ВСТУП

Артур Шопенгауер вважається основоположником сучасної філософії життя, яка зародилась в кінці XІХ ст — на початку ХХ ст.

У загальному значенні філософія життя — це всяка концепція, яка аналізує питання сенсу, мети, цінності життя, а саме коли вона недооцінює або ігнорує теоретичне знання, вдаючись до незмінної повноти безпосереднього переживання, намагається усвідомити життя з самого життя. Філософія життя проти інтелекту, проте вона ставить на перше місце почуття, інстинкт; стоїть на стороні ірраціоналізму та містики від раціоналізму, спостереження від поняття.

Філософія життя — антираціональний напрям філософії. Тут у центрі уваги стоїть реаьність, яку можна пізнати цілісно і яка не рівнозначна ні духу, ні матерії, яку назвали життям.

Представники філософії життя не цікавилися буттям об’єктивного світу: перш за все їх приваблював внутрішній світ людини.

Слід зазначити, що ця течія філософії надавала великого значення щирій повноті безпосереднього занепокоєння, яке веде до недооцінювання або ігнору теоретичних знань.

ВІДОМОСТІ ПРО ЖИТТЯ А. ШОПЕНГАУЕРА
Артур Шопенгауер (1788-1860 рр.) народився в багатій сім’ї в Данцігу (Німеччина). У батьків було багато суперечок, а потім вони перестали жити разом і це залишило свій відбиток на психології філософа. Його мама була письменницею і завдяки їй він гарно засвоював стародавні мови. У Берлінському університеті Шопенауер вивчав філософію, яку читали Фіхте і Шлейєрмахер. Його зацікавили принцип фіхтеанського суб’єктивізму та ідеї Шеллінга про свободу волі.

Артур Шопенгауер занадто був сконцентрований на власному «Я»і тому він постійно суперечив Гегелю, мислення якого відрізнялось оптимістичним пафосом. Коли Шопенгауер викладав у Берлінському університеті, та його лекції відвідувало мало слухачів.

Робота філософа «Світ як воля і уявлення» успіху не мала, видавець прибутку не мав, внаслідок чого більшість тиражу стала макулатурою. Унаслідок всього цього у Шопенгауера збільшувалось презирство до людей, яких він вважав не достойними собі. Шопенгауер вважав книгу дзеркалом і якщо осел дивитиметься у нього, то він не зможе побачити там ангела.

Внаслідок невдалих спроб самоутвердитися у Берліні, Шопенгауер залишає це місто. Під впливом егоцентризму він відцурався від людей, яких терпіти не може і називає «двоногою породою мавп», залишається холостяком.

Але у 50-х роках XIX ст. основні ідеї Шопенгауера стали актуальними в «новому часові», його почали визнавати, він стає відомим. Творчість Шопенгауера вплинула на світосприйняття різних письменників, а саме О.Толстого. Обізнаність та літературна майстерність,які були характерні для самовираження Шопенгауера, все ж таки зробили популярною філософську теорію філософа.

У 1819 р. книга «Світ як воля і уявлення» нарешті була завершена Шопенгауером.

Ця книга випередила свій час, проте вона не зацікавила сучасників, які її не зрозуміли. Внаслідок цього Шопенгауер забрав увесь тираж книги додому і зберігав протягом багатьох років.

ЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ А. ШОПЕНГАУЕРА
На думку Шопенгауера, наукове світорозуміння ілюзорне, класична філософія — шарлатанська, а діалектика — «жонглювання абстрактними формулами» . Такі роботи філософа, як: «Світ як воля і уявлення», «Дві основні проблеми етики» та «Афоризми і максими» мали великий вплив на європейську філософію і також на етику.

У своїх етичних працях він виступав проти всевладдя розуму і заперечував авторитет загальнозначущого, знеособлюючого і такого, що підпорядковує індивіда. Одним з важливих етичних питань А. Шопенгауер вважав взаємовідношення понять справедливості і несправедливості в людському суспільстві. «Жодна участь до іншого, жодне співчуття по відношенню до нього не може прикладати на мене обов’язок терпіти від нього знущання, тобто піддаватися несправедливості», – писав філософ, вказуючи також, що активний опір особи, який необхідний для захисту її прав і гідності, не можна розглядати як несправедливість відносно зазіхача.

Вимога недопущення несправедливості, що безпосередньо розуміється як заборона на несправедливість відносно інших, володіє і іншим, надзвичайно важливим моментом в етиці це не здійснювати у ставленні до інших несправедливості, так само, як і відносно себе.

В результаті дотримання справедливості у відношенні до інших вважає виконання і своїх обов’язків. Але також справедливість відносно себе повинна передбачати відстоювання своїх власних прав.

Артур Шопенгауер вважав, що світ існує настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення ділиться на суб’єкт і об’єкт. Без суб’єкта уявлення не може бути його об’єкта. Протягом життя, спираючись на досвід суб’єкт пізнання знаходить у собі дві сутності: його тіло та воля. Тіло — це об’єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла.

Таким чином філософ спирався на два основні положення: «світ — це воля в собі» і «світ — це уявлення для нас». Світ він сприймає як сліпу «волю до життя». «Я хочу (волію), отже, існую» – так Шопенгауер бачив існування людини. Тільки проявляючи бажання суб’єкт проявляєься сам по собі, розкриває свою сутність, тобто волю. Воля постійно чогось прагне, бо це прагнення є її сутністю. Вона не має меж, яких можна досягти, вона завжди ненаситна і ніколи не може бути задоволеною, а звідси — людина ніколи не може бути щасливою, задоволеною.

Шопенгауер вважав, що воля — це космічне начало, внутрішня сутність всіх сил. Вона перебуває за межами простору і часу. Воля немає причини, будь-якої мети,об’єктивної основи, її неможливо пізнати.

А. Шопенгауер вважав людину найвищим ступенем об’єктивацій волі. Вона підкоряється необхідності, але вона також може вибирати рішення, що в свою чергу призводить до боротьби мотивів. Кожна людина може пізнати себе волею до життя. Решта ж існує в залежності від Шопенгауера, що на його думку є джерелом егоїзму людини. Держава не може знищити егоїзм. А. Шопенгауер вважає, що лише у сфері мистецтва і моралі можна подолати егоїзм. Музика ставить за мету безпосереднє відображення волі.

Шопенгауер вважав важливішим те, що в індивідуумі, а не те, що вона має. Хоча він цінував здоров’я людини, проте не розділяв гедоністичних поглядів. Філософ надавав перевагу самотності, він недооцінював дружбу, а тому залишався самітником. Він вважав, що лише самотня людина бачить і розуміє у собі свою справжню сутність. На думку Шопенгауера не може існувати справжньої дружби, адже вона будується на взаємному благополуччі, спільних інтересах, проте коли вони розходяться, то дружба ламається. Він також не сприймав одруження. На його думку воно позбавляло людей прав.

Етичні засади філософа песимістичні. На його думку, світ — найгірший. Він не розділяв думки, що можна жити розумно і морально одночасно. Справжня доля кожної людини жахлива. Шопенгауер вважав, що оптимізм — безглуздий. Життя і смерть трагічні для тих, хто не в змозі зрозуміти їх таємниці. Лише ті, хто зможе осягнути суть світу, а саме волю і відмовитись від неї, зможуть досягти спокою, мети життя. Смерть — це мета життя людини. Лише той філософ, який зрозумів це, не буде боятися смерті, бо він ще за життя осягнув, що він ніщо. У зв’язку з цим у таких людей немає поривів індивідуального буття. Шопенгауер вважав, що кожний зможе досягти вічної доброчесності, якщо він заперечить волю до життя.

Необхідним показником життя людини є страждання, яке є неминучим. На думку філософа щастя — це звільнення людини від мук. Проте, коли людина позбавиться одних мук, то її чекають інші. Кожна людина може розраховувати лише на себе, вона самотня і ніхто не в змозі її врятувати. Шопенгауер дійшов до висновку, що найважливіший моральний принцип — це співчуття. Він акцентував увагу на тому, що співчуття не лише до людей, але й до тварин. Людина зможе звільнитись від світового зла, якщо вона знатиме про невідворотність страждань.

Коли ж людство зрозуміє, що воля є лише одна, то, як наслідок, у кожного можуть зникнути будь-які бажання. Зрештою воля буде заперечувати свою сутність. Внаслідок цього здійснюється перехід до аскетизму. Який в свою чергу, приводить до розповсюдження індивідуальної волі, яка переходить у небуття.

Вчинки кожної людини є її власними, оскільки кожен сам себе творить, звідси будь-який вчинок можна поставити людині у провину.
Етичні та філософські погляди А. Шопенгауера мала великий вплив як на філософів, так і на митців, а саме на німецького композитора Ріхарда Вагнера (1813—1883).

ВИСНОВКИ
Артур Шопенгауер був представником сучасної філософії життя. Його етичні погляди базувалися на двох основних принципах: «світ — це воля в собі» і «світ — це уявлення для нас».

У роздумах А.Шопенгауера наявні більшість основних характеристик некласичного типу в філософії. Потрібно сказати, що етичні засади Шопенгауера мають схожі характеристики з життєвими настановами буддизму: людина мусить заспокоїти безглузді пориви волі.

У своїх етичних міркуваннях Шопенгауер виділяє «ідеал бездіяльності», самозречення, позаяк щастя — завжди утопічне, ілюзорне, і погоня за ним робить людину носієм усіх моральних недоліків.