Людина одна із найдивовижніших істот на Землі. Але хто ми? Для чого нам життя? Що нам потрібно робити? Ці питання хвилювало людство вже не одне тисячоліття. Колись Рене Декарт сказав “Я мислю – отже я існую”. Це одна з найбільш точних цитат про те, ким являється людина. Кожна людина сама вирішує ким їй бути, це свідомий вибір, самовизначення.
В сьогоденні рівень володіння інформацією дійшов загальнодоступного рівня. Майже кожна людина має доступ до інтернету, де може знайти все цікаве для неї. Тому, ми спостерігаємо різке підвищення рівня індивідуальності населення. Кожний третій гот, хіпстер,спеціаліст по політиці та інші.
Найчастіше поняття “самовизначення” зустрічається у психології, де воно стає на одному рівні з такими поняттями як “підлітковий вік” та “підліткова криза”. Саме в цей момент за даними американського психолога Еріка Еріксона підліток має відповісти самому собі на питання “Хто я ?”. Для самопізнання себе кожна людина повинна усвідомити і оцінити свої дії та їх результати , тобто цілковита оцінка самого себе повністю і звичайно свого місця в своєму житті. Це ми називаємо самооцінкою, а саме самооцінка показує ступінь розвитку в особистості почуття самоповаги,відчуття своєї цінності і хорошого відношення до всього того, що входить до сфери його “Я”.
Питання “Хто я?” включає в себе критерії особистості, роль у суспільстві, етичні норми, яких потрібно дотримуватися. Без етики неможливо усвідомити своє Я цілісно, тобто побачити його через призму вічних проблем історії, культури. Мораль – завжди була запорукою визначення поняття людина. Оскільки створення вище перекислених компонентів передбачає довготривалу і тяжку роботу над самим собою. Мораль у Сократа невід’ємно пов’язана з самовихованням, тому що самовдосконалення людини він розуміє як процес, що відбувається на протязі усього його життя.
Недарма Сократ сказав, що найкраще живе та людина,яка дуже старається,щоб стати кращою, а приємніше тій людині, яка відчуває, що стає кращою. Я вважаю,що ці слова є дуже доречними до нашої теми, так як кожна людина повинна прагнути стати кращою,а допоміжні компоненти самовираження (самопізнання,самооцінка, самовиховання і самовдосконалення) будуть об’єктивними тоді коли особистість буде зростати як нині, так і в майбутньому.
Що таке самовизначення сучасної людини (як суб’єкта часу), в поданій темі, то Google дасть вам достатньо ясну відповідь – що це свідомий акт утвердження та вияву особистості у житті.
Інколи самовизначення людини може перейти межу від норми до патології,переступити грань інтересу до сліпої,некритичної віри в ідею,яка буде виключати свідомий підхід до інших (конфліктних інтересів). Так може з’явитися нетерпимість до інакодумаючих,жорстокість,навіть жертва заради ідеї (як власна так і принесення жертвоприношення).
Якщо розглядати історію, то найяскравішим прикладом фанатизму є часи інквізиції. Коли люди сліпо поклонялися перед ідеєю знищення відьом і забували про морально-етичні норми, цінність людського життя. Що до мене,на даний момент,найбільш поширеним фанатизмом є це пошук ідеалів. Ідеал є взірцем досконалості,а також є найвищою метою прагнення.
Ідеал відноситься до різноманітних напрямків людської діяльності, для прикладу можемо навести моральний ідеал, політичний ідеал або суспільний ідеал. Хоча в такій ситуації йдеться про рівність, братерство і свободу. Він направлений до чуттєво-емоційної сторони людини і постає в певному чуттєво-емоційному образі. Ідеал дуже вузько пов’язаний з наслідуванням. Для конкретних визначень своїх ідеалів ми не маємо інших вимірів для особистих вчинків, крім поведінки цієї ж ідеальної людини у нас самих, з якою ми зрівнюємо самих себе і завдяки цьому виправляємо свої певні вчинки, але з недостачею сміливості зрівнятися з нею.
У більшості випадків з’являється фанатичне кохання до свого ідеалу. Але ж ми повинні задати собі таке запитання: чи кохати до безтями? Всі ми знаємо,що фанатизм не призводить до чогось хорошого і доброго,сумніваюся,що можна втамувати кохання, якщо те кохання є справжнім. Коханням вважають найпрекраснішим почуттям, яке приносить людині щастя, сенс життя та радість.
Людина спроможна на необдумані вчинки, навіть не згадуючи про самого себе. Але на мою думку, є випадки коли людиною керує не зовсім кохання, бо часто в нашому житті ми погано розрізняємо кохання з пристрастю. Фанатизм з коханням несумісні, та як фанатизм ламає,а кохання лікує. Тож “любити до безтями” – це пристрасть або фанатизм, але не кохання, то величезне бажання контролювати та керувати.
Отже,на моє доведення, фанатична любов може призвести до найгірших наслідків. Не потрібно приносити себе в жертву шаленому коханню. Така моя думка тому, що, по-перше коли людина повністю поринула у кохання, вона робить не зовсім обдумані, навіть можна сказати, божевільні речі, про які згодом обов’язково шкодує. По-друге, довести свою думку я можу такими словами: кохання не завжди йде на благо того кого ми кохаємо.
Якщо людина звикла лише отримувати щось і не звикла віддавати, то їй буде важко жити з такою звичкою у нашому не легкому світі. По-третє,доведенням на сторону моєї думки може бути,що люди схильні змінюватися самі,а також змінювати своє ставлення. Їхні ідеали, емоції, стосунки світосприйняття згодом змінюються, а обов’язки зберігаються.
Отже,ми можемо дійти висновку, що не можна, щоб емоції керували нами. Розпоряджена людина повинна перш за все прислухатися до свого розуму і тверезо подивитися на ситуацію, а тоді вже до серця. І ні в якому разі не переступати межу від норми до патології.
