Утилітаризм — напрямок в етиці, який представляє користь основою моральності. Принцип оцінювання явищ, процесів, предметів, відомостей лише з вигляду їхньої корисності, і можливості служити засобами в досягненні мети.

Засновником утилітаризму був Є.Бентам. Він порівнював користь з насолодою та вбачав головне призначення моралі в тому, що вона повинна направляти людей сторонитися страждань та відчувати насолоду.

Утилітаристи вважали, що люди мають приносити в світ, якнайбільше щастя та добра. Тому, внаслідок цього щастя буде найвищою цінністю та одне з неоціненних благ.

Також відомо, що існують багато, так званих, противників , або критиків утилітаризму, які замінюють визначення «щастя» визначенням «вигода», або користь. Ці люди з великим неприйняттям та негативом ставилися до утилітаризму, як до системи, яка кінцевою метою життя людини вбачала корисність, або вигоду.

Навіть, якщо таке пояснення теорії утилітаризму і мало яку небуть підставу, то не можна було б відкидати її, так як теорія має бути прийнята бо вона істинна. Але не можна сказати, що утилітаризм це зовсім помилкова теорія. Правильніше було б сказати, що вона містить не всю істину, а певну її частину.

Як відомо, то не один Є. Бентам розглядав утилітаризм. Англійський вчений Д.С. Мілль також розвивав його ідеї, він запровадив в етиці сам термін «утилітаризм» і навіть назвав свій твір цим визначенням.

Мілль погоджувався з основними ствердженнями свого вчителя Бентама, який визначив, що щастя — це безмірне задоволення , а користь – те, що йому сприяє. Наприклад, не вірно намагатися здійснити бажання лише однієї людини , яке б не мало ніякого сенсу для блага інших людей.

Через це потрібно сприяти забезпеченню визнаним тільки громадською думкою хорошим уявленням про щастя і намагатися забезпечити його для великої кількості людей.

Якщо здійснити це здається нереальним, то нам потрібно слідкувати за своїми вчинками, аби не зробити людей, що нас оточують нещасними.

Адже, вчинок зроблений для загального блага людства, принесе щастя і користь людині, яка його зробила. Насправді, я думаю , це нормально, коли людина намагається здійснити побільше благ для самої себе, та попри все вона повинна пам’ятати, що її щастя повністю залежить від її зусиль працювати заради благополуччя всього людства в цілому.

Між теоріями Бентама та Мілля існує велика відмінність.

Перший вважав, що людина це егоїст, і що він показує хороше ставлення до інших, бо це принесе користь для його особистих інтересів.

Тут за основу моралі лежить таке поняття , як «загальне щастя», під цим розуміється благо людей, яке він назвав «загальною користю», і відрізняв її від особистої вигоди або корисливості. Під принципом користі він бачив принцип оцінки вчинків і принцип оцінки дій, який зорієнтований на максимально велике благо. Коли щось стосується інтересів спільноти, то йдеться про щастя великої групи людей , а якщо тільки однієї людини, то — про щастя індивіда.

Насправді, в повсякденному житті ми вибираємо між дією, що може принести страждання і задоволення, і між іншою дією, яка також може принести задоволення і страждання. Виходить, що ми вибираємо тому, що вимірюємо. Ми обчислюємо, що одна дія може доставити нам більшу кількість задоволень або страждань. Але це міркування неправильне. Та обставина, що ми вибираємо між тією чи іншою дією, зовсім не доводить, що ми вимірюємо задоволення і страждання, а ми їй просто надаємо перевагу, залежно від внутрішніх властивостей самої дії.

Наприклад, студенту потрібно взяти участь у якій-небудь вечірці і в товаристві друзів, участь у цій вечірці може насправді доставити йому велике задоволення. Але він відмовляється від цієї гулянки для того, щоб на ті гроші, які він міг витратити на неї, купити книгу, яка взагалі може йому знадобитися. Тут він не робить вибору між одним задоволенням і іншим, а просто вибирає другу дію в силу його внутрішньої гідності.

Йому видається більш відповідним витрачати гроші на те, що сприяє його освіті, ніж на просте задоволення . Те ж саме можна бачити і на інших прикладах. Ми віддаємо перевагу тій чи іншій дії ,внаслідок, її внутрішніх переваг, а не внаслідок того, що вона доставляє більшу кількість задоволення. Внутрішня властивість залежить від самої дії, від її значення, а зовсім не від інтенсивності, яке вона приносить .

Обчислювати кількість задоволень було б можливим , якщо б просто існували задоволення і страждання , коли страждання від зубного болю і страждання від втрати майна були однорідними, і якби наприклад задоволення від слухання прекрасної мелодії та голоду теж були однорідні. Але цього не можна точно стверджувати.

У дійсності, задоволення саме по собі, абстрактно, не існує, а отримує своє характерне забарвлення від предмета, що приносить задоволення. Також задоволення від придбання грошей і задоволення від честолюбства дуже відрізняється, виходить, що не можна висловлюватися про задоволення , не вказавши джерела, звідки вони виходять.

Отже, утилітаристи неправі, пропонуючи просто порівнювати задоволення ,адже треба зосередити увагу на причину , ту що викликала задоволення, на його якість.

Інший глава утилітарної школи, Д. С. Мілль, теж говорив, що дії людини повинні бути спрямовані на збільшення загального щастя, вона повинна прагнути до загального блага. А раптом хтось задасться питанням, чому я повинен збільшувати загальну суму щастя, виключаючи з цієї суми власне щастя? Мілль припускає, що питання цього роду не допускають доказів в звичайному розумінні слова, але попри це, він думає, що можуть бути представлені міркування, які можуть зробити це положення переконливим.

З того факту, що ми прагнемо до особистого щастя, не можна довести, що ми повинні прагнути до спільного щастя.

Наостанок, можна сказати, що критики теорії утилітаризму стверджують, що головною проблемою та головним його недоліком є неможливість поєднання двох елементів моралі, а саме справедливості та права.

Отже, це означає, що інколи дії можуть бути морально виправдані з принципу утилітаризму, а насправді вони можуть виявитися несправедливими, і тому їх кінцевим результатом стане порушення людських прав, а це вже зовсім неприпустимо. Тому, я вважаю, що утилітаризм містить у собі багато недоліків.