Всім відомо, що етика є філософським вченням про мораль і моральність. Етичне знання має філософський характер, який проявляється у тому, що воно спирається на ідеї та категорії філософії.

Вагомими етичними категоріями — є поняття добра, честі, гідності, обов’язку й совісті. Ці поняття є взаємозалежними: так, виконання обов’язку й слідування совісті на шляху творення добра визначають моральну цінність особистості, яка закріплюється поняттями честь і гідність.

Добро — це поняття яке визначається через найвищу цінність чогось для людини , також добро це найбільш позитивне, цінне , корисне для суспільства. Добро окреслюється в конкретній людині у щось найбільш важливе і цінне для людини — життя, сім’я, робота, гроші. Зазвичай добром може бути незалежність , мир, справедливість . Обізнаність — є сучасною чеснотою людини ,її інтелектуальним капіталом, її вміння вести, користуватися і нести вміння від цих знань. На думку Е. Канта добро — це найвище благо для людини.

В 21 ст. для всього людства добром постає знання та інформація тому,що обізнаність людини — є сучасною чеснотою людини,її інтелектуальним капіталом. Вмінням вести, користуватися і нести вміння від цих знань. Зло — виступає негативною, не цінною якістю людини, воно виступає суперечністю добра і вказує на негативну, найменш цінну шкідливу властивість. Обов’язок і совість, вони знаходяться близенько один біля одного.

Обов’язком людини — є властивість,здатність дотримуватись вільно обраної поведінки. Основними моментами морального обов’язку є свобода у виборі і вільне його дотримання вільне його дотримання, якщо щось нав’язується у формі примусу або заохочення моральний обов’язок працювати не буде.

Совість — виступає внутрішнім цензором, регулятором який здійснює нагляд за тим , що робить «я». Совість складається з набору моральних правил, стандартів, ідеалів поведінки, які нав’язані зовні. Совість, як феномен свідомості з часом тісно інтегрується з «я» , і тоді створюється щось середнє — симбіоз. Чиста совість — є відчуттям гармонії між «я» і чистою совістю. Не чиста совість — це відчуття дисгармонії, внутрішнього неспокою. Коли «я» робить так, як не пропонує совість. Сенсом життя витупає змістовне наповнення процесу існування людини.

Мета життя — є найбільш важливим для людини моментом , або процесом існування. Щастя — є найвищим задоволенням для людини. Людина зазвичай стає щаслива,коли досягає поставленої мети. Людина щаслива коли здорові і щасливі її діти, батьки, близькі для неї люди. У наш важкий час, який переживає наша країна щастям є для багатьох людей це те,щоб було мирне небо над головою, і щоб не гинули люди.

На сьогоднішній день, якщо привести приклад, я не вважаю себе щасливою людиною. У мене дуже хвора мама, ми зіткнулися з такою хворобою ( онкологічне захворювання) , мені дуже хочеться висловити свою думку з приводу лікарської етики, хоча я розумію, що це трохи по іншому питанню, але все ж таки все це одне ціле. Мені дуже шкода всіх людей які захворіли цією невиліковною хворобою, але де совість нашої держави, коли людям нема за що лікуватися,коли люди йдуть додому їсти грибочки, бо в них немає коштів на операцію,у них не має коштів на ліки.

Я, дізналась чому в лікарні порожні ліжка, а тому що у хворих немає грошей на операцію. Мені завідувач у поліклініці каже прямо в очі «Зачем ты мучаеш маму химией, дай ей спокойно умереть…»- про яку лікарську етику може йти річ. Але якщо розібратись, якщо моя мама на сьогодні поруч зі мною, і не дивлячись ні на що ми боремось, то мабуть я не маю права називати себе не щасливою…

Будучи людьми розумними і свідомими, люди не можуть не замислюватися над тим, як реагують навколишні люди, що вони про них думають, які оцінки виносять їхньому життю і її вчинкам. У той же час вона не може не думати і про своє місце серед інших людей. Цей великий духовний зв’язок людини з суспільством і виражається в честі та гідності.

Честь — це те, що відображає певну соціальну значимості людини до певної групи або співтовариства . Гідність — відображає деяку вищу цінність однієї людини по відношенню до собі подібних.

Ще Імануїл Кант стверджував, що «етика є філософією доброї волі, а не лише доброї дії». Вочевидь він мав на увазі те, що у людини, яка по справжньому розуміє етику, позитивними і моральними мають бути не лише дії, вчинки, але й думки і почуття. Кант запропонував імперативи (схема поведінки людини) вони врегульовують взаємодію у суспільстві, на його думку існує два види імперативу :гіпотетичний та категоричний.

Природою моральності є повсякденна діяльність людини, засади якої продиктовані моральними принципами. Принцип в загальному сенсі представляють собою найбільш загальне обґрунтування існуючих норм і критерій вибору правил. Мораль є однією з форм духовного життя,сукупністю правил, норм, які налагоджують між індивідуальні стосунки між людьми. Моральність є суб’єктивним відображенням моралі суспільства свідомості людини, уявленням. Вона розвивається протягом всього життя, спочатку штучно формується, а з часом виступає джерелом для інших.

Отже, основними етичними категоріями є мораль та моральність. Мораль являє собою спосіб не інституційної регуляції людської поведінки за допомогою вимог, що мають особистісну форму, узагальнений і обов’язковий характер. Природою моральності є повсякденна діяльність людини, засади якої продиктовані моральними принципами. Крім того, слід ще вказати на моральні відносини – будь-які відносини у тій мірі, в якій вони є реалізацією моральних вимог (ставлення до родини, до праці, до батьківщини, до природи; а також стосунки між людьми, якщо у цих відносинах втілилися моральні норми).

Суспільна мораль має велику кількість різновидів: професійна, релігійна, політична,сімейна. Вони всі частково збігаються частково відрізняються.