Зло – поняття моральності, є протилежністю до поняття добра, означає навмисне, свідоме заподіяння шкоди та страждань.

Зло включає негативні стани людини, a також сили, які викликають ці стани. Даний термін відносять до всього, що осуджується людьми, отримує їх негативну оцінку. У тісному сенсі зло позначає страждання живих істот, a також порушення ними ж морального порядку. Пагони страждання та зла були без жодних сумнівів першими результатами і наслідками проявленого Всесвіту.

Ми часто зустрічаємо, як у повсякденній життєвій практиці, так і в історії культури концепції зла, що з різних сторін змальовують його сутність.
Я пропоную розглянути релігійну концепцію, адже, на мою думку, вона є найцікавішою.

Отже, якщо звернутися до релігійного, а саме до християнського світогляду, то ми помічаємо, що зло виступає перед усім як гордість. Адже саме вона є визначальною рисою Люцифера, підданого божого ангела, бунтівника, який, бажаючи самоутвердження, порушив цілісність небесного універсаму, повставши проти свого володаря, за що був назавжди скинутий в пекло. Диявол (Люцифер) за власним бажанням опинився у полоні зла, бажаючи стати рівним Богу.

Разом за ним прослідували й інші ангели, які, піддавшись спокусі, перетворилися на бісів, демонів. Цей крок у непроглядну пітьму вони зробили з власної волі, адже Бог наділив кожне живе створіння вільною волею, тобто правом на вибір. Свобода була дана для того, щоб людська істота, перебуваючи в оточенні добра, могла онтологічно долучитися до нього, тобто добро не повинно залишатися чимось даним ззовні, а, навпаки, ставати власним надбанням, душевним багатством.

Після зради Люцифера, Бог, за своєю подобою та образом, створив Чоловіка, а потім і Жінку. Він наділив їх свободою вибору: слідувати заповідям божим або ж йти гріховним шляхом. А тому, після того як Адам і Єва забажали уподібнитися Богові і дізнатися істинну добра і зла, після того, як вони впали в гріх гордині, зло поширилося у світ людей.

Повстання Люцифера, а в результаті і його падіння, християнство розглядає як жахаючий приклад для людських душ, які здатні впасти у гріх погорди, ставши на стежину зла.

А зараз я пропоную перейти від християнської містики до реалій соціального буття останніх століть, де ми зможемо розглянути схожі, проте більш реальні приклади походження зла.

Згідно із марксистською концепцією, соціальний клас спроможний породжувати позитивні моральні цінності, а також робити свої внески у загальнолюдську мораль до того часу, поки збігаються його інтереси із загальними інтересами суспільного розвитку. А коли ж ця гармонія зникає, то даний клас зосереджується на власному самоствердженні, стає гальмом на шляху до подальшого прогресивного розвитку і починає генерувати злом.

А тепер давайте звернемося до нашого звичайного реального життя, до повсякденних людських стосунків. Насамперед, ми називаємо злою ту людину, яка байдужа до проблем ближнього, до їх страждань, яка здатна використовувати їх слабкості за для власної користі. Це – холодні, абсолютно черстві егоїсти. Зло зазвичай асоціюється з брехнею, вбивством, глибинним егоцентризмом, маніпуляцією тощо. Воно поділяється на три види: соціальне зло (породжується під впливом людської діяльності, але не може нею контролюватися), природне зло (епідемії, стихійні лиха, які не залежать від волі людини) та моральне зло (виникає під впливом свідомості, моральності, волі).

Відомий німецький філософ, мислитель та психолог Фрідріх Ніцше говорив, що зло вкоренилося в людську природу, воно є проявом бажання володарювати над кимось, властивим всьому живому ( бути злим – означає утверджуватись). Я думаю, що зло в людині викликають дві протилежні причини, дві крайності: порожнеча, яка утворилася в омертвілій, не здатній до співпереживання душі викликає притягання зла, або ж це може бути пристрасть, яка стала такою собі «ідеєю фікс», що витісняє співчуття та перероджується у щось злісне та егоїстичне.

Проте сама по собі пристрасть ще не є злом, але вона може перероджуватись при втраті свободи в результаті підпорядкування їй. І тоді одне, навіть зовсім крихітне зло дуже легко породжує інше. Отже, з усього вище сказаного ми бачимо, що коли людина не чинить опору своїм згубним пристрастям і негативним нахилам, врешті вона має одне і з двох: перше – психічну та фізичну нездатність протистояти злу як «анти благу», а друге – свідоме чи несвідоме потурання своїм «слабостям», самоствердження в них. Таким чином, ми розглядаємо проявлення зла як не просто волю суб’єкта, а самовизначення, яке спрямоване в результаті на самоствердження.

Отже, якщо підсумувати усе вище сказане, то зло постає перед нами як самоствердження людиною всупереч інтересам інших. Основна суть походження зла була у виборі, який був зроблений абсолютно з власної волі людини. Ми не можемо непевне стверджувати, що християнська концепція є правдивою, ніхто напевне не знає, як зло прийшло у наш світ, проте вона хоч у доволі таки фантастичному, навіть міфологічному контексті пояснює, що людина сама зробила цей вибір, без жодного примусу, це було її власне бажання, власна пристрасть, з якою вона не змогла впоратись.

Але не дивлячись на це, кожен з нас сам має можливість вибирати власний шлях – слідувати моральним правилам, можна навіть сказати «заповідям», або ж поринути у світ спокус та пристрастей і розплачуватись потім за свої «гріхи» перед Богом. І тому завжди потрібно замислюватись над своїми вчинками, продумувати їх, щоб потім не шкодувати про вчинене, а тим більше не звинувачувати когось.