Евдемонізм — етичний принцип, для якого основа моральності — це прагнення людини до щастя; це морально філософське вчення про щастя, як про кінцевий сенс нашого існування; це прагнення до щастя, яким визначаються всі наші вчинки і мета всього життя кожного з нас.
Суть сократівського евдемонізму полягає в моралі, яка побудована на незмінних і вічних цінностях, найголовнішою з яких є мудрість. Через мудрість відбувається пізнання цього світу і здійснюється діяльність людини, що відповідає призначенню Бога. Людина мудра проникає почуттям цінності життя, відчуттям речей на різну дію і реагування аж до спонтанного «оцінювання», що супроводжує кожне переживання людини. Але моральні оцінки, які виносить людина (якщо вона не є достатньо мудрою) завжди суперечливі і обмежені її свідомістю.
Все це відбувається тому, що людина не бажає пізнавати сутність речей і людське невігластво. Людина ховається за своєю «шкарлупою», боячись, що суспільство її не сприйме, не зрозуміє. І лише з часом, з набуттям мудрості, вона починає продовбувати свою, уже тверду, шкарлупу, тим самим відкриваючи для себе чудовий світ, який наповнений різноманітністю ще непізнаних почуттів. У вирі непізнаних насолод, бажань, почуттів людина починає замислюватись над сенсом свого існування, свого життя.
Сенс життя за Сократом — це пошук щастя. Щастя складає найвище благо людини, а досягти його можна лише за допомогою системи етичних поглядів. Іншими словами можна сказати, що щастя — це вища мета, а етика — головний засіб його досягнення. Сократ запевняє, що щастя може досягти тільки високоморальна особистість, людина яка цінить моральні принципи життя. Однак мати позитивні емоції і думки, мрії, бажання недостатньо для досягнення щастя.
Що собою являє щастя, кожна людина розуміє по-своєму. Адже кожен з нас — особистість, неповторність, індивідуальність, що має власні інтереси мрії та уподобання. Можливо для когось щастя полягає у тому, аби мати автомобіль найновішої моделі, або гарно облаштовану квартиру з дорогими меблями, від яких уже тріщать стіни, або гаманець, який наповнений зеленими папірцями — доларами. Я не заперечую, можливо, це і є якась сота доля щастя. А може, й ні.
Я більш схиляюся до думки Сократа, який вважав, що щастя неможливо знайти в отих зовнішніх благах земного життя, воно десь у нас самих, у середині , в душі. Щастя, воно виникає не з тіла, а з душі. Лише людина з чистою душею,може відчути себе по-справжньому щасливою. Життя в щасті передбачає легкість, спокій, розсудливість, яка досягається за допомогою знань і свідомих опорядкованих роздумів. За Сократом моральні норми ототожнюються з розумністю людини. Людина вестиме себе так, на скільки це дозволяє її мораль, а отже так, наскільки розумною вона є.
Евдемонізм Сократа побудований на визначенні самоцінності моралі. Не мораль підпорядкована природному прагненню людини бути щасливою, а навпаки — щастя людини залежить від її добродіяння. Від її благих намірів стосовно інших людей, від бажання зробити щасливою іншу людину. Тому найголовнішим завданням етики Сократ вважав допомогу людині в бажанні стати доброчесною особистістю. Етика Сократа є раціональною і опосередкованою, вона передбачає конкретні дії на шляху до досягнення вищої мети.
Основою моральності людини є знання. Кожна чеснота маж на увазі якесь певне знання. Відповідно знання асоціюється з моральністю людини, а їх відсутність – трактується як аморальність. Знання і добро мають щось спільне на шляху до досягнення щастя. Моральна істина повинна пройти крізь свідомість людини, аби чесноти приймалися нею усвідомлено.
Проходить певний час і будь-яка людина перестає бути задоволеною наявними у неї навичками і здібностями, і починає замислюватися про саморозвиток. З самого дитинства процес саморозвитку протікає природним шляхом: ми зростаємо, вчимося, намагаємося пізнати світ та знайти в ньому своє місце. Однак, коли людина стає дорослою, вона втрачає цю свою внутрішню силу, що штовхає її вперед, назустріч новому і незвіданому. Людина «обростає» безліччю комплексів, звичок і повсякденних життєвих турбот.
І ось тут їй починає здаватися, що життя закінчилася, а замість нього почалася довга і монотонна подорож до старості. Тоді перед людиною постає вибір: чи продовжувати їй, безвольно пливучи за течією до неминучої загибелі, і з часом втрачаючи придбане в дитинстві невимовне відчуття радості буття і щастя, або спробувати «втекти» з цього круговороту рутини і сірих буденних днів.
Більшість людей віддає перевагу першому, і лише деякі здатні відкрити для себе новий незвіданий шлях, повний радості і дивовижних відкриттів, який прийнято називати саморозвитком людини. Саме з саморозвитком і самоосвітою людина починає мудрішати, адже не даром існує прислів’я: «Вік живи – вік учися!». Тому за Сократом, процес морального виховання людини передбачає, перш за все, самоосвіту і саморозвиток, який триває протягом усього життя людини.
В центрі уваги Сократа знаходиться саме людина. Йому були чужі і незрозумілі метафізичні погляди, які доводили, що головним джерелом моральності людини є Бог. Не вірив Сократ і в провідну роль природи для формування етичних поглядів людини. Найголовнішою думкою його вчення стала така фраза: «Пізнай самого себе!». Пізнати самого себе, це значить визначити себе як суспільну і моральну істоту, стати справжньою особистістю, визначити своє місце в житті, як людини.
Головним у пізнанні себе повинна бути, насамперед, щирість і правдивість, це найголовніше. Бо як можна намагатися пізнати себе обдурюючи інших щодо своєї гарної поведінки, чи добрих намірів, в такому випадку пізнати себе неможливо. Адже людина сама собі не признається, що вона особистість, що вона єдина така у цьому світі.
Тому потрібно бути щирими, насамперед, з собою, ні в якому разі вдавати себе кращим , аніж ти є насправді. Хочеш зрозуміти, хто ти є — починай діяти, пізнавай самого себе, розвивайся, вдосконалюйся, набувай мудрості, ставай щасливим! Дуже влучно народна мудрість зауважує, що під лежачий камінь вода не потече. Тож кожній людині потрібно себе випробовувати, не втрачати жодної нагоди для перевірки власних здібностей. Людина унікальна, неповторна, багатогранна.
Отже, можна підвести підсумки: під евдемонізмом Сократ розуміє прагнення людини до щастя, яким визначаються всі її вчинки і мета всього її життя. Але саме щастя полягає в моральності людини, в її мудрості, яка набувається в процесі самопізнання та саморозвитку.
