«Якщо гроші та матеріальні блага стають центром нашого життя, вони захоплюють нас і роблять рабами» — саме так сказав Папа Римський Франциск, і він абсолютно правий, адже саме ця прив’язаність не дає нам можливості саморозвитку, матеріальні блага захоплюють, тому якщо людина любить гроші, то не може бути такого, щоб вона не любила їх багато, як кажуть «чим більше, тим краще» і саме це вбиває людину зсередини.

Ми ніколи не задумувалися над тим, що було б, якби сьогочасне суспільство народилося в епоху середньовіччя чи війни, адже з багатьох розповідей бабусь і дідусів, які пережили війну, ми дізнаємося як їм було важко: вони їли все, що потрапляло на очі, інколи навіть коріння, ходили босими в сурову зиму, а коли їхні кохані відправлялися на війну, не мали змоги з ними зв’язатися, бо листи інколи навіть не доходили… А що ми маємо на сьогодні? Багато соціальних мереж, які розбещують дітей, тому що батьки дозволяють сидіти дітям за комп’ютером з 2-3х років(!), сильна стать поголовно відмовляється від армії і занедбує своє життя алкоголем, цигарками, а жінки хочуть самоствердження, тому роблять кар’єру, забуваючи своє головне призначення – створення сім’ї!!

Є дуже цікава історію, яка зачепила мене, тому хочу про неї розповісти: Микола завжди намагався втягнутися у «високе суспільство», він казав: «Якщо у тебе є гроші – у тебе є все». І як раз на днях прикупив собі машину. Який він був щасливий, він збирав так довго і тепер не буде тіснитися в душних маршрутках і їхати як черепаха, тепер у нього є чудова новенька Тойота, він не зводитиме з неї очей. Кожен вечір хлопець ставить машину під вікнами своєї високоповерхівки (навіщо платити за парковку, якщо можна тримати її зовсім поруч) і спостерігає з п’ятого поверху як «ночує» його машинка, він навіть вночі майже не спить і на неї поглядає! Ну то що, якщо він не висипається, головне – у нього є вона! Одного разу дзвонить сестра і ридає у слухавку:

— Микола, тут таке сталося, таке сталося… я просто не можу оговтатися… Божечки, за що, навіщо він так?… таке горе… так погано…
— Зачекай, що сталося? Тебе вигнали з роботи, чи ти впала, чи що ще може бути? Розкажи мені! — але він навіть не встиг договорити, сестра навіть не слухала його:
— Все пропало, це кінець життя, як ми далі житимемо, що робитимемо? Допоможи! Ти мене чуєш? Ми втратили все, більше немає нічого, НІ-ЧО-ГО…!
— Так як же я зможу тобі допомогти, якщо я навіть не знаю у чому справа? Заспокойся і розкажи все з самого початку! — знову подивився у вікно: «Добре, на місці» — подумав він. Надя ще трохи поплакала і почала розповідати:

— Ми з чоловіком стільки часу збирали гроші на відпочинок, щоб можна було поїхати вчотирьох у Турцію, Боже, як ми все це переживемо…! А ще хотіли зробити ремонт, дівчатам прикупити новеньких речей і купити машину, телевізор, комп’ютер і ще щось, я вже і забулася… Боженьки, але тільки що трапилося таке… – вона на мить зупинилася, очевидно, зупиняючи новий потік сліз, але втрималася і продовжила – Ми залишили дівчат самих удома (як ми могли так вчинити!) і з чоловіком пішли до магазину, старшій Марійці вже 13 років, хто ж знав, що станеться таке… Нам сказали пожежники, що це коротке замикання…
Хлопцеві стало зле, невже вони втратили сім’ю? – Тобто ти хочеш сказати, що ви тепер з чоловіком залишилися самі?

— Що, самі? Та ні, діти врятувалися, але всі гроші, документи і техніка згоріла. Ой, Боженьки, що робити? Ми ж хотіли…
— Надюша, та як ти так можеш, ти тільки і думаєш про матеріальне, ти на ньому зациклилася: то й що, згоріли всі гроші та документи, відновите, діти ж врятувалися! Так не можна казати! А я вже подумав про найгірше!

— Діти… що робити з багатьма роками заощаджень, обмежувань? Ми ж економили на всьому! У нас більше нічого немає!! НІЧОГО…
«Боже – подумав Микола, — як вона може так казати, невже для неї сім’я неважлива, а головне гроші? Хто її так виховав?… — «Так, а як там машинка, треба буде її протерти від пилу, бо щось не блищить», а сам у слухавку — Я просто в шоці від тебе, у тебе врятовані діти, є люди, які тобі допоможуть, а ти плачеш через гроші! Вони не важливі, так як неважливе все те, що купляється за гроші, а головне те, що у тебе є сім’я і коханий чоловік! Гроші прив’язують нас до земного життя, роблять рабами і не дають можливості бачити світ таким який він є, вони…

— Та що ти мені розповідаєш – перебила його Надія, — хто мені дзвонив щодня і розповідав як ти хочеш машину, чому саме таку, якого кольору, як ти давно про неї мріяв і все в такому ж дусі. Я навіть впевнена, що ти і зараз дивишся на неї з балкону! Що я, не знаю тебе?

— Ні, такого ніколи не було і не буде, я не прив’язуюсь до матеріальних благ, вони не дбають душу і людина стає залежною від кожної купленої речі. Я не дивлюся щохвилини на машину і я до неї не прив’язаний! Я, між іншим, високоморальна людина! — на вулиці почувся якийсь глухий звук, нібито щось б’ється, але Микола не звернув на це уваги і продовжив — Я від тебе такого не чекав, ти плачеш за грошима, за якоюсь квартирою, а у тебе є любляча сім’я, і це найголовніше!
— Найголовніше? Тоді чому у тебе немає сім’ї? Тобі вже 35, а ти і не думаєш ні про що! Ти одружений на своїй роботі і маєш дитину-машину!

— Ти мене не розумієш, я ще просто не готовий… – і тут він виглянув з вікна і побачив якогось п’яного чоловіка на машині, який щось викрикував, бо не міг виїхати, тому постійно врізався в передній бампер новенької Тойоти Миколи…
— Знову і знову, — сказав у голос Микола.
— Що, що? – перепитала Надія, — що ти сказав? Алло? Ти ще там?
— Ти знаєш, сестричко, тепер і я ні до чого не прив’язаний, тепер я вільний!

З цієї історії дуже добре видно, що Микола довго мріяв про машину і занадто багато покладав на неї сподівань, він поставив матеріальність вище всього, вище всіх духовних цінностей, хоча намагався скрити це і іншим читав лекції, щоб вони не були такими.