З самого дитинства ми знаємо, що в світі існують дві сили, які безупинно борються між собою — добро і зло. Про них ми дізналися ще з ранніх років із казок, оповідок та легенд, які нам читали перед сном наші батьки.

Добро — це світло, сонячна сторона, все, що зв’язано з любов»ю, справедливістю, щирістю, честю і совістю.

Зло — темна сторона, де панує брехня та жорстокість, егоїзм, ненависть, страх і зрада. Темні сторони наших душ постійно протестують проти світлих і навпаки.

Відомо, що добро є центральною категорією моралі, воно виступає головним регулятором моральної поведінки. «Спішіть творити добрі справи!», — закликав відомий поет, всім знайомий кіт Леопольд з мультфільму нашого дитинства співав пісню про те, що «добрим на світі жити веселіше».

В свою чергу, зло називають протилежністю добра. Його відносять до антицінності, тобто до чогось несумісного з моральною поведінкою.

В реальному житті нам зустрічається і добро, і зло. Загальновідомо, що люди часто здійснюють як хороші так і погані вчинки. Якими б протилежними не були ці поняття, між ними існує свій взаємозв’язок. Якби у світі не існувало грішників, то говорити про добро було б без сенсу. Воно передбачає позитивний моральний вибір. Якби ж такого вибору не було, то прагнення до благ втратило свою цінність. Ідеальних людей не існує. Зло присутнє у всіх.

Досить цікаву позицію щодо «добра» та «не зла» мав відомий філософ з Франції Андре Глюксман. У своїй одинадцятій заповіді він зазначав, що людині не варто забувати, що їй притаманне зло. Це зло вона неодмінно внесе в свої найблагіші справи. Тому ніколи нікому не варто затівати нічого доброго, адже у все добре ми вносимо своє зло — і виникне чергова утопія, тоталітаризм і тому подібне.

Буває так, що добро з благих цілей може перетворитися в величезне зло. Наведемо такий незначний ніби приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласнику. Що в цьому страшного? Нічого, якщо нам не брати до уваги той факт, що цей однокласник в результаті не отримав певного багажу знань.

Але якщо спробувати подивитись глибше, то йому легко дісталась хороша оцінка, причому незаслужено. Наступного разу йому може легко дістатись щось інше, віддане задарма, через добрі наміри: прибрана кімната в гуртожитку, приготовлена вечеря, прикритий пропуск на роботі. Такими темпами людина швидко звикає до безвідповідальності. Вона не в змозі відповідати за свої вчинки. Шанси принести велику кількість зла, свідомо чи несвідомо, для навколишніх і близьких помітно зростають.

Моральна оцінка категорій добра і зла різними людьми буває різною. Це пояснюється тим, що такі категорії етики є об’єктивними за змістом та суб’єктивними за формою. В цілому, добро вважають чимось хорошим для всіх людей. Але те, що для одних людей є добром, для інших може бути злом, залежно від умов, обставин, поглядів і суджень. Наприклад, багатство. Для одних це радість, добро, для інших — нещастя, зло.

Багато людей задаються питанням: чи можуть добро і зло існувати окремо одне від одного? Можливо, ці поняття не існують взагалі і були придумані людиною? Одним з найбільш поширених доказів сьогодні у користь думки відносності добра і зла є приклад про диких тварин.

Хижак, який їсть беззахисну тварину, вважається злим, але ж він робить це не через жорстокість, а лише тамує свій голод в такий спосіб, в який закладено в його природі. Виникає питання: чи можна взагалі розділяти людські вчинки на добрі і злі, чи всі вони лише наслідки закладених у нас інстинктів?

Якщо дивитись глибше, природа являється не зовсім вдалим прикладом парадоксу добра і зла. Відомо, що кожен рівень життя у світі тварин автоматично існує для більш високого. Ми створені по тому ж принципу. Саме тому, намагаючись дізнатись, що означає бути доброю людиною, ми задаємо собі питання, що ж ми зробили на благо інших. Право вибору, яким більшість людей виправдовують зло, насправді полягає у свободі свідомо творити добро.

Принциповим в книзі Глюксмана є наступне: потурання злу може полягає у простій не протидії йому. Для того, щоб не бути співучасником зла, недостатньо лише протистояти йому: потрібно йому ще й протидіяти, а це потребує куди більшої мужності, рішучості і відваги. Справді, скрізь потрібно докладати чималих зусиль, аби досягнути бажаного.

Суть одинадцятої заповіді, сформульованої французьким філософом, полягає в тому, що бездіяльність проти зла нарікає людство на войовниче панування того ж зла. Не заважаючи, на те, що воно присутнє скрізь, з ним потрібно боротись та не здаватись.

Над проблемою «етики добра» і «етики не зла» можна ще довго роздумувати. Та більшість думок, моя в тому ж числі, сходяться на тому, що від зла ми нікуди не втечемо. Та це не означає, що люди повинні прийняти його. Ми повинні боротися з ним.

Але кожна людина, перед тим як вчинити певний вчинок, повинна задуматись: чи в благо є він, навіть якщо вмотивований найдобрішими помислами. Що б не говорили, «правильне добро» приносить спокій та щастя в наше життя. Тому ми повинні прагнути до нього.