Якщо його назвали – «Дороговкази у майбутнє» – і указували у критичних підходах, то потрібно з приміткою: «Насправді це дороговкази в минуле». Як згодом підтверджував Гаврилишин, «моя головна ціль в пошуку нового методологічного аналізу дії держав, а також у визначені досвіду багатьох суспільств з ціллю утворити нову галузь, яку можна найменувати «архітектура загальних ладів» щоб у майбутньому, тоді коли Україна буде незалежною, «дистилювати» знання більшості країн і зробити для України інший, тільки їй під власний лад».
Однак все йде не про ідеологічну новинку, яка б вказала «чудовий новітній світ», а про наукову роботу, що з’єднала три аспекти:
— аналітику, яка повинна пояснити, як одні суспільства є дієвіше від інші.
— рекомендації, що і як покращити у соціально-економічному житті певної країни щоб підвищити ефективність функціонуючої економіки;
— прогностику, забов»язану підкреслити відсоток тих чи інших змін у певних країнах і наслідки які можуть прослідувати цьому.
Як наголошує сам Богдан Гаврилишин, його пережитий досвід якоюсь мірою відзначився на методологію «Дороговказів у майбутнє».
Науковець розповідає про світ не як про чорно-білу скатертину – добре-погане, правильне-неправильне, — а як накладене не легкими зображеннями різнобарв’я можливих способів буття, де може бути багато «хороших» варіантів, істотно відрізняючи між собою, де сумісне зло мотивоване не чиєюсь власною злою волею, а складними діями історичного розвитку.
Іншими словами, діючі ефективні суспільства, на його думку, можуть бути виконані дуже по-різному; здавалося би, зрозуміла річ, та не зовсім порівнювальна в добу глобалізації й універсальних рецептів спасіння економіки.
Я зазначу ряд принципових положень «Дороговказів у майбутнє».
По-перше, одними із важливих детермінантів ефективності певного кругу людей, за Гаврилишиним, є ціннісні норми соціальної життєдіяльності.
Це саме те, що час від часу не звертається увага і західними, і вітчизняними лідерами ринкового ультра лібералізму. Між власне економічних дій автор «Дороговказів» показує бажання до праці, на котру «впливають релігійні вірування; усвідомлення роботи як необхідного, як необхідністю перед родиною, соціальною групою, нацією, певний спосіб задоволення особистих соціальних та інших потреб, самореалізації».
Знову ж, все зрозуміло, але хто і як вказує при окресленні програм соціально-економічного оновлення частин України чинник релігійний? І необхідно взяти до уваги не тільки «греко-католиків» i не тільки певне «православ’я», а певні форми київського i московського православ’я, які переважають в більшості територій держави .Відмінності між цими формами православ’я історично досягла такого розміру, що полковник Іван Богун, який мав гарну на той час освіту, настояв на тому, що на Московщині мешкають не християни, а язичники.
По-друге, Богдан Гаврилишин досить прискіпливо ставиться до соціально-економічної форми, яка існує в США і розглядається багатьма, як найкраща у більшості країнах світу. Гаврилишин, вивчивши деякі американські звичаї та традиції, з «нового» як дуже забутого старого, зв’язане з тяжкими часами США, змальовує вузькі, на його думку, способу розвитку найкращої та потужної країни світу – від наміру конкуренції поміж потужних країн, від так названого «обожнення особи», від високого погляду на світ кооперації та загальної роботи, до колективної влади, до самовільної та добровільної праці загальних верств й інституцій для поважної відповіді.
По-третє, «Дороговкази в майбутнє» містить глибинну і проникливу оцінку того часу ситуації в СРСР. Певно, саме цей аналіз був підставою для згаданих уже різких випадків в бік Богдана Гаврилишина з комуністичних ідеологів. Головними діями, які дестабілізують СРСР, Гаврилишин вказував на інституційні, які певно ставили ефективне використання сильних природних, наукових і людяних ресурсів.
Така ситуація оновила великі і відцентрові сили. Та додалися сильні соціально-економічні проблеми. Але навіть з наявністю цих «еволюційних» дій «дійсна» радянська федерація із одно правними суб’єктами помітно стала б меншою територіально, по скільки певні республіки вийшли би з СРСР.
Велику частину уваги Богдан Гаврилишин подав на економічну систему, яку назвав узгодженим вільним підприємництво.
