Серед філософських течій XX століття однією з найбільш відомих є прагматизм. Також деякі науковці виділяють це як інструменталізм. Слово «pragma» грецького походження яке означає «справу або дію». Принципову основу прагматизму складає аналіз діяльності людини, її особисте сприйняття світу.
Течія прагматизму зробила великий вплив на суспільну свідомість. Хоча вона відводить людей від реальності, не дозволяє заглянути в майбутнє, зрозуміти теперішній час, тобто, обмежує круговид потребами теперішнього часу.
Прагматизм дослідники часто вважають як «типово американську» систему. Для цього є чимало підстав. Наприклад, філософія прагматизму показує підвищений інтерес до вивчення поведінки людини. За їхнього розуміння вона детермінована звичкою, переконанням та вірою. Універсальним способом зміни суспільства і людини є зміна звичок.
Отже, вивчення прагматизму має велике психологічне, історичне, педагогічне, культурно-просвітницьке, і соціалізуюче значення.
Прагматизм — це філософська течія в історії, яка ігнорує об’єктивну основу понять, норм, теорій, ідей, оцінює їх, та бере до уваги тільки їх практичну ефективність. Виникла в 1870-х роках у США, а більшої популярності набула у XX ст. Основними представниками цієї течії були Чарльз Пірс (1839), Вільям Джеймс (1842) та Джон Дьюї (1859). Вони високо цінують реальний досвід людини, і в цьому він схожий з емпіризмом, також багато спільного має з позитивізмом.
Засновником прагматизму був Пірс. Він розглядав мислення як адаптацію людини до дійсності. Тобто мислення розглядається як діяльність спрямована виключно на регулювання відносин між середовищем і організмом.
На думку Пірса, людина діє відповідно до певного суспільства, маючи сукупність звичок, які базуються на вірі. В даному разі, віра є не виключно релігійною, а скоріше довірою, певним переконанням, що відчуває людина до певних дій. Пірс вважав, що свідомість людини складається зі звичок діяти за певних обставин певним чином, тобто з вірувань. Коли вірування дає збій, іншими словами не дає бажаного результату, саме тоді виникає сумнів та починається дослідження, яке закінчується формуванням нової віри, нового переконання. Також не погоджувався з тим, що одне і теж твердження може бути для однієї людини істинним, а для іншої хибним.
Ідеї етнічного характеру Пірс базував на космологічному вченні. Він казав, що космічна еволюція базується на таких засадах: тихізмі (випадок), агапізмі (любов) та синехізмі (неперервність). Тобто, випадковість заперечувала на перед визначену необхідність у природі, у цьому вбачався прояв свободи духу. Провідним принципом вважалася любов, як породжуюче начало світу. І усе це прагнуло один до одного та вдосконалювалося. Етику філософ розглядав як науку про цілі людської діяльності.
У дусі прагматизму також функція філософії по Уільяму Джеймсу, яка передбачає відмову від вивчення основ пізнання та буття на користь вирішення певних проблемних ситуацій життя. Він надавав прагматизму соціально-утилітарного забарвлення. Для нього будь-яка релігійна, філософська або наукова проблема набуває значення тільки через відношення до інтересів чи потреб людини. На його думку, прагматизм, не протиставляє істинну та благо, а поєднує їх, на відміну від інших філософських концепцій. За його словами, істинна це те «що працює». Центральним у етиці він бачить принцип “зиску”, тобто корисності. Всі вчинки хороші, аби був зиск. “Істинне те, що може дати успіх”. Поняття добра і зла поєднують відповідно з успіхом або неуспіхом діяльності. Прагматизм нагадував американський дух капіталізму.
Останнім представником прагматизму є Джон Дьюї. Пізнання він розглядав як пристосування людини до середовища, так само як і його попередники. З точки зору Дьюї, наукове судження і судження про цінність мають однакові значення. Він вважав, що здорове суспільство буде побудоване тоді, коли люди стануть діяти розумно, опираючись на свій інтелект. За Дьюї, добро є щось, що реалізовується поетапно через розширення знання, що відповідає вимогам життя і задовольняє бажання. Отже, Дьюї заперечував існування елементарного добра, яке можна відразу розпізнати. Для нього і поняття добра було всього лише інструментом або засобом ефективного вирішення завдань. Він писав: «Моральний принцип не є вимога діяти або ухилятися від дії деяким чином, він є засобом для аналізу конкретної ситуації в цілому, а не правило як таке».
Багато в міркуваннях цих представників стосується і етичних проблем. Як вважав Джеймс, добро відповідає певним потребам, адже кожна моральна ситуація унікальна по своєму, а тому доводиться щоразу приймати різні рішення.
Дослідники прагматизму виступали проти крайнощів морального абсолютизму й догматизму, які вивчали моральні цінності, як універсальні, позачасові, незалежні від життєвих ситуацій, та були проти ірраціоналізму, неопозитивізму, скептицизму, які не хотіли погоджуватися з твердженням, що моральні уявлення ґрунтуються на знаннях.
Вони вважали життєво практичним своє вчення про мораль, заперечували необхідність загальних моральних принципів, на їх погляд людина має самотужки розв’язувати моральні проблеми, брати до уваги ознаки кожної життєвої ситуації, в яку вона потрапила. Роль етики як теорії моралі вони заперечують. На їхню думку, обґрунтувати мету розумом неможливо, а лише розв’язати питання про вибір засобів досягнення мети. Таким чином, питання, що пов’язані з проблемами мети не можуть належати до етики. Мету характеризують вольові стремління людей, коли людина вже діє.
Отже, прагматизм і донині залишається одним із провідних напрямків у американській етичній теорії.
