Джордано Бруно італійський філософ, який жив і працював у 16 столітті.

Його ідеї багато в чому суперечили тогочасному баченню світу та філософським вченням і у 1600 році Джордано Бруно спалили на вогнищі на площі у Рими, перед цим ще й вирвали йому язик, про всяк випадок. Більш за все його звинуватили у богохульстві, запереченні католицького вчення, визнанні Всесвіту безкінечним, віри у реінкарнацію та застосуванні магії. Не зважаючи на це його погляди є дуже сучасними та раціональними як для жителя 16 століття.

На багато століть він був забороненим, його книги знищеними, а ідеї вважалися простою маячнею. Але все це лише через те, що він писав правду, а люди, які були при владі боялися цієї самої правди, адже люди були одержимі однією ідеєю, а Бруно суперечив їм усім. Він не боявся власної страти, адже вважав, що лише справжній філософ має бути готовим відважно зустріти свою смерть та не має боятися жодних тілесних мук. Парадоксально, що він не вірив у безсмертність душі і напевне знав, що покидає цей світ на завжди.

Його етичні вчення багато в чому відрізнялися від інших. Він не писав про мораль, обов`язок та добро. Він писав про людину, якій підвладно змінити все. Бруно засуджував лінь, бездіяльність, абсурдом він вважав довгий сон, адже казав, що час який ми витрачаємо на сон, можна використати на щось більш корисне. Також він стверджував, що Боги дали людині свободу і право вибору і воно буде змарноване, якщо людина буде бездіяльнісна та буде користуватися цими благами, якими її наділили.

Найбільш повно етичні погляди Джордано Бруно були розглянуті у трактаті «Про героїчний ентузіазм».

Головною метою та ідею цього трактату було показати мотиви, рушійні сили, душевні стани героїчного ентузіазму, також він розкрив поняття героїчної любові, вибір вищої мети та багато іншого аби допомогти людині подолати себе і духовно піднестись.

Прагнення людини до божественної істини є можливим завдяки тому, що він переповнений героїчною любов’ю, що піднімає його над собою і над світом. Бруно не сприймає звичайну, земну любов для нього вона є вульгарною. Завдяки героїчний любові відбувається удосконалення особистості, її духовне сходження, народження нової, досконалої людини.

Основна метафора любові – вогонь. Він порівнює любов з вогнем, адже ідентично до любові вогонь може перетворити будь що на попіл, а любов може поглинути усе. Любов, приємна і вона є нагородою. Жодна людина свідомо не відмовиться від своєї любові. Любов виступає великою цінністю та певним даром. Так як всі ідеї Бруно є надто ідеалістичними, то він вважає любов порятунком світу. Якби люди більше звертали на це уваги, то світ не був би таким жорстоким.

Якщо людина буде любити – для неї буде доступним рай. І любов є певним провідником до істини, до здійснення самих праведних справ. Любов робить інтелект людини здатним зазирнути в кожен куточок. Проте він застерігає від того, що любов може і засліпити.

Героїчна любов робить ентузіаста певним володарем світу, адже він своєрідно піднімається нам цим світом і тепер він дивиться на все збоку. Саме тут він проводить певну аналогію, що любов ентузіаста робить його вищим нам світом людських пристрастей, як знання філософа завжди суперечить думкам натовпу.

Також він зазначає, що божественна любов є героїчною. Загалом, у його розумінні «героїчний» і є герой, як у прадавніх міфах, людина наділена надзвичайною силою та можливостями. За його сказанням оцей герой майже досяг цієї істини, якої він прагнув усе життя і таким чином він наближує себе до Бога.

Також існує інша сторона медалі і виділяють 2 види таких героїв ентузіастів. 1 – це ті, які щиро вірили і прагнули пізнання і здобули його, при цьому зберегли свій розум, а 2 – це ті, які які здобули божественне зізнання просто так і навіть не усвідомлюють цього і не вміють правильно ним розпоряджатися.

Коли ентузіаст здобуває божественне пізнання він переходить до іншого рангу. Із звичайної людини він стає певним героєм та володарем незвичайного життя. Він починає жити розумом, керується інтелектом у своїх діях і починає жити життям Богів.

Героїчного ентузіаста ми бачимо як ідеал, як повноцінне втілення досконалої людини, якій підвладне все. Проте його погляди є надто ідеальними і такої людини існувати не може. Також, потрібно відмітити те, що він покладає відповідальність на саму людину за свої діяння. Звичайно, є люди які прагнуть до пізнання істини, проте людина не може бути ідеальною у всьому як того хоче Бруно.