Анрі Бергсон філософ,народився у Франції. Висунутий лауреатом Нобелівської премії. Упродовж всього життя Бергсон намагався пізнати людину, її механізм діяльності. Замислюючись над цим запитанням, Бергсон з’ясовує, що впродовж історії розвитку людства, людина отримує інстинкт та інтелект. Кожне має свої властивості і відмінності. Так, «інтелект»,на думку вченого, дає змогу до свідомого пізнання предмета. А інстинкт-дозволяє визначити суть предмета,його зміст,пов’язаний з досвідом людини,її психікою.

У своїх вченнях він міркує про те, що інтелект людини ніби мертвий. Тіло і дух є недопустимими для інтелекту. На думку Бергсона, інтелектуальні можливості безмежні. Людина просто не вміє користуватися інстинктом, не знає про нього практично нічого, тому і не «радиться з ним». Як не дивно, але інстинкт і інтелект не грають дуже важливої ролі на думку вченого.

Важливішою для нього є інтуїція — незвичайна форма пізнання. Для Бергсона інстинкт і інтуїція-поняття однакові, але інстинкт більш усвідомлений. Через це Бергсон вирішив змінити інстинктивну форму на інтуїтивну, тому що вона є більш узагальненою і повною для розгляду життя, його законів, здійснює пізнання. У кожній життєвій обставині людину супроводжує інтуїція, і немає жодного випадку, коли б не супроводжувала інтуїція.

В одній із своїх робіт, вчений розглядає інтуїцію, як дещо таке, що може поринути у глиб предмета. Тому потрібно замислитися над тим, що ж поєднує інтуїцію з інтелектом. Інтуїція має тісний зв’язок з інтелектуальним пізнанням. В інтуїції є безмежна творчість, у процесі якої вона може бути вища ніж інтелект.

Отже, Бергсон доходить до висновку, що інтуїція повинна обов’язково дати якусь підказку, для визначення інтелектуальної межі.

Можна вважати що людство володіє лише двома формами пізнання — інтелектуальною та інтуїтивною і якби людство почало удосконалювати ці два напрямки пізнання,тоді їх можна назвати цілісними і невід’ємними. Але для цього людству повинен час, і поки що це не досягнуто. Тому має жертвувати один заради іншого. Та незважаючи на спроби знищити таке явище, як інтуїція, вона все ж таки дійсно існує і проявляється час від часу.

Також Бергсон визначає і недоліки інтуїції ,такі як: раптова поява, недовготривалість.

Щоб довести існування інтуїції, Бергсон звернувся до естетичного сприйняття діяльності людиною. Для Бергсона навколишня дійсність, тобто все що нас оточує, є наслідком дії пізнання. Людина бачить кольори, форми, лінії, але не здатна захопити оком життя, яке ховається за цими зовнішніми ознаками. І як би не естетична інтуїція, наші пізнання так би і залишилися поверхневими.

В одному з своїх творів А. Бергсон вивчає творчість, життєве натхнення, як народження чогось нового — з цього і складається сенс життя.

На початку XX ст. популярним стає вчення Бергсона, в якому головним є поняття життя, яке розуміється як безперервне ставлення до творчості. Для нього життя виступає як метафізичний процес, потік творчого натхнення. А людина за словами Бергсона — це істота, яка здатна до творчості.

Філософію Бергсона уявно можна поділити на дві частини. Перша – безпосередньо життя, друга — матерія. Загалом життя — це постійний конфлікт двох рухів, які протилежні: життя, яке рухається до гори, і матерія, яка тягне донизу. Життя – єдина сила,великий прорив, який дається лише раз, на початку існування світу.

Еволюція не пояснюється тим, що головною причиною є саме дотик до середовища. Обидва навчання філософа доводять, що в світі не існує природних нововведень. А отже механізми розглядають майбутнє, що існує у величному і неосяжному.

Разом з цим, Бергсон стверджував, що творча еволюція, наче робота майстра. Невизнане бажання і спонукання до дій з’являється раніше, але якщо бажання не задоволене, тоді не можливо визначити вчинок, який задовольнить його. Якщо люди можуть припустити думку про позбавлення тварин зору для того, щоб краще знати про об’єкт до зіткнення з ним, то звідси випливають неабиякі зусилля, які запровадили до існування очей. Таким чином зір задовольнив бажання людей, але наперед цього не можна було б предсказати.

На цьому етапі еволюції не треба стверджувати про те, що відбудеться попереду і це не зможе бути засобом пристосування захисників до волі. Це загальний опис, який розкриває існування на землі. Насамперед з’являються рослини і тварини. Перші мають на меті відкладання енергії. Тварини — щоб користуватися цією енергією для пересування. Вже пізніше у тварин виникає новий напрям, який починає ділитися на інстинкт та інтелект. Вони ніколи не можуть існувати один без другого, але в цілому інтелект є більшим нещастям для людини, а інстинкт більш притаманний комахам, мурахам і т.д. Саме відокремлення(відмежування) інтелекту з інстинктом є основою у працях Бергсона.

Інстинкт також ще можна назвати інтуїцією. Інтелект, який поділяє речі, на думку Бергсона, не активний, а лише споглядальний. Під час сну, наше «я» розсіюється, а минуле розбивається на дрібні шматки. Ті речі, які повинні доповнювати один одного, перетворюються на окремі тверді тіла.

Інтелект має більший зв’язок з простором, а інстинкт (інтуїція) пов’язаний з часом. Одною з ознак теорії Бергсона є та відмінність, що відрізняє його з поміж інших філософів того часу, він розглядає простір і час як різні речі. Час – це характеристика життя розуму. Питання, які стосуються суб’єкта чи об’єкта повинні відноситися до функції часу ніж до простору. Тривалістю Бергсон вважає той матеріал дійсності, якій ніколи не буде закінчуватись.

Вона проявляється в нашій пам’яті,тому як саме в ній минуле може існувати постійно. Отже,терапія пам’яті також здобула велику значущу роль у Філософії Бергсона. На його думку те, що було в минулому, переживає себе у двох напрямках: — у першому, в вигляді рухливих механізмів, у другому напрямку — в вигляді незалежних спогадів.

Передбачається, що усе, що з нами траплялось раніше, запам’ятовується, але до свідомості доходить те, що корисно.

Основна філософія Бергсона є його навчання про час і простір. Дана теорія про простір , вкрай необхідна, для того, щоб інтелект був засуджений. Теорія про час необхідна для захисту волі, та розуміння матерії і душі.

Бергсон виклав свою теорію у праці «Час і воля волі», яка належить до ранньої філософії вченого. У цій книзі він неодноразово доводить, що такі поняття як «більше» і «менше» включають у себе простір.

У працях Бергсона часто зустрічається наука з математикою. Що до науки математики, філософ навмисно надає перевагу традиційним помилкам серед математиків за останні вісімдесят років. Таким чином, Бергсон торкається математики для того, щоб заперечити «кінематографічне» уявлення про Всесвіт. Також стверджує що ніякі стани, не можуть дати чіткого розуміння про те, чого не можна зупинити, і те, що завжди змінюється, ніколи не може знаходитися в жодному із станів.

Теорію тривалості він пов’язав з теорією про пам’ять. Згідно до цієї теорії, те, що ми запам’ятали, триває в пам’яті до сьогодення, а минуле розглядається та розраховується, як те, що ніколи вже не діятиме. Вся ця теорія часу та тривалості ґрунтується на змішуванні дійсних явищ та спогадів з давно минулими подіями.

«Жити — значить змінюватися, змінюватися — значить дорослішати, а дорослішати — значить невпинно творити себе самого» — ця цитата, як на мене, має глибинний зміст і сьогодні, адже людина повинна вдосконалювати себе та свої знання.