Питання Добра і Зла здавна цікавили людину. Саме ці моральні категорії керували життям людини, спрямовували її, але, незважаючи ні на що, залишали й право вибору. Що таке Зло? Джерело насолоди і вседозволеності? Чи заборонений плід, який повільно, але наполегливо розбещує душу людини? Як жити – за законами привабливої вседозволеності, наплювавши на совість і будь-яку мораль, не переживаючи за розплату? Чи за законами Добра і самообмеження, будучи милосердним самаритянином, підставляючи ворогу іншу щоку? Ці питання хвилювали людство століттями, були предметами суперечок і воєн. Не один мислитель поклав своє життя на те, щоб нарешті добратися до такої бажаної і невловимої істини.
Один з філософів, який досліджував ці питання, був Ісайя Копинський, церковний діяч, філософ, аскет-містик. Копинський обстоює думку про двонатурність людини. За його словами, в кожному із нас живе одночасно Добро і Зло, Любов і Ненависть; кожен з нас має тлінне тіло і безсмертну душу. Філософ стверджує, що для того, щоб пізнати Бога, перш за все потрібно пізнати себе. А пізнання себе неможливе без пізнання навколишнього світу. Також Копинський пропонує самозречення та аскетизм як найпевніший спосіб для очищення розуму.
Звичайно, такі поради цієї високоосвіченої людини корисні, проте варто задуматись: чи живемо ми так, дотримуючись їх? Та й взагалі, чи здатна сучасна людина жити за принципами аскетизму і повного самозречення? Я не впевнена у цьому.
Безумовно, кожна людина вільна у своєму виборі. І кожен сам вибирає, як жити: чи за принципом «спробувати все і наплювати на всіх», чи за законами релігії та моралі.
Проте я думаю, що в світі все ж існує закон рівноваги та розплати. Бо, якщо слідувати за думкою атеїстів та послідовників Ніцше, людина, яка самозречено покладає своє життя на служіння ближнім і людина, яка вбиває, нічим між собою не відрізняються? Особисто я в це не вірю. Це заперечує закон моральної розплати. Це заперечує необхідність існування релігії взагалі. Бо навіщо садити яблуню, доглядати за нею, леліяти і захищати від паразитів, якщо можна перестрибнути через паркан і вкрасти цих же яблук у сусіда?
Так, за Копинським Бог – це і є Добро. І щоб пізнати Бога, необхідно пізнати самого себе. Кожна людина має в собі божественне і гріховне. І для того, щоб пізнати ближнього, треба просто побачити в ньому Бога. Людина народжена в гріхові і з гріхом. Проте якби вона була повністю гріховною, не було б сенсу говорити про якусь моральність і свободу вибору взагалі. Але вся цікавість полягає в тому, що людське єство двоїсте по природі своїй. Для когось це є рятівною соломинкою у погоні за вічністю. А для когось це буде напрочуд сумним усвідомленням власної нікчемності. Є і ті, для яких це все просто байдуже.
Хтось кожного ранку заправляє ліжко, переводить бабусь від світлофора до світлофора, сподіваючись на вічне життя і на персональне місце в Раю. А дехто інший, на противагу попередньому, розсікає асфальтну гладь на своєму «Бентлі»; для нього світлофори не світяться червоним світлом, і його особистий рай – тут, на землі: у комфортабельному шкіряному салоні і з потужними зв’язками «з тим, ким потрібно».
Та й взагалі, чомусь Рай, як винагороду за хороші справи і ввічливість у громадському транспорті, уявляють як піднесену над всім земним Небесну Канцелярію із золотоволосими ангелами і святим апостолом Петром біля високої брами. Хіба Рай і Пекло – не всередині нас? Я думаю, що принаймні на землі ці поняття мають кілька назв, наприклад, таких, як совість, честь, милосердя; ненависть чи любов. І найстрашніше пекло з його киплячими казанами і божевільними демонами може бути в нашому серці та голові.
В сучасному світі мода охоплює майже всі аспекти людського життя: пропаганда здорового способу життя – будь ласка. У жінок – мода на коралові губи та об’ємні вії; чоловіче зап’ястя обов’язково повинно бути з блискучим Роллексом (ну або хоча б з дешевим аналогом), а ще – шкіряні туфлі і дорогий одеколон, безумовно. Ера гіперосвічених інтелектуалів, самотніх індивідуалістів, оскаженілих кар’єристок, нещасних циніків, ну і, звісно, епоха «вільного кохання», куди ж без цього. Чи буде колись мода на моральність, на доброту, милосердя? І я не веду мову про «милосердя» якого-небудь зіркового хлопчика з гелевою укладкою, який віддає кілька зі своїх чисельних тисяч на дитячий будинок лише для того, щоб на наступний день опинитися в якому-небудь популярному глянці. Звісно, осуджувати і критикувати – це найлегше. Бо це ні до чого не зобов’язує. П’ята заповідь закликає не зашкодити і не вбити. Та чи можна вважати злочином щоденне повільне, але кропітке і наполегливе вбивство духовності в самому собі? Хтось ставить це питання собі кожного ранку, випиваючи чергову порцію кави і збираючись на не улюблену роботу; думає, чому доля така несправедлива, а папери такі нудні. А в іншому місті, чи навіть країні бездомний підліток дякує Богу за шматок хліба і чашку гарячого чаю.
Кожен сам для себе вибирає життєвий шлях: стежку нігіліста і сильної, але цинічної особистості; або ж – шлях, побудований на моральних ідеалах. Стежка самопізнання чи саморозрушення; світло чи морок – вибір завжди є. Головне не помилитись. Бо всі ми в цьому житті самотні, безперервна гонитва за вічністю – не виняток.
