Головною ідеєю філософських робіт Дільтея є проект «критика історичного розуму» — філософська теорія гуманітарних наук. У його роботі «науки про дух» розповідається про науки о людині, суспільство та історію. Ці науки вперше розглядаються як самостійна категорія наук, зі своїми предметами і методами. Дільтей розглядав в якості предмета «наук про дух» специфічний тип реальностей, які не мають відношення ні до природи, ні до людської психіки і розмірковував про способи їх наукових досліджень, і про місце гуманітарних наук у загальній системі наук.
Дільтей вважав, що головне завдання «критики історичного розуму» полягає в тому, щоб виробляти критерії, за якими судження в гуманітарних науках можуть претендувати на статус науковості та достовірності. У нього була своя концепція в полеміці, яка складалася з двох програм обґрунтування гуманітарних наук: це програма метафізики і програма позитивізму. Метафізика — це розділ філософії, що займається дослідженнями первісної природи реальності, миру і буття як такого. У всіх її системах існують однакові уявлення про сутність метафізики як науки про суще в цілому. Тим самим вона пізнає світ з абстрагованих, чистих принципів і існує як сверхдосвідчена реальність, саме це і складає її специфічний предмет.
Дільтей розкривав основне протиріччя, що існує в метафізиці протягом всього її існування, — це протиріччя між спробами логічно впорядкувати першопринципи сущого і неможливістю їх раціонально пояснити. Першопричиною цього протиріччя Дільтей визначав в «інтелектуалізмі» метафізики — оголошенням пізнання первинним способом побудови реальності, так що принцип пізнання поширюється за межі досвіду і претендує на осягнення реальності самої по собі. З іншого боку Дільтей стверджував про неможливість метафізики як основоположння науки, через те, що пізнання не є первинним способом визначення реальності, так як пізнання завжди має справу з реальністю, яка первинно встановлена в життєвому досвіді.
Що стосується позитивізму, Дільтей критикував природничі методи пізнання в «науках про дух», тому що ці методи не враховували пізнавальну специфіку таких наук. Крім того, в позитивістської моделі науки ігнорується визначальна властивість людської дійсності — її здійснення вільним і самоусвідомлюючим суб’єктом.
Обґрунтування «наук про дух» він розглядав у новому понятті досвіду, яке мало лягти в основу притаманних їм критеріїв науковості, так як досвід в цих науках більш важливий, ніж у природничих науках.
За вихідний пункт аналізу Дільтей приймав «переживання», що характеризує реальність так, як вона дана суб’єкту не тільки в пізнавальних актах, але і в процесі життя. Переживання він характеризує як безпосередню і неподільну на елементи свідомість предметного змісту і акту, в якому цей зміст стає предметним. Спочатку в переживанні лежить джерело як свідомості реальності, так і самосвідомості, оскільки «будь-яка реальність дана лише в нашому переживанні»; в ньому також «закладена основа того, що ми називаємо життям». Безперервність переживань, що утворює, згідно Дильтею, «взаємозв’язок життя», слід розглядати як підставу того первісного «цілісного і неспотвореного», досвіду, який має стати вихідним пунктом пізнання в «науках про дух».
Приклад філософсько-антропологічної реконструкції цілісного «взаємозв’язку життя» Дільтей виклав у концепції «описової психології». В рамках цієї концепції Дільтей обґрунтовував пізнання історичного і життєво-практичного суб’єкта, котрий приймається за вихідний пункт самостійного гуманітарного знання. Основні її положення розвивають методологічні принципи, викладені Дильтеєм у «Вступі в науки про дух».
У пізніх роботах, присвячених розробці підстав «наук про дух», Дільтей, під впливом Е. Гуссерля уточнив деякі основні моменти своєї концепції. Керівним принципом філософської концепції Дільтея в цих роботах стає співвідношення переживання, його об’єктивних виразів в культурно-історичному світі і розуміння цих виразів, а також розгляд герменевтики як вчення про метод такого розуміння. У філософському сенсі ця зміна акцентів означає, що вихідним пунктом обґрунтування знання представляється вже не безпосередній акт переживання, включений у взаємозв’язок життя, а комплекс соціокультурних виразів, в яких реалізується досвід життя. Зв’язок переживання і вираження Дільтей представляє тепер як нерозривний, тобто як то «первинно дане», з чого починається всякий життєво-практичний досвід в принципі.
Дослідження Дільтея з філософії релігії присвячені аналізу «релігійного переживання», що лежить в основі формулювання релігійних догматів, формування ритуалів і церковних організацій. У цьому аналізі Дільтей слідував інтерпретації релігії як почуття залежності від «абсолютного». Разом з тим він визнавав історичні підсумки процесу зниження ролі культури і стверджував, що християнська релігійність, навіть існуюча у формі суб’єктивного почуття, не може претендувати на одне з головних місць у світовій культурі.
Отже, згідно Дильтею, точка зору християнської релігії не може служити підставою ні етичного, ні естетичного, ні політичного ідеалу. Такі форми життя і пізнання, як мораль, мистецтво, наука, політика, затвердили свою світову автономію і розвиваються на власних принципах, незалежних від релігійних установок. Релігія стає лише формою індивідуального переживання, що реалізується в системі об’єктивності соціального і культурного життя. Дільтей також визнавав, що для феноменологічного дослідження релігії потрібно встановлення специфічних характеристик «релігійного переживання», що відрізняють його від «спіритизму», «наркотичного трансу» та інших подібних станів З філософської точки зору не все, що в історії називається релігією, є релігія.
Філософський підхід до релігії через фіксування чистої структури релігійного переживання дає лише схематичну «абстракцію релігії», а не розуміння релігії як форми життя. На противагу категоричному визначенню релігії феноменологія релігії Дільтея ставить завдання осягнення взаємозв’язку релігійного життя, тобто відносини релігії переживання до історично сформованим формам церковних інститутів і організацій, до громадських звичаїв і традицій, до особливостей культу та релігійної рефлексії.
