Цих філософів можна яскраво охарактеризувати як матеріалістів епохи Просвітництва, що завзято брали участь у просвітницькій діяльності. У середовищі етичного вчення вони займалися рішенням практичних проблем, що позитивно відобразилося на збагачення дисципліни новими думками. Конкретизуючи, можна назвати наступні теми, що розроблялися і були актуальними: протиборство моралі і писаного права, проблема моральної поведінки і власних інтересів, вплив громадськості на особисту мораль людини, роль виховання в творенні морального у людині тощо.
Центральні думки французьких мислителів епохи Просвітництва були саме популістського характеру. Вони гадали, що для створення морального суспільства конче необхідна зміна умов, в яких люди знаходилися, також підняття проблем співвідношення інтересів суспільних до стремлінь окремою людини, що є функціональною одиницею моралі.
Зацікавленість у створенні загальної ідеї поведінки для певних людей, груп людей, народів також не полишала розуму французьких філософів. Окрема людина може буди будь-якої думки щодо міркування усіх інших. Відношення залежить від протиріч інтересів інших його власним. За таким правилом діють і велика, мала соціальні групи, колективи ба навіть народи. Народ установлює правильними тільки здорові для самого себе речі.
Моральність має на увазі особисту зацікавленість, однак людина знаходиться у соціумі, що представляє собою сукупність індивідів та їх інтересів, що також хочу бути щасливими. Через це людина розуміє, що власного благополуччя вона може досягли лише при участі і допомоги інших. Таке сприймання веде ні до чого іншого, як до альтруїзму. Заважаючи на попереднє, можна сказати, що для досягнення щастя особистого треба допомагати щастю інших. Даною засадою визначаються правила діяльності у соціумі, повинності одних по взаємовідношенню до інших.
За поглядами французьких матеріалістів, ціллю діяльності індивідів зобов’язане бути загальне для усіх благополуччя. Певна зацікавленість людини повинна буди погоджена з інтересами соціальної групи. Це дозволить скороминучий зиск перетворити на довгострокову користь.
Якщо слідувати інтересам соціуму, то поведінка людей у середні соціуму повинна визначатися не певним одномоментним інтересом чи поривом, який є сумнівним сам по собі, а довготривалим благополуччям для усіх. Просвітницький французький рух виходив с того, що суспільне чи громадське має перевагу над особистим. Для того, щоб бути правильним, моральним людина повинна бути налаштована на творення тотальної користі.
Виховання має свою особливу і дуже важливу роль у етиці. Зокрема Клод Гельвецій включав у цей термін увесь вплив багатогранного світу, його навколишні чинники, соціальні, біологічні. До них таких він відносив: умови народження, соціальний статус батьків, умови державного ладу, де народилася людина, звичаї на традиції, друзі, література. Весь життєвий шлях, на його думки, був суцільним процесом виховання.
Істинна моральність, з ідей філософів-просвітителів, є повне порозуміння з власним розумом. Саме основна роль розуму у моральних питаннях являться визначною деталлю філософії просвітництва у Франції зокрема. Якщо є ціль покращання моралі у суспільстві, то цього треба досягати й політикою, але у перших радах повинна йти освіта.
Просвітництво є шляхом щасливого, морального, доброго суспільства. Усі натуралістичні знання повинні стати надбанням кожного. Ці знання треба ставити проти впливу релігії. Релігія є об’єктивно небезпечною для здобуття щастя соціумом загалом і людиною конкретно.
Філософи Дідро, Руссо, Гельвецій гадали, що їх ідеї є інтересами усього людства. Царство раціоналізму, інтелекту мало вирішальне значення, ідеї його буди народженні для заміни застарілих, деструктивних для суспільства феодальних ладів. Світу мир, свобода мати власне, свобода до нескінченного самозбагачення на вдосконалення, загальний прогрес.
Теорія розумного егоїзму
Початком цього знання э очевидне: людина, як частина природи, як індивід може і відчуває. Відчуває усе: приємність, радість, страждання, задоволення тощо. Заважаючи на те, людина не тільки може відчувати щось, а й прагне відчувати певні приємності і хочу уникати негативного, такого як страх чи страждання. Егоїзм є суто природним, і він людям дістався абсолютно природним шляхом. Людина не є початково негативною чи позитивною, вона лише слідує своїм певним інтересам, що дозволяють їй чи уникати страждань, чи приносити собі задоволення.
Егоїзм є основа до творення вчинків. Людської природи не поміняти, тому треба більше про неї знати. Закони людські тільки протирічать законам природного загального.
Загалом певні позитивні властивості особистості як то справедливість, доброта чесність не являють собою «Ні!» егоїзму. Це просто ідентичність егоїзму інтересам суспільності
Прослідковуючи думку французьких філософів-просвітителів, можна сказати, що ідеї моральних канонів вони заповнили сенсом практичним. Акцентуація тільки проводиться на впровадженню суспільного пріоритету замість особистого. Така концепція є суттю усього морального, правильного, справедливого.
Уточнюю, що на думку філософів сам егоїзм не є хваління аморального способу існування. Це тільки початок етичного вчення у людині. Зціпляючись з егоїзмом вони на основі його, на основі розмови з самими природними інтересами люди намагалися створити інтереси, що будуть служити суспільству.
Саме егоїзм є той корінь, той фундамент, що дає можливість побудувати у суспільстві моральний лад. Для практичного творення такого суспільства треба цю моральність впровадити в закони, освіту, державотворення.
В цій концепції першопроходьці зробили спробу знищити пряме моралізування, а замість цього звернутися до природної частини людини, до його свідомості. Такий підхід дозволяє через призму власного буття оцінити індивіду моральність і правильність вчинків своїх та інших. Складність такого морально впливу передбачає складну просвітницьку, виховну роботу.
