Артур Шопенгауер – видатний німецький філософ. Роки життя з 22.01.1788 по 21.09.1860.
Народився філософ в простій родині банкіра, мати була німецькою письменницею.

На сьогоднішній день Артур Шопенгауер вважається одним з найвидатніших мислителів ірраціоналізму. В юності мав пристрасть до німецького романтизму, захоплювався всім містичним. Брав приклад з робіт Імануіла Канта, називаючи їх найважливішим явищем, яке коли-небудь відбувалося у філософії за останні декілька тисяч років. Також цінував ідеї буддизму, роботи Епіктета та Цицерона.

Працею всього життя Артура була філософська праця – «світ як воля і уявлення» (1818), коментуванням і внесенням поправок до якої філософ займався до кінця всього свого творчого життя.

Створений філософом метафізичний аналіз волі, його погляди на мотивацію людини (саме він вперше використав цей термін). Саме його роботи свого часу мали великий вплив на Фрідріха Ніцше, Ріхарда Вагнер, Альберта Енштейна, Зигмунда Фрейда, Карла Юнга та Льва Толстого.

Ще з дитячих років Шопенгауер, маючи можливість багато подорожувати, почав розвивати та виховувати в собі естетичний смак. А любов до всебічної, неповторної краси запалала в його серці після знайомства з класичним світом. Під керівництвом Веймера Артур вивчав грецьку мову і роботи Гомера.
Крім класичного, художнього світів, говорив філософ, є ще інший шлях, шлях – для звільнення себе від мук, це занурення в моральний світ життя.

«Моралі доводиться мати справу з реальною поведінкою людини, а не з можливою побудовою повітряних замків …» етика Канта на думку Шопенгауера, обмежується в дослідженні тільки моральних відносин між людьми, зовсім забуваючи про тварин. Проблему моралі видатний філософ пов’язує з проблемою свободи волі. Воля єдина, але вміщає в собі багато ідей. Особистісні якості особистості в досвіді життя строго підкоряються законам достатньої основи. Якостям особистості властивості такі риси:

1)Вони вроджені, ми народжуємося наслідуючи відповідний тип характеру від батька та інтелектуальні можливості від матері. (крадії народжуються в крадіїв, брехуни – в брехунів).

2)вони емпіричні, в залежності від нашого розвитку ми поступово пізнаємо їх інколи проти власного бажання відкриваємо в собі певні риси характеру, що властиві нам.

3) Вони постійні. Суттєві якості характеру супроводжують людину від народження до самої смерті.

Тому виховання моралі в суворості та строгості, на думку Артура Шопенгауера, практично неможливе. В своїх роботах Артур виступав проти надання інтелектуальним можливостям повної і єдиної влади.

Таким чином німецький філософ своїми вченнями виключив варіант того, що багато принципів класичної філософської традиції, а саме те, що мораль повинна формуватись на основі інтелекту. Без сумніву, в роботах Шопенгауера ми спостерігаємо негативістичний та песимістичний характер його етичних роздумів. На думку філософа людське життя полягає в очікуванні смерті.

Вчення про свободу волі містить в собі протиріччя: воля в себе тимчасова, але тим не менше, вона виконує дію вільного вибору; вона єдина, але крім цього включає в себе безліч характерів. Читаючи цей факт, не слід забувати про те, що сам Шопенгауер рахувався з цим вченням. В листі до Беккера (книга Фолькельта «Артур Шопенгауер, его личность и учение» ), він пише «Свобода – это такая мысль, которая, хотя мы её и высказываем и отводим ей известное место, на самом деле не может быть нами отчетливо мыслима. Следовательно, учение о свободе мистично.»

Діяльністю людини керують три головних мотиви: злоба, егоїзм та співчуття. З перерахованих лише останній несе в собі моральний мотив. Визнання Шопенгауером співчуття єдиним моральним мотивом діяльності було обґрунтоване психологічно та метафізично. Якщо щастя – химера, отже егоїзм, як прагнення до благ, не може бути моральним двигуном. Оскільки світ оточений злом і людське життя сповнене страждань, залишається тільки прагнути до полегшення, звільнення цих страждань шляхом співчуття. Але і з метафізичного погляду співчуття існує єдиний моральний мотив поведінки. В діяльності співчуття приводить людину до самозречення, до забуття себе та свого благополуччя заради чужого блага. Таким чином, людина, немов знімає емпіричні кордони, що розмежовують між своїм і чужим «я». дивлячись на іншого, людина, немов говорить: «Це ти сам.» В акті співчуття людина містичним чином вірить в єдину сутність світу, в одну волю, що лежить в основі багатьох відомостей.

З приводу першої думки Шопенгауера слід звернути увагу на те, що говорячи про співчуття як про моральний мотив він відкидає співчуття як психологічну неможливість: на його думку, якщо радість ілюзорна, то саме по собі співчуття неможливе. Саме тому Шопенгауер говорячи про любов завжди має на увазі любов в однобічній формі співчуття, не дивлячись на те, що це являється складнішим явищем. З вказівкою на співчуття як на шлях відмови від волі до життя Шопенгауер з’єднує проповіді аскези. Аскеза – зневага всім, що прив’язує людину до земного, мотивує людину до моральності, святості. Християнство істинне, оскільки воно являється вченням про відречення, відмову від світу.

Протестантизм – це «релігія людей, що люблять комфорт освічених лютеранських пасторів».Святість готує людину до повного знищення у вигляді плотської індивідуальності. Шопенгауер вважав, що просте самогубство – це ще не моральна відмова від волі до життя. Інколи, навпаки, самогубство може бути конвульсивним вираженням жадібного, але невдоволеного ствердженням волі до життя. В такому розумінні воно недостатнє для підготовки людини до блаженного занурення в небуття. Крайній, заключний пункт системи Шопенгауера — це вчення про Нірвану- небуття волі, відмова від життя, зречення. Це небуття, за словами філософа, не є відмовою від буття – це «царство благодаті». В ньому, міститься вчення Шопенгауера про неможливість зберегти тінь індивідуальної волі, якийсь сурогат безсмертя, несвідомості індивіда. Звідси випливає, що введення єдиної волі з логічною необхідністю зароджується в системі Шопенгауера ланцюгом протиріч. Ірраціоналізм проходить за всіма розділами філософії Шопенгауера від метафізики до філософії релігії. Згідно до цієї роботи, ми бачимо, що філософ заявляє про більшу симпатію до «супернатуралістів» в релігії, ніж до «раціоналістів».