемо стверджувати про те, що стоїцизм дуже сильно вплинув на загальний дух епохи, її моральність, що згодом перетворилося в те, що може контролювати та регулювати поведінку людини.
Саме практикованою моральністю стало вчення філософії. Сучасна розумна людина у цьому може побачити те, як падає думка – це виражається у випробуванні приховуваного та погане відношення до мислення, яке спустилося з висоти абстракції. Справедливе це переконання чи ні — спірне та сумнівне питання , що у будь-якому разі, за межі круга лише теоретичних завдань «чистого розуму» не виходить. І важливо, щоб будь-яка оцінка повинна йти за стремлінням до історичної нормальної адекватності. Адже саме філософією життя хотів стати стоїцизм. І це бажання відноситься і до думки античності. Найяскравіше виражається у римських стоїків, а саме в їх творчості – де найбіш виразно висвітлено сторінку і висновок з розвитку думки стоїків.
