Філософія за Шопенгауером

У кожної людини свій світ. Тобто у кожної людини уява про світ своя і вона не може бути об’єктивною – це основна теза філософії Артура Шопенгауера. Людина не знає і не може знати світ і всі речі, що в ньому є, це не знання про світ, а тільки уявлення про світ і положення речей. Жодна людина не може бачити світ таким, як бачить його(світ) інша.

Але Шопенгауер признає, що світ, який може існувати без людини, звичайно не можна прив’язувати до будь-якої істоти, людини. Безліч об’єктів у світі існують самі по собі, і мислитель усвідомлює, що світ з’явився набагато раніше людей, тому його розвиток проходить повністю автономно від будь-якої людини на Землі. А сприйняття оточуючого залежить саме від кожної окремої людини. Якщо, наприклад людина бачить планети, то вони для неї предмети наділені різноманітними якостями, але якщо людина не може їх бачити, то тоді ті ж самі планети для неї тільки звук назви і більше нічого, не існує ні форми, ні кольору, ні розміру і так далі.

Дуже велику роль у своїх роздумах Артур Шопенгауер приділяє уяві. Вона для нього як суть сприйняття світу людиною, тому що істинне знання світу жодній людині непідвласне, а уява може послужити своєрідним місточком між мислячою людиною і знанням. Але, все ж-таки не може бути абсолютного знання, а тільки знання власних уявлень про світ.

Шопенгауер міркує про простір та час, та про різні характеристики об’єктів взагалі і не прив’язуючись до якогось об’єкту зовсім, тому що вважає, що кожний об’єкт може існувати сам по собі, не прив’язуючись до більшості існуючих об’єктів. Навколишній світ, за Шопенгауером, існує в незалежності від окремо взятої людини.

Етика Шопенгауера

Основну ідею етики та філософії Шопенгауера, можна сформулювати наступним чином: якщо сприйняти страждання як висновок цілеспрямованої волі, точніше, волі до життя, тому, щоб скасувати страждання, необхідно видалити волю до життя, та якщо уявити таке положення речей, то можна помітити зв’язок з аскетизмом.

Звернемося до останньої, четвертої книги. Артур Шопенгауер підкреслює, що воля, та воля до життя – тотожні поняття. Воля – це істота світу, а життя, як і видимий світ – це лише віддзеркалювання волі і що завдяки волі до життя нам буде забезпечене життя. Доки людина наповнена волею, то їй не треба турбуватися за своє життя, навіть при неминучий смерті.

Людина – це тільки явище, вона існує тільки за ради познання. Життя людина отримує як подарунок від волі, а смерть цей дарунок віднімає. Тому ані життя, ані смерть не мають ні якого відношення до волі, як до ідеї. Страх до смерті Шопенгауером висвітлюється як жалюгідний і наївний.

Артур Шопенгауер враховує життя як нині, а смерть як минуле. Обидві ці форми проявлення волі. За Шопенгауером смерть — це частина життя, вона належить до життя. Ці поняття не можуть існувати одне без одного і протилежністю до смерті не є життя. Протилежність до смерті, за думкою філософа є народження. При такому протиставленні, до життя Шопенгауер протиставляє дійсну боротьбу з волею, тобто має на увазі саме аскетизм. Людина, яка усвідомлює волю до життя, усвідомлює одночасно і смерть. Також треба зазначити, що людина буде вільною, коли бореться з волею.

Отже страждання за Шопенгауером є необхідністю, а свобода людини визначається її діяльності проти волі. Тільки самообмеження людини здатне перемогти страждання. Шопенгауер стверджує, що ця моральна залежність може бути знешкоджена тільки рішучими діями людини над її свідомістю. Рішучі моральні дії людини над собою, у бік аскетизму, здатні подолати песимізм. Але впевненості у результаті у філософа не відчувається, можливо завдяки абсолютній теоретичності його стверджень.

Кожного індивіда Шопенгауер сприймає як страждаючу істоту і весь життєвий шлях кожної людини він оцінює як ланцюг суцільних страждань і страждання є продуктом волі кожного індивіда і жага до життя у людини тільки завдяки бурхливості волі. Скажемо більше, філософ вважає, що жага до життя прямує зовсім не від самої людини, а від сліпої волі. Також всі людські бажання є продуктом тієї ж самої волі, в тому числі бажання жити. Шопенгауер йде далі і стверджує, що конфлікт людини зі всім, що його оточує, особливо зі собі подібними забезпечує саме сліпа воля, тому що людина знаходиться у полоні прагнення до виживання. Вихід з цієї ситуації Шопенгауер пропонує наступний: звести до мінімуму потреби, в результаті чого сліпе прагнення до виживання буде прагнути нулю, завдяки чому воля майже припинить давити на свідомість людини, і коли воля знищиться, тоді і будь-яка людина зможе досягти справжньої моральної свободи.

Ми з’ясували, що за Шопенгауером воля через страждання тисне на людину, однак завдяки моралі, як дії, людина може впливати на волю і долати страждання, але одночасно долається і саме життя.

Для того, щоб подолати волю, треба її усвідомити і діяти від неї самої не бажаючи нічого, не будучи зацікавленим ні у чому, тоді відбудеться справжнє заперечення самої волі. Тільки через аскетизм можна звільнити свою свідомість по – справжньому, вважає Артур Шопенгауер, тільки тихе і непомітне життя, без бажань і прагнень здатне вивести людську свідомість на рівень просвітлення.

Як приклад приводить життєпис святих, які завдяки самобічеванню, відмови від бажань, пошуку неприємного в пику приємному, могли повністю знищити волю.
Людина по Шопенгауеру може піти на самогубство для досягнення свободи від волі і всіх залежностей людини від бажань і прагнень. В цьому проявляється песимізм мислителя, тому що, якщо порівняти опис людини за Гегелем, то у його людини крім досяжної свободи духа, зберігаються життєві та творчі сили.

Також Шопенгауер наводить приклад тварини, як істоти не здатної досягти свободи, тому що не має свідомості, завдяки якої змогло би самостійно позбавити себе бажань, прагнень, а головне інстинкту виживан –ня – як головного і самого непохитного знаряддя волі в боротьбі з духовною свободою істоти. Самогубство, як добровільна смерть, теж непідвладна тварині. Самогубство Шопенгауер вважав ідеальним знаряддям проти волі і як крайня межа боротьби за повну свободу духа. За це ствердження Артура Шопенгауера вважають мало не найголовнішим песимістом в історії філософії.

ВИСНОВКИ
Погляди великого мислителя Артура Шопенгауера не втратять своєї актуальності ніколи, тому що він завжди прагнув досконалості, але як відомо, досягнути її неможливо, тому його висловлювання про волю і боротьбу з нею, про моральну свободу можна вдосконалювати довіку. Його теорія відмови від бажань, як знаряддя проти сліпої волі здається майже досконалою, але потребує практичної перевірки, потому що не можна напевно навіть здогадатись, що насправді відкрила би перед людською свідомістю, та, настільки омріяна філософом моральна свобода, свобода духу.

Може деякі тези Шопенгауера були суперечливі, але його уявлення про сприйняття світу як ставлення уяви людини та знання про все дійсне, відкриває для кожної мислячої людини неосяжні горизонти для переосмислення буття, та прагнення до абсолютного знання.

Ставлення до життя та смерті у Шопенгауера, теж заслуговує уваги. Його відношення до життя не як до мети існування, а як до інструменту в досягненні свободи духа, може послужити яскравим прикладом для кожного, як неперемож-ний характер і свідомість спрагле істини. Навіть його так званий песимізм виходить не із фатальних думок про власну безпорадність, а використовуючи самогубство, як засіб в досягненні повної свободи духа, як нескореність в боротьбі з недосконалістю людської природи, з якою він не міг миритися і прагнув абсолютного знання все своє життя.

Список використаних джерел
1. Рассел Б. Історія західної філoсофії. Нoвосибірськ, 1994.T.2,c.243, 249, 276.
2. Шoпенгауер A. Свiт як вoля i пoмилкове уявлeння. M., 1992.Т.1,c. 44, 63.
3. Шопенгaуер A. Свiт як вoля i помилковe уявлeння. M., 1992.Т.2.