ВСТУП
Педагогічна етика являє собою складову частину професійної етики . Етика поведінки педагога відрізняється тим,що в його діяльності існує тісний зв’язок як серед самого педагогічного колективу так і серед учнівського колективу і специфічний зв’язок із батьками дітей. Цей зв’язок передбачає не тільки нерозривну єдність із загальною теорією моральних відносин, а й накладає певну специфіку поведінки, яка визначається педагогічною діяльністю.

Практична діяльність не завжди вписується в рамки професійної етики. Це викликано не тільки складністю і внутрішніми протиріччями равчально-виховного процесу, а й тими складними суспільними явищами, що відбуваються в сфері суспільних відносин. Для того, щоб рІвень морально-педагогічної підготовки вчителя був таким, щоб він ефективно вирішував проблеми, які стоять перед ним, він повинен бути озброєним універсальними знаннями. Ця універсальність передбачає володіння педагогом досить коректними і науково обґрунтованими методами впливу в навчально-виховному процесі.

Рівень моральної вихованості педагога повинен бути таким, щоб він міг аналізувати процес навчання і виховання учнів як процес моральних відносин між всіма учасниками. Ерудиція вчителя, його моральна вихованість, його ціннісні орієнтації, його комунікативна сфера повинні бути спрямовані на вироблення професійного етикету, завдяки якому він мав би можливість вирішувати будь-які протиріччя в навчально-виховному процесі. Професійна педагогічна діяльність – це особливий вид діяльності, в якому всі його учасники – єдиний колектив з різними станами моральної свідомості.

Для ефективного формування всебічно розвинутої особистості характер моральної діяльності повинен бути таким, щоб його особистий приклад був взірцевим. И своїй діяльності вчитель постає як носій і передавач високої суспільної моралі. Особливістю її є те, що при навчально-виховному процесі існує зворотній зв’язок : між вчителем і учнями, між вчителями, між вчителями і батьками, між вчителями і громадськістю. Вчитель повинен бути озброєним методами аналізу, усуненням конфліктів, аналізу наслідків, знаходженню засобів їх вирішення.

I.Етика взаємовідносин педагога
Основним завданням педагогічної етики є підвищення рівня морально-етичної культури вчителів. Вчитель – суб’єкт моральних відносин в педагогічному середовищі. Обєктами відносин вчителя є його колеги, учні, їхні батьки, громадськість. В процесі педагогічної діяльності відносини вчителя виникають під час безпосереднього спілкування. Ці взаємовідносини супроводжуються емоційним сприйняттям учасниками спілкування одне одного. Провідну роль у цьому спілкуванні має вчитель, і тому це обумовлює до нього підвищені моральні вимоги.

1.1 Відносини учитель-учні
Учні є безпосереднім об’єктом впливу педагога. Особливістю цього впливу є те, що діти мають морально-психологічну незахищеність І в процесі спілкування практично оволодівають азами морально-соціальних взаємин. Діти оволодівають певною сумою знань через свідомість і світогляд вчителя. Видатний педагог В.О.Сухомлинський визначаючи роль вчителя підкреслював що вчитель стає вихователем лише оволодівши найтоншим інструментом виховання – наукою про моральність, етикою. Етика у шкільництві це «практична філософія виховання».

Без знання теорії моралі не може бути повноцінної професійної підготовки вчителя. Педагогічна мораль базується на позитивному впливу педагога до вихованців, який сприяє розвитку творчої особистості формуванню індивіда, який володіє не тільки відчуттям власної гідності, а й почуттям соціальної справедливості. Моральний обов’язок вчителя полягає у формуванні в дитини почуття добра, краси, справедливості – тобто позитивних якостей.

Виховання – складний динамічний процес, у якому існування конфліктів і протиріч є природньо. У вирішенні цих проблем вчитель спирається на знання норм моралі і знання розвитку дитячої психіки. Найважливішою вимогою при врегулюванні відносин є справедливість оцінки моральних вчинків, наданню справедливої моральної оцінки. Авторитет і вимогливість вчителя є необхідними умовами морального впливу на процес становлення учня, набуття життєвого досвіду, здатності до прийняття рішень самостійно. Справедливість педагога являє собою міру його об’єктивності, рівня його моральності (принциповість, людяність, чесність) і виявляється в його оцінках вчинків учнів, їх ставлення до навчання, поведінки, позашкільної діяльності.

Взаємодія вчителя з учнями будується на основі взаємоповаги, на сприйнятті почуття гідності кожного вихованця. У процесі виховання вчитель знайомить учнів з основами моралі, критеріями моральних оцінок, можливостями свободи вибору морального вчинку і мірою відповідальності. Педагогічний такт вчителя віддзеркалює його мораль у його взаєминах з учнями. Шанобливе ставлення до вихованців, вимогливість, врівноваженість, принциповість, уважність і чуйність є запорукою виховання творчої особистості.

1.2 Відносини учитель – батьки
У процесі виховання всебічно-розвинутої особистості необхідність співробітництва педагога з батьками учнів являє собою значний педагогічний фактор, який має вплив на формування моральних принципів учнів. Сімейне виховання накладає відповідний відбиток на формування моральності дитини і до школи дитина йде з певним ставленням до оточуючого. Вчитель повинен знати які уявлення вже сформувалися в дитини і в яких умовах вони формувалися. Тому необхідно налагоджувати взаємно конструктивний контакт з батьками учнів для успішного виховання учнів. Дошкільний досвід дитини є різний, тому моральні відносини між вчителем і батьками повинні будуватися з метою коригування відхилень моральних норм дитини. При такому поєднанні тільки порозуміння, взаємна турбота здатна коригувати моральність учня.

В нинішній час відносини вихователів і батьків являють собою проблему. Засоби масової інформації певним чином висвітлюють педагогічну інформацію і з боку сімї іде процес «виховання» вчителя як йому треба виховувати їхню дитину. Різний рівень компетентності в навчально-виховному процесі перешкоджає встановленню взаємин. Тут визначальним повинна бути моральна свідомість і моральна відповідальність вчителя перед батьками учнів за результати навчання і виховання їхньої дитини батьків. Сімя повинна бути важливим джерелом формування моральності дитини. При взаємодії «вчитель-батьки учнів» виявляється оптимальний варіант формування морально-психологічних установок учня.

1.3 Відносини учитель-педагогічний колектив
Морально-педагогічний стан колективу є симбіоз індивідуальних морально-педагогічних образів вчителів. Моральні відносини всередині колективу складаються таким чином, щоб колектив був єдиним суб’єктом педагогічної діяльності. Окремий педагог повинен усвідомлювати свою відповідальність, мати необхідний авторитет, бути шанованим колегами, робити свій внесок до спільної справи колективу. Щоденна праця повинна відбуватися в атмосфері доброзичливості, співробітництва, колективної відповідальності за кожного вихованця.

Фахове вдосконалення кожного вчителя підвищує якість навчально-виховного процесу, а загальноприйняті моральні стосунки в колективі сприяють згуртовуванню педагогічного колективу як єдиного цілого. Високий моральний рівень та інтелект людей з різним віком і досвідом, спеціальностями і педагогічними поглядами, об’єднаних одним загальним педагогічним завданням спроможний функціонувати для виконання єдиної мети – виховання всебічно розвинутої особистості.

ІІ. Норми педагогічної моралі
Моральна діяльність педагога окреслює такі норми взаємовідносин між вихователем та учнем, які сприяють формуванню і розвитку творчої особистості з почуттям власної гідності. Це накладає певні вимоги щодо поведінки вчителя від найбільш загальних до конкретних. Найважливіша умова позитивного впливу вчителя на учня – це поєднання вимогливості і довіри до нього. Моральна норма являється вирішальним регулятором при формуванні у педагога ціннісно-орієнтаційної свідомості і є узагальнювальним критерієм оцінки світоглядних поглядів і переконань.

Моральна норма не розглядається як чинник, що обмежує свободу поведінки, а залежить від характеру суспільної моральної свідомості раціональності та доцільності. Визначення вчителем співвідношення об’єктивності моральної норми і його внутрішньої суб’єктивної оцінки формує стан його моральної культури. Невідповідність сприяє до подальшого самовдосконалення і самовиховання. Оцінювальне ставлення вчителя спирається на життєвий та педагогічний досвід, на розвинуте логічне мислення, що дає більшу об’єктивність ніж сприйняття за допомогою почуттів.

Вирішення проблем співвідношення особистих та громадських інтересів в його моральній свідомості передбачає певні поступки особистого перед моральними нормами. Поєднання внутрішніх моральних норм і зовнішніх моральних вимог формує якості вчителя в рамках певного морально-нормативного механізму формування культури поведінки вчителя. Морально-нормативний механізм сприяє вирішенню цілей і завдань навчально-виховного процесу для формування в соціум належно вихованої молоді, а подальше вдосконалення морального виховання учнів сприяє вихованню морально свідомої учнівської молоді. Усвідомлення вчителем соціально-культурної сутності моральних норм сприяє оптимізації навчально-виховного процесу і підвищенню регуляції поведінки учня.

Дотримання загальнолюдських гуманістичних моральних норм сприяє розвитку в особистості належних доброзичливих стосунків між вчителем та учнем. Добросовісне виконання вчителем своїх виховних функцій сприяє вирішенню різних проблем у суспільстві, які виникають як наслідок недостатнього виховного впливу на молоду людину,що в свою чергу потребує усвідомлення педагогом покращення рівня виховання. Моральні норми визначають основні моральні обов’язки вчителя по відношенню до учнів. В загальному регулювання педагогічної діяльності в моральній площині здійснюється в певній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми-рамки, норми-зразки:

1. Норми-заборони. Ці норми обмежують деякі моральні прояви і не дозволяють вчителю принижувати гідність учня, ставитися до нього лише як до об’єкта виховання забуваючи про людську гідність. В таких випадках вчитель не зовсім усвідомлює свою моральну поведінку і не завжди поступає у відповідності до вимог моралі. Іноді вчитель стає нестриманим у своїх діях, що може призвести до вчинення аморальних дій стосовно учня.

2. Норми-рамки. На відміну від норм-заборон, які виконують примусову функцію стосовно дій вчителя, норми-рамки визначають межі допустимої вільної дії вчителя, виконують спонукальну функцію обов’язку. Вони переважно містяться в нормативних документах як вияв суспільної потреби для упорядкування поведінки людей у суспільних відносинах, особистому житті ( будь чесний, справедливий, шануй гідність іншого, не чини зла і т.д. ). Які б зміни не відбувалися в суспільстві і не змінювалися стандарти життя норми-рамки завжди залишатимуться визначальними в педагогічній діяльності вчителя стосовно учня.

3.Норми-зразки. Це є ідеалізація майбутньої поведінки для її практичного втілення. Ці норми віддзеркалюють систему уявлень про найвищі людські якості моральної поведінки. Досягнення такої регуляції моральної поведінки вчителя в педагогічній практиці є прояв найвищого професіоналізму вчителя, є еталоном його етичних обов’язків перед соціумом, педагогічним колективом, перед учнями.

Покликання вчителя зобов’язує виконувати норми педагогічної моралі в будь-яких ситуаціях по відношенню до своєї праці, задає загальний напрям його поведінки. Щодо оцінки діяльності вчителя застосовують не тільки основні мірила моральних цінностей – уявлення про добро і зло, справедливість і честь, чесність і гідність, а й такі категорії як професійний педагогічний обов’язок, педагогічна справедливість, педагогічна честь, педагогічний авторитет, які обумовлені специфікою професійної діяльності.

ІІІ. Категорії педагогічної етики
Розглядаючи педагогічну справедливість як категорію мірила об’єктивності вчителя, рівня його етичної вихованості ( принциповість,справедливість, людяність ), можна характеризувати його оцінку вчинків учнів, їхнього ставлення до навчання . Педагогічна справедливість характеризується зворотною реакцією учнів на визначення міри об’єктивності з боку вчителя по відношенню до дій учнів. Визначення міри об’єктивності напряму залежить від педагогічної зрілості вчителя.
Важливою категорією педагогічної етики є професійний педагогічний обов’язок вчителя. В ньому сконцентровано вимоги суспільства до вчителя як до особи, яка наділена певними професійними обов’язками, яка повинна виконувати певні професійні функції: вибудовувати моральні стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. Педагогічний обов’язок являється об’єктивною необхідністю на вирішення проблем і потреб суспільства по вихованню підростаючого покоління. Це накладає особливі вимоги на педагога постійно вдосконалювати і поповнювати свої професійні знання, постійно підвищувати педагогічну майстерність. Цей обов’язок вимагає творчого ставлення вчителя до своєї праці, що продиктовано необхідністю поважного й вимогливого ставлення як до учнів, до їхніх батьків, колег по роботі , уміння достойно вирішувати складні проблеми, конфлікти й інші негаразди шкільного життя.

Категорія професійної честі в педагогіці є мірилом суспільної оцінки професійних якостей вчителя які виявляються в процесі навчання. Усвідомлення педагогом індивідуальної честі й особистої гідності в між особистих стосунках наближає вчителя до стандарту ідеалу педагога, породжує суспільне визнання його як шанованої людини за його моральні заслуги та якості. Вчительська честь являє собою суспільну оцінку його реальних професійних якостей.

Однією із найважливіших моральних категорій є педагогічний авторитет вчителя, завдяки якому вчитель виконує регулятивну функцію поведінки учня. Авторитет вчителя напряму визначається глибиною його професійної підготовки, його знаннями, ерудицією, його педагогічною майстерністю, його ставленням до виконання своїх обов’язків. Це є своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний вчитель впливає на моральний стан учнівського колективу, формує в учнів ставлення до іншої людини як до особистості.

ІV . Педагогічний такт
Тактовна поведінка вчителя в залежності від ситуації в будь-якому випадку полягає в передбаченні наслідків,вмінні своєчасно коригувати ситуацію, вибирати відповідний тон і поведінку. Все це повинно бути професійно усвідомлено, з почуттям обов’язку і відповідальності. Суть педагогічного такту полягає в тому, що вчитель повинен певною мірою мати відчуття дозування тієї чи іншої дії, вибирати найбільш оптимальний шлях до вирішення поставленої мети.

Це є постійний творчий пошук правильно орієнтуватися в складних взаєминах в учнівському колективі, серед колег. Тактовний учитель постійно знаходиться в діалектичному протиріччі поглядів на процеси виховання і своєчасно, а основне безконфліктно вирішує всі питання, що виникають в процесі педагогічної діяльності.

V. Соціальна позиція педагога
Найважливішою вимогою яка ставиться до вчителя з боку системи освіти є соціальна позиція, яка визначається системою інтелектуальних, емоційних, психологічних, вольових якостей під час професійної діяльності, відносинами у суспільстві. Ця позиція є результатом взаємодії особистісних якостей вчителя ( його світогляд, ідеали, ціннісні орієнтації, його мотиви і цілі, внутрішні переживання) з вимогами які пред’являє йому суспільство при наданні статусу вихователя. Ця позиція не є сталою, а постійно йде процес осмислення і переорієнтації системи поглядів, переконань паралельно зі зростом професійної майстерності вчителя. Тут визначальними є характер, типологічна особливість ( сангвінік, меланхолік, флегматик, холерик), темперамент які виступають як джерела активності при виборі педагогом позиції в певній ситуації. В залежності від вибору соціальної позиції формується професійна позиція вчителя, відповідно до якої педагог може виступати в якостях інформатора, порадника, натхненника, друга, а також із позиції яка може давати негативний результат від вибраної позиції, наприклад диктатора, з результатами свавілля і несправедливості, неповаги до особистості учня.

VІ. Вимоги до педагога
Професія вчителя передбачає не лише трансляцію знань і виробленню вмінь в учнів, а й високу місію створення суспільно свідомої особистості. Відповідно до цього діяльність вчителя повинна бути направлена на безперервний професійний розвиток і самовдосконалення для ведення повноцінної педагогічної діяльності. Основу професіоналізму вчителя складає його науково-теоретична і практична компетентність, готовність фізіологічно, фізично, психологічно вести педагогічну діяльність.

Підвищені вимоги до особистості педагога визначаються специфікою професії вчителя, який повинен синтезувати в собі розум, почуття, відчуття, сприйняття, уяву і здатність розподіляти увагу. Він повинен володіти комунікативними здібностями, мати академічні знання, невимушено володіти дидактичними методами, організаторськими здібностями. Вчитель повинен мати високі загальнолюдські якості, вміти володіти індивідуальними психологічними особливостями, вміти втілювати в практичній діяльності загально педагогічні ( інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі, орієнтаційні), загально трудові ( конструктивні, організаторські, дослідницькі), комунікативні ( спілкування з людьми різних вікових категорій), самоосвітні ( систематизації і узагальнення знань і їх застосування при вирішенні педагогічних завдань і отриманні нової інформації).

Найголовнішим у професії вчителя повинна бути любов до дітей. Ця якість є передумовою самовдосконалення професійно-педагогічної діяльності вчителя. Основою педагогічної діяльності вчителя є інтерес вчителя до своєї професії. Позитивне емоційне відношення до дітей, до батьків, до колег в цілому виражає покликання, яке зростає з усвідомлення здібності до педагогічної справи. Педагогічне покликання стверджується в процесі накопичення вчителем теоретичного і практичного досвіду, викликає захопленість діяльністю і переконаність в своїй придатності до неї.

К.Д.Ушинський писав: « Найголовніша дорога людського виховання є переконання, а на переконання можна діяти тільки переконанням. Всяка програма викладання, методу виховання, яка б добра вона не була, що не перейшла в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили насправді. Найпильніший контроль в цій справі не допоможе. Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплотою його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили»

Висновок
Характер етичної поведінки вчителя тісно пов’язаний з його моральними цінностями і має нести в собі безконфліктність як визначальну рису незважаючи на складність взаємин. Педагог повинен налагодити тісний контакт як з учнівським колективом так і з батьками у співдружності з якими легше вирішуватиметься проблематика виховання.

Самим оптимальним варіантом є середовище « школа – сімя – громадськість», в якому можливий комплексний підхід до виховання учнів. Постійна зміна суспільних пріоритетів вимагає від учителя більш якісно і відповідально підходити до формування особистості учня.

Вчитель повинен з усією відповідальністю мати індивідуальний підхід до кожного учня і ненавязчиво формувати у свідомості дитини ті моральні цінності які він сповідує. Це все накладає на педагога дуже велику відповідальність тому, що він практично формує громадянина, який в подальшому адаптується в соціум.
Діяльність вчителя, його висока моральність, його громадська позиція, його знання й досвід віддзеркалюватимуться у його вихованцях і він бачитиме плоди своєї діяльності. Усвідомлення вчителем вимог і завдань, що стоять перед школою створює позитивне підґрунтя для поєднання особистих і громадських інтересів в моральній свідомості вчителя. Це є принциповою вимогою при організації навчально-виховного процесу.

Вся діяльність вчителя повинна відбуватися з почуттям високої свідомості і відповідальності обов’язку вчителя формувати моральну культуру особистості учня. Отже педагог повинен мати такий рівень педагогічної культури, який відповідає вимогам тих завдань, що він вирішує у справі виховання.

Використана література

1.Основи педагогічної майстерності.\Під ред..І.А.Зазюна-М., 1989
2.В.О.Сухомлинський. Методика виховання колективу.- М., 1979
3.Журнали «Радянська школа».
4.Етика вчителя.\ Під ред..Чернокозова В.М.-М.,1973
5.Вступ до спеціальності.\Під ред.. Рувінського Л.І.-М.,1988