Лейбніц Готфрільд Вільгельм— німецький філософом, математиком та фізик. Основні праці: «Монадологія», «Нова система природи», «Нові досліди про людський розум», «Міркування про метафізику». У власних ідеях він спробував підсумувати філософські здобутки Аристотеля, його погляди на натуру, форму,зміну субстанції та схоластичні обмірковування. Хоми Аквінського про схожість форми і матерії, положення індивідуалізації, а також світосприйняття сучасних йому філософів Декарта, Спінози тощо.
Відповідно до міркувань Лейбніца Бог нагородив кожний предмет та і весь світ в цілому сутністю і метою. Отім ця мета не має змоги носити характер кінцівки і з’ясовуватися через знищування, адже божественний акт є досконалим,творіння якого направлене на відтворення і удосконалення. Така жадоба до удосконалення виникає лише з ласки Божої і нескінченності діяння творіння. Так само не варто говорити, що для тлумачення причин буття речей вистачає лишень уводити подібні емпіричні переконання як протяжності і ходу.
Для того щоб зрозуміти причини биття абиякої речі, на думку Лейбніца, потрібно встановити мету її існування. Отже таким чином, він спробував з’єднати раціоналізм і емпіризм у власній ідеї впізнання всесвіту. Сама ідеологія субстанції, як найбільш тотальної універсалії, що складається з «первісних сил» (інерції, опори, сили), потрібно опановувати не за допомогою емпіричних наук, а тільки через філософію, яка найбільш відповідає під цю категорію науки,що розглядає найзагальніші принципи положення всесвіту.
Метафізику Лейбніца повинна осилити класичне розуміння філософії,яке направлене на введення в проблематику даного типа мислення завдання по тлумаченню проблем фізіологічного світу. Схожа область співвідноситися з природними науками, спираючись на математичну мову. Природознавство не перечить філософії, але воно направлено тільки на пояснення процесів матеріального світу.
Предметом вивчення філософії є дослідження дійсності, що перебуває поза матеріальним простором, часом, плином. Наголошує роль інтелекту в процесі культури, в ідеології свободи. Виявляється прихильником раціоналізму. Весь світ монади — вистави. Монади різняться один від одного тільки експресією видовищ. Прості монади (камені) мають дуже смутні вистави. З виразнішими виставами — душі, які відзначаються присутністю пам’яті (арістотелівське світосприйняття тваринної натури). Душа з’єднує людину з тваринами. Душі — це машини по Лейбніцу, ті машини, які створила людина, при їх розбитті на фрагменти започатковують деталі, які не являються машинами. Частини тих машин, які створив сам Бог, також є машинами.
Сукупність монад нагадує «народ», станом якого є поєднання свідомостей, складових його часткових монад-осіб. Маючи тотальну духовну природу, всі монади, відповідно до першого принципу та методу, не тотожні одна одній, аналогічно до того, як розрізняються один від одного характери, розум і погляди людей.
