Яке місце у філософії займає діалектика? Для того, щоб достовірно розібратися в цьому питанні, необхідно поринути в сиву давнину. Проте достатньо буде розглянути досить відому постать Павла Васильовича Копніна, який, працюючи у 60-ті роки минулого століття, зробив значний внесок у логіку наукового дослідження СРСР і як наслідок – розширив філософські думки та уявлення того часу.
Велику увагу у діалектиці як «мистецтві сперечатися» філософ приділяв логіці наукового знання, а також методологічним прийомам цієї науки. Тож, чи можна твердити про те, що саме це було основою його пошуків та наукових досліджень? Безумовно, так! Навколо цього напряму філософії Павло Васильович вибудовував також й інші свої дослідження, що торкалися, насамперед, теоретичних та пізнавальних питань науки і тогочасної філософської думки. Крім того, вони також розглядалися ним у світлі діалектики як теорії пізнання матеріалізму. Саме розглядаючи цей фактор і можна говорити про те, що всі напрацювання П. В. Копніна об’єднані спільною проблематикою і відображені в науковій історії, маючи назву «Філософський аналіз наукового знання».
Павло Васильович за час своєї наукової діяльності видав достатню кількість праць, кожна із яких по-своєму розглядала діалектичні підходи у науці та пояснювала логіку діалектичного пізнання. Автор цих праць також детально розглядав та пояснював питання конкретного та абстрактного, логіки та історії, емпіричного і теоретичного, розуму та інтуїції.
Цікаво також ще й те, що деякі праці П. В. Копніна охоплюють достатньо широкий спектр проблемних питань, які часто стоять на межі між філософією, природознавством, технікою та людиною. Останні пошуки філософа в науці пов’язані саме з цією досить широкою проблематикою, до того ж особливим є також і намагання автора дати якомога повніше пояснення власного розуміння науково-технічого перевороту в тогочасній науковій думці.
Після міжнародного філософського конгресу, на якому його учасниками — вченими було вирішено провести дослідження в трьох напрямах, а саме природничо-науково-технічному, соціальному та філософському, Павло Васильович із завзяттям взявся за останній (філософський) аспект.
В цей період він висловлює надзвичайну кількість неймовірно цікавих ідей з приводу великих зрушень та переворотів, що були обумовлені революціями в науці та техніці. Також він торкається проблем своєрідності стилю загальнолюдського мислення, яке в результаті як наслідок і призводить до наукових змін і переворотів. Всі ці неймовірно цікаві та важливі для науки ідеї П. В. Копніна не змогли зазнати реалізації з його безпосередньою участю, оскільки вчений висунув їх за кілька місяців до своєї смерті.
Такий неймовірно великий інтерес і жага до філософської науки проявилися у Павла Васильовича ще на початку його студентських років, проте вони не покидали його протягом життя і до самої смерті. І хоча його пристрасть до занять філософією було різко перервано Великою Вітчизняною війною, він з таким же юнацьким ентузіазмом, бажанням та завзяттям продовжує працювати в цьому цікавому для нього напрямку після війни.
Прагнення П. В. Копніна пізнавати було неймовірно сильним. До того ж його наукові пошуки не обмежувалися лише одним напрямом в науці. Так, у своїй докторській дисертації він детально розглядає існуючі форми мислення, а також яку роль вони відіграють у процесі пізнання. І вже за деякий час після захисту дисертації Павло Васильович все більше зосереджує свою увагу на теорії пізнання, концентруючи всі сили для вивчення цієї проблематики, висвітлюючи свої думки з приводу цього у численних статтях, які публікує після захисту докторської дисертації.
Розглядаючи П. В. Копніна як вченого, який зробив неабиякий внесок у наукову думку СРСР, треба наголосити на тому, що він «не сидів на місці», а встиг побувати за своє життя у багатьох містах колишнього СРСР. І саме період перебування у столиці України — Києві можна впевнено назвати найбільш плодючим в науковій діяльності Павла Васильовича. За десятирічний період він пише цілу низку монографій, які видавалися майже щорічно, котрі знову ж таки відображають творчі наукові пошуки автора і присвячені проблемам діалектики, логічних основ науки, пізнання та форм мислення.
Не слід забувати також і про те, що Павла Васильовича дуже цікавило і глибоко хвилювало питання про вплив науково-технічної революції на логічну структуру сучасного способу мислення. Зважаючи на те, що він вважав, що революція в науці як частина загальної науково-технічної революції має супроводжуватися змінами в категоріях науки, він підкреслював, що при цьому не можна збагачувати філософські категорії шляхом простого включення в їхнє число загальних понять сучасної науки. Це в черговий раз підтверджує ґрунтовність і глибину наукових пошуків П. В. Копніна, що були основою його творчої наукової діяльності.
Крім того Павло Васильович був дуже талановитим педагогом, який приділяв велику увагу вихованню студентства і молодих учених, проводячи для них лекції з вищезгаданою проблематикою. Саме через це він заробив високий авторитет серед молоді в колах наукової громадськості.
П. В. Копнін був творчою яскравою особистістю. Маса його невтримної енергії, цілеспрямованість та принциповість чудово поєднувалися з добротою, гумором, надзвичайною чуйністю та неймовірно великим життєвим досвідом. Він не лише майстерно знав своє діло, але й був безмежно закоханий в нього. Саме це і надавало йому надзвичайної сили та наснаги у творчих пошуках нових наукових відкриттів.
То ж якого висновку слід чекати із вищенаведених фактів? Безперечно, треба сказати, що вчення П. В. Копніна має немалий вплив на наукову думку бувшого СРСР. Проте і сучасність досить часто звертається до праць Павла Васильовича. Його постать можна розглядати і як приклад невтомного творця, науковця, що не полишає своїх пошуків, і як добру, мудру людину, яка залишає за собою місце для роздумів та наукових пошуків. Який варіант обрати – залишається особистим вибором кожного
