У філософському здобутку Г.-В.-Ф. Гегеля не існує жодної праці, повністю присвяченої проблемам етики. Однак вся його філософська наука в якомусь понятті була етикою, оскільки висвітлювала становлення цілковитого духу, що втілює самопізнання абсолютної ідеї. А єдність людини, суспільства і сенсу необмежений дух є свідомою, довготривалою і безперешкодною творчістю. З його поглядів, процес самопізнання цілковитої ідеї є в отриманні духом волі, а вихід до неї має підказати людині філософія.
За Гегелем, воля людини є результатом усієї минулої історії народу. Етична ідея, що часто зводилася до особистих моральних надбань, знаходиться в соціально-історичній площині. Науковця цікавить перш за все рух всесвітньої історії, який сприяє суперечності моральної дійсності, призводить до справедливості на землі.
На думку Гегеля, етика дає правдиві знання лише про минуле. Вона може стати наукою, якщо позбутися суб’єктивізму та волюнтаризму, признає залежність права і моралі від точних історичних умов.
Свобода волі філософ вважав основною проблемою. З його тверджень, моральність окреслюється всесвітнім духом , яка вважається як принцип всього сущого. Його однією особливістю є самопізнання, яке означає свободу, бо вона полягає в сприйнятті необхідності і кмітливості, що скриваються за випадковістю. Свобода проявляється в пізнанні історичної сутності, при цьому вона є змістовною і дійсною. Мислення і воля також знаходяться у взаємозв’язку. У людини є свобода волі тому, що мислення наголошує їй, чого потрібно хотіти і як діяти, щоб очікуване стало досяжним.
Існують три стадії розвитку волі: природна воля, свавілля і розумна воля. Неосвічені люди і діти наділені природною волею. Їй притаманна безкінечність і незрозумілість потягів, бажань, схильностей щодо чуттєвих предметів. Тут воля виступає як можливість окремої людини вільно вибирати із багатьох зовнішніх умов, намірів, потягів, прагнень якусь одну умову чи прагнення і надавати їм прихильність. Свавілля являється вищою стадією, за природну волю, бо в ньому є можливість вибору. Сутністю свавілля є випадково вибрані особою зовнішні умови або внутрішні бажання, які просто замінити на інші випадкові обставини і бажання. Свавілля виступає як осмислення розумності, необхідності дійсності.
Індивідуальна воля, за Гегелем, проявляється за допомогою загальної суспільної волі і має підкорятись їй. Лише в суспільстві й за допомогою суспільству людина створює себе, перетворює свій внутрішній стан і способи освіти й довершує свобідну волю. Доказуючи стадії розвитку свободи, мислитель виділяв три стадії розвитку дійсного значення «свобода». Загальне об’єктивне значення «свобода» у процесі саморозвитку здійснюється в суб’єктивній волі особистості, якою Гегель вважав право. В цьому випадку Гегель виділяв «право» в широкому понятті як буття свободи і у вузькому — як юридичне право.
Вартої уваги Гегель вважав проблему історичного розвитку. Визнавав значення насильницьких дій, здійснених на знищення «визнаного» права і заснування прогресивних перевтілень, та нових моральних норм.
Про другу стадію розвитку значення «свобода», Гегель наголошував як про стадію моралі. Внутрішній компонент свободи волі особи становить сфера моралі — особисті погляди,поведінки, цілі і дії. Гегель порівнює мораль з внутрішніми поглядами людини як єдиного суб’єкта, які здійснюють як добрі, так і аморальні вчинки.
Мораль є суттю абстрактного права. Кожна наступна її стадія включає в себе умисел, намір, добро,благо. Людина має наміри і несе моральну відповідальність за них,оскільки результати не можуть бути передбачені. Добро і благо є єдиною парою категорій.
В етиці Гегель визначив добро як єдність особистої моральної свободи особи та загального — ідеї добра. Добро визначається як щось стале,постійне. Значення певного спрямування поглиблюється та вдосконалюється. Совістю є внутрішній процес добра. Добро є сутністю у відношенні до волі і в її істинності добро є воля. Розумність волі є визначеною основою волі як добра. З’являється почуття певного морального обов’язку з розумності волі особи. Гегель вважає, що підстави для переходу дії в дійсність основані у моральності,а моральність покладена на совість.
Добро і зло визначаються як діалектичні протилежності свободи волі, а їх взаємозв’язок показує дійсні шляхи руху людства до свободи. Моральність є істиною добра і волі. Не можуть існувати по одному мораль і право. Моральність визначається як ідея волі також як добро. Воно основане на переконанні добра. В етиці Гегель базує моральність не тільки на волі суб’єкта, а як діалектичну єдність. Історично виправдані форми формування відносин у вигляді законів та інституцій є об’єктивною настановою моральності.
Сім’я в етиці Гегеля виступає як початок моральності, як дійсне моральне буття. Визначив такі форми як: злагода та любов подружжя, піклування про дітей, додержання в сім’ї майнових, правових стосунків,які здійснені суспільством. За словами філософа подружня любов є основою сім’ї. На підпорядкування та дисципліні дружини,дітей та волі батька основана внутрішня злагода.
Гегель розглядає громадянське суспільство як явище розвалювання минулої цілісності сім’ї в результаті як наслідок індивідуалізації духовного уміння. Існування великих розкошів на одному полюсі,а жебрацтва на іншому — призвело до суперечностей життя в потребах, і в інтересах людей. У громадянському суспільстві функцію упорядкування становлять поліція,суд,адміністрація і благочинні заклади. Для Гегеля вона є основним способом створення суспільної злагоди. Кожна особа повинна цінувати державу та дотримуватися її вимог . За умови здійснення своїх обов’язків держава захищає гідність особистості та майно.
Мислитель орієнтує моральність не тільки на добрій волі особи,а також на інституціональних формах громадського життя,що має важливе значення.
Отже, проаналізувавши етику Г.-В.-Ф. Гегеля, можна зробити висновок, що він висуває дійсну закономірність розвитку моральності, обумовленість морального життя і дій особи спільністю суспільно-історичних відносин, а також розкриває діалектичний об’єднаність моралі з політикою, правом,а також з економікою.
Взагалі філософу вдалося показати величезні грані моралі, які були поза увагою попередників, за допомогою історичному чуттю та діалектичному методу. «Етика Гегеля, — як говорив Георгій Плеханов, — зробила великий крок вперед, здійсненим мислителем у напрямку наукового значення морального розвитку людства».
