Серед філософів 19-го століття, Артур Шопенгауер був одним з перших, хто стверджував, що за своєю суттю, Всесвіт не є раціональним місцем. Натхненний Платоном і Кантом, обидва з яких розглядали світ, який більше піддається розуму, Шопенгауер розробив свою філософію в інстинкт визнання і в кінцевому рахунку, аскетичному світогляді, підкреслюючи, що в особі світу, наповненому нескінченної боротьби, ми повинні звести до мінімуму наші природні бажання заради досягнення більш спокійної рамки розуму і схильність до універсальних благодіяння.
Філософські концепції Артура Шопенгауера стали одним із джерелом філософського життя. Праці Шопенгауера зробили вагомий вплив на європейську філософію та етику. На думку філософа світ існує наскільки, наскільки людина його може уявляє. Уявлення розділяються на суб’єкти і об’єкти, тобто погляди того хто бачить. Суб’єктом упізнання на досвіді виявляє в собі дві сутності: перше — своє тіло, як уявлення , а друге свою волю. Тіло — це і є об’єкт волі, а воля — це буття тіла. Концепція Артура Шопенгауера базується на двох основних завданнях, які передбачають «світ, як воля в собі» та «світ , як уявлення для нас». Світ у філософа постає як «воля до життя».
Поняття, на думку Шопенгаугера — це лише абстракція , тому в більшості вмотивоване. В бажаннях суб’єкт виступає як сам по собі, пояснює свою сутність, волю. Воля перебуває у стані прагнення і це як би є єдиною сутністю. Воля ,яку можна досягти не має певної окресленої мети. Віддаючі перевагу волі по взаємозалежності до розуму, філософ висловив оригінальні ідеї особливостей вольових, емоційних складових світу людини і їх життєвості. За Шопенгауером, воля, хотіння та бажання підштовхують людину на дії, та процеси здійснення специфічні: вони визначають направленість і характер досягнення дії і його результат.
Воля для філософа-початок, корінь для усього існуючого . Світ мислився ним як воля і уявення. Волюнтаризм є основою і узагальнюючим принципом філософії мислителя.
Для Артура Шопенгауера добра не існує – добром люди називають відсутність страждань.
Люди бажають покінчити із страждання, здійснювати свої прагнення й отримувати задоволення. Страждання можна припинити тоді коли ти відмовишся від будь яких бажань. Шопенгауер змальовує світ чорними фарбами. Світ в усіх параметрах поганий: естетично – він нагадує карикатуру, інтелектуально – божевільний дім, з моральної точки – шахрайське кубло, а взагалі на в’язницю. За Шопенгауером такий світ краще б взагалі не існував.
Стражданням, за Шопенгауером, властиве життя невідворотне. Щастям, має негативний, а не позитивний характер, створюючи вільність від страждань, за якими повинні бути нові страждання або томлива нудьга.
Світ — це арена заляканих і замучених істот, які живуть тому, що одна істота знищує інших, а самозбереження ланцюг смертей. З визнанням домінантної ролі страждань вийшло співчуття в якості відзнаки най значущого етичного принципу Шопенгауера. Протирічним станом духу, який заважає стражданням, є стан відсутності бажання.
Симптоматикою цього є перехід до аскетизму. Він помічав дозвіл трагедії в людському умертвінні і в згасанні раціональних пошуків людини. Волюнтаризм Шопенгауера передбачав у результаті апологію самогубства. В етиці Шопенгауера з поняттям світової волі пов’язанні питання свободи і необхідності.
Лише цілком світову волю він вважав, вільною. Воля — не обмежена і тому всемогутня. В людей вона проявляє себе в індивідуальному характері, який має кожна людина є не змінним і попереднім. Біля розумоосяжної волі, у людині наявна індивідуальні варіації, що утворюється переважно через включення індивідуальної волі у систему мотивів. Ці варіанти Шопенгауер називає емпіричним підходом або характером. Людина на погляд автор не вільна за самою природою, тому вона має у собі свою долю, моральні якості, які вона не змінить на протязі свого життя.
Одне з найважливіших , що видрізняє людей як вид, це характер індивідуальний , тоді як у тварин він видовий. Як вважає філософ, «у всіх особистостях з характером в основі покладено характер виду, тому певні властивості схожі та повторюються у кожного». Ще одне що відрізняє людей як вид — це здатність упізнання свого характеру. Людське життя є ще більш багатостражданим через здатності людини до пізнання.
Пізнавання та розуміння, безболісно і не підпорядковується стражданням. Страждання та біль пошкоджують тільки волю і виникають перешкоди, які супроводжують перешкоди пізнання. Таким чином, суть відносин ми пояснимо таким « воля – це струна, зіткнення; пізнання – це дошка, а страждання і біль – це звук».
Артур Шопенгауер вважає, що людське життя можна розглядати як епізод, певним чином порушення душевного спокою ніщо. Люди все одно переконуються , що життя – це велике розчарування. Люди переконуються в тому, що життя не більше ніж розчарування.
Позиції Артура Шопенгауера ніколи не втратять своє актуальності , тому що він вдосконалювався в досягненні її неможливості, тому думки про волю і боротьбу з нею, про свободу можна вдосконалювати вічно.
