Фрідріх Ніцше був ствердженим моралі, іноді критикуючи та навіть заперечуючи її. Філософ керувався при цьому тим, що форми моралі стали головними перешкодами на шляху піднесення людської особистості.
Ф. Ніцше пропонував переоцінку цінностей, яка спрямована головним чином на вивільнення творчої енергії особистості, яка змітає на шляху утвердження свого «я» всі стереотипи, усталені раніше.
Людина повинна ліквідувати традиційні, орієнтовані релігією, нав’язуванні зовнішнім світом моральні цінності для повного «звільнення життя».
Заперечується метафізика волі. Підкреслюється, що насправді мова йде про сильну чи слабку волю.
Мораль, як пише Ніцше — це «вчення про відносини влади, при яких виникає феномен життя.
Вона — органічне властивість людини, світу її волі до влади. Моральність, чеснота знатного людини, зокрема, філософа, аристократа, — це пряме вираження і продовження його сили.
Моральність, чеснота, таким чином, — це потреба, захист, спосіб життя людини. Якщо у людини рабська натура, то вона теж виражає його волю, так як ця воля дуже слабка,то вона не може знайти вираз у вчинку людини і перетворюється в уявну помста , приймаючи форму моралізації.
Сильним особистостям, стверджує філософ, не потрібно ховатися,йти в область внутрішніх переживань і моральних фантазій,вони зможуть умови свого існування безпосередньо усвідомити як належне. Надлюдина у розумінні мислителя — це цільна особистість, з сильною і зібраної волею, він відкрито може стверджувати себе в повній впевненості,що він тим самим стверджує життя в її самому вищому прояві.
Але навіть нова мораль, яку пропонує Ф. Ніцше, мораль «надлюдини», який відкидає завмертвляче життя, розум і обирає силу найвищою чеснотою, що не є для нього пріоритетним.
Проголошуючи першість естетичних цінностей над моральними (так як мистецтво найбільше відповідає включенню людини в живій, нічим не розчленований потік життя), Ф. Ніцше в підсумку визначає свою позицію як «естетичний імморалізм».
Для Гюйо як і для Ніцше внутрішня свобода та гармонія життєвих принципів були основними у житті. У Достоєвського та Ніцше були різні етичні погляди, але дещо у етиці у них були однобічні погляди наприклад : у моральній сміливості етичного скепсису.
Християнський світогляд оволодів новою етикою, хоча і мав альтруїстичний і універсальний кодекс. Появилось нове завдання у нових моралістів, воно полягало у тому, щоб вивести вимоги до любові, та до ближнього свого, ця вимога є апріорною, і поступається деяким моральним нормам.
Мораль Ніцше – етика не визначеного та прийдешнього, що заперечує зло, вищого ідеалу. Основний і самий ширший заклик Ніцше це – « Ворожнеча з Богом є, і бути може». Ніцше розглядав це як свою етичну думку, було багато заперечень та суджень з цього питання, але кожна людина повинна мати свою думку, та свої етичні норми.
Для Гюйо як і для Ніцше внутрішня свобода та гармонія життєвих принципів були основними у житті. У Достоєвського та Ніцше були різні етичні погляди, але дещо у етиці у них були однобічні погляди наприклад : у моральній сміливості етичного скепсису.
Християнський світогляд оволодів новою етикою, хоча і мав альтруїстичний і універсальний кодекс. Появилось нове завдання у нових моралістів, воно полягало у тому, щоб вивести вимоги до любові, та до ближнього свого, ця вимога є апріорною, і поступається деяким моральним нормам.
Мораль Ніцше – етика не визначеного та прийдешнього, що заперечує зло, вищого ідеалу. Основний і самий ширший заклик Ніцше це – « Ворожнеча з Богом є, і бути може». Ніцше розглядав це як свою етичну думку, було багато заперечень та суджень з цього питання, але кожна людина повинна мати свою думку, та свої етичні норми.
Ніцше різко негативно ставиться до ідей соціалізму, стверджуючи, що соціалісти «прокладають посереднім натурам вільний шлях», пропонують «додумати до кінця тиранію нижчих і найдурніших». Таким чином, намічені А. Шопенгауером і Ф. Ніцше напрямки в етиці (сумнів в моральних «здібностях» розуму, провідна роль індивідуального, суб’єктивного в протиставлення загальнозначущому, сформованим стереотипам) передбачають етичні шукання ХХ століття, і багато в чому зумовлюють їх новий, нетрадиційний вигляд.
У руслі ідей «філософії життя» оформлюється, мабуть, найвпливовіше духовне поняття протягом століття — екзистенціалізм.
