Етика є важливою складовою нашого життя тому, що вона складає нашу морально – етичну культуру. Цікаво, що етика не виникла в якийсь певний зазначений період, а існувала в усіх формах та стадіях нашого існування. Цікавились етикою як наукою багато вчених у різні періоди життя. Цікавився етикою як наукою і створення ідеалістичних ідей та напрямків став займатися Платон.

Існує світ речей і надприродний світ людей згідно з вченням Платона. Обґрунтувати становість моралі дало змогу Платону визначення вродженості чеснот. Філософи здатні найефективніше управляти державами тому, що їм властива найвища чеснота мудрість. Фактори всього земного і неземного прекрасного є найважливішою ідеєю у світі ідей за Платоном. Ціль спрямовану на щастя людини в античному світі тлумачили як благо.

Платон дотримувався тих поглядів, які вмістили в себе те, що особистість має потребувати до ідей світу, які мають на собі можливе справжнє благо і щастя. Античний вчений розрізняв божественні і блага людські, вважаючи, що від земних, яких поділяють на тілесні й майнові,душевні блага залежать. Платон цілісну систему благ виокремлював, як для чуттєвої, тілесної істоти недоступний світ ідей для людини.

Розумна і вища частина яка причетна до світу ідей у ній належна безсмертна душа. Будучи обтяженою нерозумною частиною, про навколишнє середовище душа забуває яка, стає його рабом поєднуючись із тілом. Те, що закладено в людині є нагадуванням пізнання. Виховання лише оформляє, розкриває притаманні своїй душі певні моральні якості. Зовнішні блага підпорядковані тілесним, для тілесних – душевні , а душевним – інтелектуальні.

Платону дало змогу обґрунтувати визнання вродженості чеснот та становість моралі. Помірність властива землеробам і ремісникам, на думку, венного. Найважливішою рисою честі держави він вважав справедливість яка робить можливою її існуюче становище. Сутність моралі і морального зразка, за висловами Платона, є божественним творінням тому людству потрібно бути подібними Богу скільки це є можливим. Головним завданням морального виховання мається те, щоб громадяни мали змогу добровільно підкорятися законам.

Афінський філософ завжди вважав за цінне розсудливість, правдивість, розумність громадян держави. Життя земне, як він вважає, людину відволікає від важливого – жаги ціннісного блага, для потойбічного світу. Умовою яка є неодмінною очищення душі є спроби здобути істинне знання, почуття чистої любові до умінь та потягу як надчуттєвого та чуттєвого. Боги володіють лише істиною , а філософи знають як до неї дійти і прагнути очищення душі, перемоги земного світу, щоб бути подібному божеству.

Думки філософа не часто поєднуються між собою, що виникло відмінне розуміння його етичної ідеї, як і запитання про співвідношення соціальної етики та етики особистості. Деякі вченні вважають, що у Платона його етичні погляди особистості підкоряються етиці соціальній та етики особистості. Інші доводять, мов його етика індивідуальності( етика само піднесення та самовдосконалення) додається соціальною, в основу якого наведено принцип незалежного підпорядкування людей державним інтересам.

Мотиви моральної поведінки громадянина вони дають належне первинним відносно зовсім інших мотивів, але в існуючій ідеальній державі вчений не прогнозував як морального мотиву так і морального вибору. Так як, антична філософія заснована на глибоких поглядах та знаннях, наука була визнана багатьма мислителями – філософами.

Платон дійсно наділив етику як науку ціннісними ідеями про досягнення людської діяльності, хорошої якості людини, співвідношення добробуту громадянина і блага держави, справедливості тощо. Спирались на платонівські ідеї та погляди і інші філософи Античності такі як Арістотель та Епікур.
В межах моральної діяльності людини «світ поглядів» – це світ є ідеальним моральним існуванням, це дійсне середовище, де «існує правда», описати яке можливо саме за певними вищими моральними поняттями (мудрість, справедливість і т.п.), це певний зразок гуманістичного існування для невічних, не повністю завершених та недосконалих речей. Важливою і головною моральною і пізнавальною діяльністю громадянина (сутністю його життя) є забезпечення досконалості світу діяльності, злету до нього, на вершині якого можливе виявлення саме розумного та інтелектуального, тому йому і вдалося досягнути за лінії чуттєвого життя.

Дослідження Платона навчання можна виділити на такі підвиди:
• індивідуальну етику;
• соціальну етику (навчання про державу).

В античного філософа етика була впроваджена, випливаючи з його розуміння душі, а саме з розуміння дослідження вроджених рис характеру, які відносяться для певних окремих громадських станів. Коли люди виконують держані закони та устрої тому у суспільстві панує добро, яке трактується не тільки як досягнення щастя, а як досягнення суспільного добробуту. Саме тому етика в філософа не є особистою, а суспільна, вона тісно пов’язана з політичною організацією суспільства.

Тому воно означає, що громадянин може бути гуманно виявленим тільки в певній організованій самостійній державі. Певна соціальна структура держави і структура зробленою людиною ( така мета етичного і політичного навчань Платона.)

Отже, більш ясне трактування етики філософа отримує в суспільстві. Платон старається надати формуючий тип суспільного ладу, в якому реалізувалася природа людини. Всі дійсно важливі товариства і суспільства є тільки деякими подібними до наближеного типу.