Питання любові завжди цікавило людину, це єдина річ яку переживають практично всі люди, котру не вивчиш, не прочитаєш у книжці, до котрої неможна доторкнутися. Любов у кожного різна, і кожний по різному її сприймає і відчуває. Тому якщо говорити про любов, то виникає питання: «це мистецтво, чи ні?». Саме тому я і вирішала досліджувати феномен любові по «Фромму», опираючись на його книгу «Мистецтво любові».
Взагалі, зміст книги Фромм передав у своїй передмові, яка одразу наштовхує читача на тематику, складність та серйозність книги. Відразу хочу виділити, що, в першу чергу, “Мистецтво любові” включає багато цікавих ідей і з більшістю цих ідей я, на диво,погоджуюсь, що мене дуже радує. Любов – мистецтво чи ні? Саме цьому питанню Е.Фромм присвятив свій перший розділ праці.
Більша частина людей, вважають любов, випадковістю, що взагалі, я вважаю, неправильно. Тому що, для багатьох “проблема любові складається лише в тому, щоб бути закоханим , та не в тому, щоб кохати, давати свою любов, тобто вміти любити”. Велика частина людей вважає, що, насправді, любити легко і не складно, проблемою є лише знайти придатний об’єкт, що відповідав би усім критеріям (як якась річ) і який потім покохав би вас також. Розумніше було б сказати, що любов – це гармонійне поєднання зусиль і знань. Та багато хто навіть не задумується, про те що, щоб тебе дійсно кохали, треба теж старатися дарувати любов, а головне, зрозуміти що когось любити – це більш важливо, ніж знання, що ти тебе кохають.
Також люди часто не можуть відрізнити почуття закоханості з станом перебування в любові. Фромм писав, що любові треба вчитися, і тут я погоджуюся з його точкою зору. Адже, коли людина не вміє любити, то навіть так звана “реальна любов” приречена прожити не довге життя. Я згодна з тим, що любов – це мистецтво. Беззаперечно , як кожному мистецтву, йому потрібно вчитися, і вчитися довго і наполегливо. Але потрібно розуміти (що для більшості, на мою думку, складно а то і нереально: нас з малечку вчили ставитися до любові поверхово, навіть не задумуючись, тобто на в стилі “А ти любиш, Миколку, сусіда по парті?” як правило хотіли чути стверджувальну відповідь), любов є мистецтво, і як і будь яка майстерність, любов не дається без наполегливої праці і усвідомлення її значущості, а вже тільки потім їй можна вчитися. Та, не звертаючи уваги на всі невдачі в цій області, більшість пріоритетними вважає “більш” справжні, реальні і вагомі речі, такі як: гроші, успіх, владу, славу, визнання і так далі. Через те що ця більшість людей – прагматики, то все так і відбувається бо вже на самому старті шляху з’являється бажання бачити кінцеву мету, або хоча б уявляти кінцевий результат. Навчаючись любові, про це складно говорити, а часом і неможливо. Правильно пише Фромм, що наша сучасна культура і суспільство припускають достойними витрати енергії на вивчення тільки тих речей, з допомогою яких можна здобути фінанси або визнання, а любов, котра користі матеріальної не приносить в теперішньому світі є “примхою”.
Наступний розділ книги Е.Фрома “Мистецтво любові”, присвячений теорії любові. Тут хотілося б додати, що зміст книги виходить за рамки опису і визначення цього почуття. Життя – це купа об’єднаних факторів і обставин, через це і любов не можна відокремити від нього і від оточуючого середовища. Людина сама по собі хоче бути ідентичною, підсвідомо їй не хочеться бути одною. Люди узагалі дуже бояться самотності. Навіть ті, кому по їх словах подобається бути самотніми, усе одно, в глибині душі, мріють мати кохану людину. Та оскільки все-таки є невелика необхідність бути індивідуальною, то вона задовольняється з допомогою якихось відмітних знаків, таких як лейбли на одязі, приналежність до якоїсь субкультури і т.д. Та відчуття самотності пропадає лише в любові. Саме любов дає змогу двом людям, бути одночасно індивідуальними та не самотніми, двома та одним цілим.
Отже головне, що в своїй книзі хотів виділити Фромм, це такий собі парадокс, а саме бажання людини любити, не вміючи цього, бажання людини бути коханою, хоча сама ж вона не може давати любов вибираючи замість коханням інші, більш важливі, на її думку, матеріальні, цінності. Це є феноменом самого визначення «любов». Фромм висвітлює її як щось неосяжне, щось велике і чисте, те чого людина не зможе осягнути до кінця ніколи, те до чого потрібно прагнути всією душею.
Любов має стояти на першому місці, над усіма матеріальними цінностями.
Та сучасна людина, перебуваючи у теперішньому суспільстві, просто не в змозі зрозуміти і осягнути, всю глибину і всю значимість любові. Ставлячи перед собою певні «великі» цілі (заробіток коштів, побудова кар’єри і т.д.), ми відводимо любов на другий план, так сказати робимо його «аксесуаром», без котрого здавалося б і можна прожити, та з ним краще. Це є проблемою нашого часу, це наслідок стрімкої індустріалізації нашого світу. В теперішньому суспільстві все працює «проти» любові. Через це люди прагнуть до матеріального а не духовного. Та все одно у глибині душі, кожен мріє кохати і бути коханим.
Саме такий феномен сучасної любові, котрий намагався донести до нас видатний психолог, психоаналітик і філософ Еріх Фромм.
