Кохання… Часто це почуття неможливо описати. Звідкіля воно взялося в людському житті? Вчені доводять, що воно існувало ще за часів первісних людей. Якщо вірити багатьом дослідженням, то саме так і було.
На перший погляд здається, що кохання, — як бажання задовольнити свої тілесні потяги за рахунок чогось (когось) немає нічого спільного з мораллю. Та це не так. Споконвіку разом з розвитком суспільства розвивалась мораль, розвивались людські відносини, змінювалось становище поняття «кохання» в людській взаємодії.
В наших організмах постійно бурлить безліч процесів. Кохання є одним з таких процесів – феноменів, що виникає коли йому забажається, спалахує там, де, здавалося б, не можна спалахнути, підносить кров і спалює душу. Стримати таку пристрасну упряжку покликана мораль.
Мораль, як система «витягів», які регулюють наше життя і наші стосунки майже з самого початку свого існування почала регулювати статеві відносини. Так, авжеж, первісні люди задовольняли свої статеві потреби не думаючи про наслідки. Відбувався, просто-таки хаос у стосунках між протилежними статями. Кожен задовольняв свої потреби де хотів, і з ким хотів. На ранніх етапах розвитку байдуже було людям й на кровні зв’язки. Предки ходили голими і нічого огидного в цьому не було. В стародавні часи існували жриці та богині, які уособлювали в собі ідолів краси та сексуальності. Проводилися жертвоприношення богиням кохання.
Згодом почали заборонятися статеві зносини з кровними родичами, ще пізніше почали обирати собі партнерів не лише чоловіки, а й жінки. Деякі вчені стверджують, що взагалі здавна існувало таке поняття як «шлюб». Я, авжеж, не можу встрявати в цю суперечку за відсутності знань, тому просто схилюся до думки,що шлюбні відносини дійсно існували, але вони, безперечно, були примітивними.
З розвитком соціуму, розвивались люди, розвивались і моральні відносини. В деякі періоди кохання цінували як щось високе, в деякі, як щось огидне. Але воно ніколи не залишало нікого осторонь.
Мені дуже подобається погляд на поняття «кохання» Артура Шопенгауера. За ним існує т. зв. «геній роду» , який проявляється в кожному з нас. Саме через нього в нас виникає бажання, яке ми так гарно називаємо коханням. І заради досягнення свого об’єкту ми готові на все. Всі битви, дуелі, квіти, витвори митців, війна і мир – все це у поривах, які нібито здійснює закохана людина для досягнення своєї цілі – серця і тіла об’єкта свого поклоніння. Насправді, це «геній роду» обирає тіла, які притягуються, підсвідомо обираючи об’єкт, з яким ідеально сходиться генетичний матеріал максимально сприятливий для майбутніх поколінь. А ми називаємо весь цей пафос гарним словом «кохання». Отже, мораль – це певна вуаль, певні норми.
Це ніби ширма, яка контролює і регулює примітивні людські потяги. Саме тому мораль є важливим аспектом у високорозвиненому суспільстві. Такі потяги необхідно контролювати.
Безліч філософів, письменників, художників, музикантів — людей, на яких рівнялося споконвіку й рівняється досі суспільство створювали свої шедеври в поривах кохання. Це почуття настільки окриляє, що думати про щось інше, ніж як про об’єкт свого бажання просто неможливо. Саме це стає стимулом до написання багатьох геніальних творів. Особливо якщо об’єкт кохання є недосяжним. Всі ці шедеври не були б відомі для нас, якби не кохання. Наразі ми цінимо поезію і мистецтво, як щось високе, недосяжне, моральне, а воно насправді нижче, ніж здавалося. Витоки всі ж то з примітивних статевих зносин і потягів. Тобто, як би там не було — з інстинктів випливає все. А ми так тягнемося до високого, бо це нібито є ознакою культури і освіченості. Мораль і культура тісно переплітаються, тому можна сказати, що кохання відображається скрізь і присутнє всюди. Від нього просто не втекти.
Особливості взаємодії між статями певним чином також зачіпаються у релігійних книгах. А в релігії, на мою думку людина знаходить себе. Вона певним чином регламентує загальнолюдські норми, авжеж, впливає на мораль. Вони (релігія і мораль) перебувають у тісному взаємозв’язку. Ще з давніх-давен в «книгах віри» описувалися найпростіші ситуації взаємовідносин між людьми. Поряд з тим, викладалися певні закони існування у цих відносинах, правильні закони, норми. І як би люди не хотіли (що в давні часи, що зараз) та по-інакшому, як «релігія диктує нам правила поведінки» бути не може. З самого малечку нас обмежують певні релігійні догми, і уникнути цього не можна. Вони настільки закарбовуються в наш мозок, що ми впевнені «саме так і повинно бути». Релігія обмежує нас і в коханні, хоча, авжеж, це є необхідним аспектом. Аби між людьми не творився хаос, як в давні часи. Та ось, наприклад, Фрейд притримується протилежної думки. Він вважає, що культура та релігія, мораль, соціальні норми пригнічують, репресують людей, зокрема, їх природні інстинкти та потяги, а це є певним пригніченням свободи особистості. Людина позбавляється можливості досягти свободи та щастя. Всі ці аспекти – це вироблена форма приборкання людської агресивності, інстинктивності, деструктивності. Ну, кожна думка має право на існування. Абсолютною хибою ідеї Фрейда я назвати не можу. В принципі, так і є. Але й втілювати в життя будь – які інстинкти просто на вулиці в цивілізованому світі наразі ми не можемо, я , авжеж, цьому безмежно радію. Мораль контролює кохання. А в процесі розвитку суспільства, кохання стало просто-таки моральною цінністю.
Внутрішня наша мораль, яка нас стримує коли це є необхідним, може сприяти витісненню всіх інстинктів у внутрішнє середовище, у підсвідомість. А такі суперечності між зовнішнім та внутрішнім не є позитивними сплесками для особистості. Але нас мільярди, тому ми повинні думати не тільки про себе, але й про наше нормальне співіснування як в цей момент, так і про наше майбутнє. Тому моральні норми необхідні, а моральні цінності існують.
