Кожна людина, оцінюючи свою поведінку, визначаючи свої цілі й пріоритети, користується певною системою правил, певною філософією, певним кодексом. Ця система правил, насамперед, відповідає на питання: що добро, а що зло. В основу цієї системи входять певні цінності, які людина вважає важливими і необхідними. Залежно від того, які саме цінності людина обирає для себе, за якою ієрархією вона іх розташовує і наскільки їм слідує при виборі моделі поведінки і залежить моральний рівень кожної людини. Однією з причин аморальної поведінки є відсутність певних моральних установок через не усвідомлення необхідності мати їх.
Тепер постає питання, яка сила забезпечує моральну поведінку. І відповіддю є совість. Совість проявляється в почутті провини за аморальний вчинок. Це єдина сила примусу, яка може і повинна контролювати моральну поведінку людини. Але совість, як і моральність, індивідуальна. Комусь совість не дозволить попросити в борг, комусь совість дозволить не дати в борг, а комусь совість не дозволить дати в борг. У кожного своя совість, тому що у кожного своя моральність.
Моральність кожної людини формується по мірі її розвитку в соціумі. Вона народжується в сім’ї, ґрунтуючись на поведінці батьків, братів і сестер, інших родичів; піддається впливу або навіть зміні в школі: поведінка друзів, однокласників, вчителів; остаточно формується у дорослому житті, спираючись на поведінку всіх членів суспільства, на позитивні і негативні приклади. Моральність – це якість, яку треба і можна виховувати в людині, вона сама по собі не виникає, її виховують батьки, суспільство, а потім і сама людина в собі. Якщо ж цього не робити, то у людини просто не буде чітких моральних установок, вона буде робити вчинки лише в залежності від обставин та емоцій.
Помилка сучасної людини – це нескінченна спроба знайти кінцевий звід правил, виконання яких дозволить йому бути моральним і щасливим. Знайшовши такі правила, усвідомивши їх цінність, він прагне переконати всіх навколо дотримуватися саме цих правил, що неминуче призводить до конфліктів і непорозумінь. Це основна помилка більшості віруючих, і не тільки віруючих.
Перевага нашого світу в тому, що у сучасної людини завжди є вибір. На жаль, свобода вибору не завжди усвідомлюється людиною як благо, вона навіть нерідко взагалі не усвідомлює необхідність цього вибору. Існує численна група людей, які не готові визнати себе господарями власного життя. Для таких людей релігія і держава це справжній порятунок, спосіб перекласти відповідальність за свое життя на вищі сили, на які не можна вплинути.
Моральність – це завжди вибір. Не можна бути моральним просто тому, що так треба. Можна бути законослухняним, релігійним, слідувати нормам моралі, але не можна бути моральним (так як і істинно віруючим) по чужому примусу. Поки людина буде покладатися на поради інших, а не на самого себе, вона не стане Людиною з великої літери. Ні в якому разі не можна заперечувати всі знання, накопичені людством, але потрібно добре ознайомитися з ними, спробувати їх на собі і вбрати те, що найближче саме цій людині.
Я дуже поважаю всіх людей, які знайшли свій шлях, які беззастережно прийняли якусь моральну систему (будь то релігія чи атеїстична моральна система) або скорегували деякі її вимоги і живуть згідно з сформованими моральними установками. Але я не поважаю тих з них, хто всіма правдами і неправдами намагаються змусити інших людей слідувати цим же моральним нормам тільки тому, що їм самим вони подобаються.
Дієвою є тільки та моральна система, якій людина слідує за своїм вільним вибором, з власної волі. Якби людина була задумана як істота, що підкоряється чужій волі, а не своїй власній, то вона була би створена комахою. Але людина має вільну волю, і не треба намагатися перетворити її на комашку. При цьому я зовсім не заперечую необхідність існування правил, яких необхідно дотримуватись всім членам суспільства заради безпеки самого цього суспільства.
Часто людина питає себе та інших, що є морально, а що ні. І відповідь є. Але всередині у кожного. Коли ми навчимося кожен сам, а не за допомогою завчених і зрозумілих, але не прийнятих істин, щоразу відрізняти добро від зла і діяти відповідним чином, слідуючи своїм принципам і переконанням, а не суперечачи їм, тоді ми і станемо людьми моральними, або, принаймні, чесними, в першу чергу з самими собою.
Моральність людини не може бути сталою протягом усього життя. Життєвий шлях людини – це шлях, мета якого знайти, сформувати, виліпити самого себе, в тому числі і знайти кращі моральні установки і дотримуватися їх. Кожен день, кожне слово, подія, книга, фільм, зустріч можуть змусити людину переглянути свої установки. І це нормально. Не можна закриватися догмами і не враховувати уроків реального світу. Можна розвиватися попереду інших, але не можна відставати від загального розвитку.
Отже, основний висновок, який випливає з мого міркування, полягає в тому, що моральність – це сукупність внутрішніх установок, відповідно до яких людина приймає рішення як вчинити в кожній конкретній ситуації. Моральність не є вродженою якістю, вона формується людиною самостійно, хоча і під впливом суспільних правил, думок і норм, але виключно в результаті особистого вибору. Засобом забезпечення слідування людини своїй моральній системі служить совість. Релігія або закони не є джерелом або першопричиною моральності, хоча вони і містять правила, деякі з яких можуть бути використані конкретною людиною для побудови своєї моральної системи.
