Вступ
На сьогоднішній день такі терміни як етика, мораль, моральність є дуже поширеними у мові, але й надзвичайно неоднозначними судженнями. З одного боку, кожен з нас розуміє, що без моралі жити не можна. Але з іншого боку, поняття моральності набуває в нашій свідомості легкого присмаку набридливості. Моральні проблеми були і будуть одними із найважливіших для людини. Починаючи ще від часів Аристотеля, питаннями сутності моралі, моральності та етики задавалися багато мислителів та філософів.

Не зважаючи на швидкоплинний світ сьогодення ці питання залишаються актуальними і нині. Ми часто помічаємо, що якщо порядна людина живе за законами моралі і не може досягти нічого в житті, то той, хто швидко перестрибує через ці поняття досягає життєвих висот і шалених перемог. Невже це не примусить замислитись над необхідністю людської моральності? Тому говорячи про моральність, необхідно з’ясувати загальні тенденції, що розвивалися впродовж століть і спричинили виникнення моралі.

Походження поняття «етика»

Слова «моральність», «мораль», «етика» близькі за змістом. Але виникли вони в трьох різних мовах.

Походження слова «етика» сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького , маючи різні значення у різні часи. Термін «етика» має давньогрецькі корені. Він походить від слова етос (ethos), що означає будинок, лігво, гніздо. Пізніше це слово набуває нового змісту, що виражає характер живих істот, у тому числі людини. Етикою Арістотель називав науку, яка вивчає і прищеплює людині діяльнісної-вольові, душевні якості або чесноти. Аристотель не мислить окремого людини (громадянина) поза поліса. Для нього людина істота суспільно-політичне.. Отож від IV ст. до н. е. до наших днів, ця наука дістала таку назву.

Етика – це теорія моральності, що позначає сукупність чеснот, а також саму область знань про них.

Аристотель присвятив новій науці такі праці, як «Нікомахова,» «Евдемова етика», «Велика етика» — витяг з двох попередніх.

Існує так зване « золоте правило етики» — «не роби іншим того , чого не бажаєш собі » , його можна почути в тому чи іншому варіанті в різних культурах. Наприклад , воно присутнє у Конфуція .

Етика — це філософське дослідження категорій моралі і моральності. Етичні норми створені забезпечувати нормальне спільне проживання, розуміння та спілкування у суспільстві. Етика забезпечує подолання властивого кожній особистості індивідуалізму і фізіологічної агресивності Сучасність призводить до розширення етичного поля: поняття добра поширюється вже і на взаємини людини з природою та наукові експерименти ( біоетика ) .

«Етика є наука про мораль » – такими ловами розпочинається більшість підручників про етику. На думку А.А. Гусейнов , це визначення уразливе відразу в двох відношеннях: по-перше , воно тавтологічна бо поняття моралі є синонімом етики. І по друге , воно містить в собі порочне коло: зміст поняття » етика » розкривається через поняття «мораль» , сенс якого також не відомий . Тим самим визначення » етика є наука про мораль » виявляється не коректним .

Щоб розібратись в даній ситуації маємо визначити ці поняття: » етика » , «мораль» , » моральність » і чітко зазначити зміст кожного з них . Відповідно до цього:
— Етика — це область знання , наука про мораль . Етика повинна виходити з передумови , що мораль і як суще і як належне існує об’єктивно незалежно від суб’єктивних уявлень ;
— Мораль — це і предмет , досліджуваний етикою , і історично конкретні норми поведінки людей. Мораль визначає найбільш загальні правила, за якими поводяться люди в тій чи іншій культурі , вона навчає того, що є належним ;
— Моральність позначає високі принципи , ідеальну , завершену форму моралі , вищу форму моральної поведінки — те, як слід чинити в тих чи інших випадках , як повинні поводитися високо моральні люди. Моральність належить до сфери належного.

Етика відрізняється від всіх інших наук. Фізика , хімія , астрономія не впливають на об’єкти в процесі їх вивчення. Відмінність етики полягає в тому , що вона перетворює свій предмет — людину , цілеспрямовано формуючи його відносини з іншими людьми. Аристотель описуючи головну характеристику етики зазначав , що її метою є не знання, а вчинки. Здійснюючи праві вчинки , ми робимося правосудними , вступаючи розсудливо — розсудливими . Отже , чесноти існують в нас не від природи , а завдяки навчанню .

В системі філософії , практичного світогляду етика займає особливе місце. Саме етика конкретизує і одушевляє відому формулу античного філософа Протагора : «Людина — міра всіх речей» , обґрунтовуючи уявлення про людину як вищої цінності і самоцінності , про сенс життя і шляхи досягнення щастя .

Етика — це філософія моралі, моральності , етос . Уявлення про мораль нерідко обмежені рівнем елементарної культури спілкування, тому Сенс і таємниця морального буття не відкриті людиною , залишаються нерозгаданими . Наслідком такої непізнаності моралі виявляється її невизнаність . Буденний рівень сприйняття фіксує тільки заборонену сторону моралі , породжуючи скептичне і нігілістичне ставлення до неї , а в результаті — діяльнісну і поведінкову нереалізованість . Трагедія моралі в тому , що , будучи по суті найдосконалішим способом людського спів-буття , вона на практиці найчастіше зазнає поразки , витісняється псевдоцінностями . І реалізується твердження Шарля Фур’є, який відзначив, що мораль — це безсилля в дії.

У сучасній російській мові термін етика має багато значень , але ми виділимо три значення , необхідних для вивчення навчальної дисципліни «Етика ».

Етика (від грец.) — 1 ) це вчення про чесноти , що ведуть до блага, до щастя (Арістотель) . 2 ) це специфічна властивість соціальних явищ , що виражає їх гуманістичний потенціал : «ставлення до людини як до цінності , повагу до його гідності та прав» ( етика економіки , етика політики , етика права і т.д.). 3 ) Третє значення терміна етика конкретизує його друге значення : це — етика професій або професійна етика . Наприклад : є етика права . На основі етики права розробляється професійна етика юриста . А всередині цієї професії здійснюються конкретизації : етика судді , етика адвоката , етика прокурора і т. д.

Мораль як предмет етики

Термін “мораль” – латинського походження, аналог терміну “етика”. Виникло від латинського слова “mos” ( множина від “mores”), відповідне старогрецькому етносу і означаюче вдачу, звичай, моду, стійкий порядок.

Мораль це загальноприйняті в людському суспільстві традиції , негласні правила, уявлення про хороше і погане , правильне і неправильне , добро і зло , а також сукупність норм поведінки в суспільстві , що випливають з цих уявлень.

Іноді термін «мораль» вживається в більш вузькому сенсі , по відношенню не до всієї громади , а тільки до його частини. Наприклад: християнська мораль , буржуазна мораль і т. п.

Мораль — поняття, що з’явилося в європейській філософії , призначене для узагальненого вираження сфери вищих людських цінностей і повинності . Уявлення про мораль формуються в процесі спостережень та осмислення , по-перше , правильної поведінки , належного характеру ( «морального вигляду » ) , а по-друге , умов і меж дозволенності людини , обмежуваним власним ( внутрішнім) повинністю , а також меж свободи в умовах ззовні задається організаційної та (або) нормативної впорядкованості. Мораль формується в суспільстві і не може існувати в не суспільства .
Мораль і право — логічно , тісно , пов’язані між собою.

Загальнолюдська мораль це загальноприйняті в людському суспільстві уявлення про добро і зло , про хороше і погане , правильне і неправильне . Загальнолюдська мораль є основою для формування правового середовища , що забезпечує здоровий стан суспільства.

Особливістю моралі є те , що вона не локалізується в якійсь одній , ясно окресленої сфері людської діяльності. Вона володіє всепроникною здатністю , регулюючи людські відносини в будь-якій сфері — на виробництві , в побуті , в сім’ї , у проведенні дозвілля . Одне і теж фізична дія може виявитися моральним , аморальним і позаморальним — все залежить від того , висловлює чи воно ставлення людини до діючої в суспільстві системі цінностей . Стрибок у воду купальника ні моральний, ні аморальним , це — внеморальной дію. Але подібний же стрибок , здійснений людиною для порятунку потопаючого , вже моральний вчинок , бо він виражає відношення людини до цінності іншої людського життя , втілює його морально — вольові якості. Таким чином , специфіку моральності не можна визначити , окреслюючи якусь сферу , область її застосування.

Вона розкривається в функціональному своєрідності , в тій незамінною соціальної ролі , яку моральність грає в історії.
У відмінності від інших форм суспільної свідомості , мораль здатна вирішувати різноманітні соціально- історичні завдання , їй об’єктивно притаманна багатофункціональність . Ось чому вона може зміцнювати , охороняти певний соціальний лад , а може — руйнувати , підточувати його ; згуртовувати людей у єдиному пориві , дії — і роз’єднувати їх ; розкривати людині цінність , сенс його існування — і супроводжувати його царство нездійсненних мрій і забобонів ; викликати у людини радісну , вищу задоволеність — і стратити його нещадним самосудом совісті , відчуттям несправної провини. Мораль багатолика і історично мінлива , так як на кожному етапі соціально -історичного розвитку людства їй доводиться вирішувати різні за змістом завдання. Разом з тим мораль володіє цілісністю , стійкістю , послідовністю в розвитку — всім тим , що дозволяє говорити про неї як про особливе , якісно своєрідному і єдиному явищі суспільного життя.
Отож, з часом вони всі ці поняття придбали деякі смислові відтінки , що відрізняють їх один від одного.

Втілення моральності в поведінці людини

Слово » моральність » зазвичай не вживається там , де мова йде про негативну оцінку поведінки , а слово «мораль» більш нейтрально по відношенню до такої оцінки : можна сказати » людиноненависницька мораль фашизму » , але не «людиноненависницька моральність » . Деякі автори пропонують розуміти під мораллю норми , а під моральністю — ступінь їх дотримання. Однак таке розходження не стало загальноприйнятим.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність).
Мораль є об’єктом вивчення етики , тому поставити знак рівності між ними ( між етикою і мораллю ) неможливо.
Мораль (від лат.) — 1) це повчання , наставляння , повчання — це форма прямого або безпосереднього моралізування . 2 ) це повчальний висновок — опосередковане , непряме моралізування . 3 ) це специфічний вид соціальної регуляції , хранителька спільнот.

У практиці слововживання цих слів практично взаємозамінні (а їх смислові відтінки майже завжди можна вловити по контексту ) .
Етика має нормативний характер. Мораль предмет вивчення етики. Мораль проявляє себе в тонких людських взаєминах. Мораль — це реальність . Етика і мораль — це не одне і теж.

Етика не тільки вчення про мораль , але і частина самої моралі .

Мораль — форма суспільної свідомості , вид людської діяльності і людських відносин , важливий спосіб регуляції поведінки людини в суспільстві , складається з принципів , норм , правил , оцінок , якими людина керується у своїй поведінці.

Мораль — це індивідуальні та громадські форми людських відносин , засновані на розрізненні добра і зла.

Моральна поведінка — це є осмислення кожною людиною реалій навколишнього світу , яке виливається в систему вчинків. Поведінка є реалізацією моральних цінностей , прийнятих у суспільстві: добра , свободи , справедливості , взаємодопомоги та інших . Поряд з моральним поведінкою існує аморальне , що будується на ненависті і несправедливості. Моральне поведінка реалізує сукупність моральних прагнень людини , в той час як аморальне руйнує його особистість.

Основою моральної поведінки є вчинок. Вчинок несе в собі дія, яка може мати позитивну чи негативну оцінку суспільства. Вчинком можна вважати і утримання від дії , коли людина не прагнути зайняти якусь позицію у виниклій життєвої ситуації.

Оцінки, які суспільство дає вчинкам людини , не завжди об’єктивні, а також не існує певних критеріїв цих оцінок . Аналіз поведінки людини виходить з багатьох чинників , до основних з них відносяться :
— Мотиви поведінки . Їх завжди багато і вони неоднозначні. Іноді шляхетні й моральні мотиви , якими керувався чоловік , призводять до непристойною вчинків.
— Наслідки вчинків. Їх завжди враховують при винесення оцінки вчинку людини. Оцінка проводиться з позиції суспільної значимості вчинків.
— Реальність , в якій відбувався вчинок. Вона може зробити один і той же вчинок або значущим для суспільства, або суспільно засуджувана .
— Засоби для досягнення мети. Моральне поведінка заперечує можливість використання будь-яких цілей , для досягнення бажаного результату , так як такі дії призводять до розвитку у людини егоїзму і нездорового індивідуалізму .

Моральне поведінка завжди визначається рівнем моральності особистості , яка являє собою систему цінностей і духовних устремлінь людини. Головними факторами моральної поведінки стають моральні переконання особистості , рівень її культурного розвитку і вольовий настрій . Таким чином , моральну поведінку визначає життя особистості і втілює її поняття про добро і зло , справедливості і щастя через систему вчинків у повсякденних життєвих ситуаціях .

Мораль є складним утворенням , в якому можна виділити , зокрема , вищі моральні цінності і норми . До вищих моральних цінностей зазвичай відносять добро , щастя , справедливість та інші. Особливе місце в системі моральних цінностей займає моральний ідеал.

Моральна досконалість особистості

Моралізування — об’єктивний спосіб буття моралі. Важлива проблема морального авторитету і морального права на моралізування : якщо людина сама не дотримується моральні вимоги , то він не має морального права вимагати їх дотримання від інших .

Моральна поведінка збуджується прагненням відповідати деякому зразком і направлено на себе ( самоствердження і самооцінку ) . Інша людина при цьому сприймається тут крізь призму мого Я — моїх уявлень , моїх оцінок і потреб. Він розглядається як обставина мого власного життя , яке може відповідати або не відповідати моїм уявленням , висловлювати або висловлювати належне ставлення до мене . У результаті людина сприймає і переживає тільки самого себе , вірніше, те , що зазвичай називають образом Я ( свої інтереси , оцінки , якості).

Відповідно, моральні норми завжди конкретні , часткові (вони визнаються тільки певною групою ) і умовні ( залежать від місця і часу їх використання).
На відміну від моралі моральність має загальний, універсальний і безумовний характер. Вона не може бути виражена в кінцевих і конкретних нормах і формах поведінки .

Моральна поведінка спрямоване не на отримання будь-якої нагороди і не на дотримання закону , а на інших людей і виражає особливе ставлення до них. Моральне ставлення ґрунтується на такому сприйнятті іншої , в якому він виступає не як обставина життя суб’єкта , але як самоцінна і самодостатня особистість .
Здатність побачити і почути саме іншої людини , а не себе в ньому є основою морального ставлення до іншого.

Моральне поведінка передбачає з одного боку свободу вибору і творчості людини, а з іншого — воно обмежене рамками прийнятих у суспільстві правил і норм. Це поведінка завжди передбачає вирішувати проблеми вибору між особистими прагненнями та вимогами суспільства.

Моральність формується разом з особистістю індивіда і невіддільна від його Я. Моральне поведінка самодостатньо і не передбачає будь-яких зовнішніх нагород . Людина здійснює ті чи інші вчинки не для того , щоб його похвалили , а тому що по- іншому не може.

Розуміння морального досконалості ( добродіяння ) особистості як такого взаємини розумного і нерозумного почав в особистість , коли перше панує над другим , показує , що мораль є суто людською якістю . Вона не властива тваринам , бо вони позбавлені розуму. Вона не властива богам , якщо взагалі допустити їх існування , так як вони мисляться досконалими істотами , позбавленими нерозумного початку. Вона властива тільки людині , в якому представлено і те , й інше разом. У цьому сенсі , будучи мірою розумності людини , мораль є також мірою його людяності.

Висновок
Підводячи підсумок, можна зазначити що поняття «етики» є більш широким по відношенню до понять «мораль» та «моральність», етика є наукою, що вивчає мораль та моральність. Проводячи аналіз сфери діяльності етики, як науки про мораль, необхідно відзначити насамперед величезне практичне значення етики для вирішення соціальних проблем сучасної епохи і, зокрема, проблеми формування всебічно розвиненої особистості.

Не менш важливими для розуміння соціумом є поняття «моралі» та «моральності». Загальнолюдська мораль є основою для формування правового середовища , що забезпечує здоровий стан суспільства. Особливістю моралі є те , що вона не локалізується в якійсь одній , ясно окресленої сфері людської діяльності. Вона володіє всепроникною здатністю , регулюючи людські відносини в будь-якій сфері — на виробництві , в побуті , в сім’ї , у проведенні дозвілля .

Моральність — це внутрішні установки людини , які роблять допустимими чи недопустимим певні вчинки, що здійснюються людиною. У той час як мораль — є не індивідуальним , а виключно громадським вимогою . Так у деяких людей поняття моральності та моралі можуть збігатися. У інших — кардинально не узгоджуватися один з одним. Особливості співіснування моральності та моралі виділяються в інше поняття — етику.

Етика регламентує моральне і моральна поведінка людини , яке виникає в рамках певної суспільної групи . Головною функцією етики є досягнення балансу між суспільною мораллю та індивідуальної моральністю .