Любий прояв любові -це цінність з моральної точки зору. Існує любов до батьків, природи, тварин роботи, жінки, чоловіка тощо. У кожної любові своє проявлення її: до природи — дари природи, до Бога-допомога зверху, до тварин — відданість тварин та інше. У професії любов — це, те що тобі подобається, до чого ти прагнеш та наближаєшся до найвищого ступеню. У педагогів любов проявляється у знаннях учнів, їхній зацікавленості тим чи іншим питанням.
Педагог дуже простими словами пояснює цікаві речі, які запом»ятовуєш на все життя, а не шукаєш у підручниках. Викладач говорить і сяє, і це осяяння передається учням у вигляді матеріалу, якого нема у літературі. Це те, що було у нього в житті, він пережив його на чуттєвому рівні, пропустив крізь себе. Саме цей матеріал викликав бажання займатися саме цією справою, саме у цьому напрямі і саме це — є основою. Така іскорка любові залишає у вихованців, учнів приємні спогади на довгий час. У свою чергу спогади стають невід’ємною частиною знань, які залишаються на все життя. Якщо ж викладання було без натхнення, без любові, без «вкладання душі», на жаль, такі знання залишаються на механічному рівні і, як правило, за них забувають після закінчення заняття, за межами класу, групи тощо.
У сучасному житті всі дуже зайняті добуванням «бумажок» (грошей, паперів, тощо) і забувають за життєво необхідні цінності, такі як любов, забувають, що у найцікавіше діло треба вкладати часточку себе, своєї любові. Тому що, коли людина все робить з любов»ю, то стає більш любимою, щасливою, ріднішою, бо ця любов повертається до неї у у більшій кількості. Ця кількість перетворюється на вищу ступінь, де людина вже отримує задоволення від зробленого, щастя від осяяного, омріяного. Від кінцевого результату вимальовується поле, де реалізується весь потенціал особистісних людських можливостей.
На жаль, у суспільстві не всі кохані, в зв»язку з тим, Що не віддають себе на служіння своєму ділу, а тільки отримують користь і роблять механічно. Любов до матеріальних цінностей заковтнула людей, і дуже важко знайти лікаря не за гроші, а за любов до безкорисної допомоги, педагога — за прагнення навчити, виховати, тощо. Попереду було сказано про любов до своєї професії, роботи, хобі. Дуже хочеться розповісти приклад з мого життя про виховання у дитячому садочку. Коли я була маленькою і ходила до садочка у мене була вихователька Валентина І., яка і віддавала частинку себе дітям. Тому я по сьогоднішній день пам»ятаю її любов, тепло, ласку, прагнення виховати з нас гідних людей у суспільстві.
Саме ії долоні підняті догори, я згадую коли мені треба бути уважною і зорієнтованою у просторі. Коли лягаю відпочивати часто пригадую ласкавий і тихий ії голос, який з любов»ю наказує, що вже тиха година і треба відпочити. Своїм терплячим прикладом вона виховувала в нас все добре, що проходить у мене крізь роки і дуже часто пригадується в тій чи другій справі, коли вирішується питання поведінки, моралі. Навіть зараз, коли зустрічаю на вулиці, вона не залишається байдужою: розпитає як справи, вислухає, іноді підкаже — і в цьому відчуваю любов, а не «спортивний інтерес» чи привід для обговорювання. Мені дуже хочеться, щоб в наш час було багато таких геніїв свого діла, про яких би згадували тільки добре, тепле і ласкаве, а не казали поганого.
Саме приклад моєї виховательки я вважаю матеріальною цінністю для суспільства, тому що теплі і лагідні стосунки залишилися не тільки у мене в пам»яті, а ще й в пам»яті дошкільнят моєї групи. Саме Валетина Іванівна нас виховала, навчила і адаптувала у соціумі, завдяки тому , що в кожного з нас вклала своє натхнення і частинку себе.
Але є також і любов до дітей, батьків, творчості, науки, чоловіка, жінки, тощо. Тому що кожну людину, все суспільство охоплює любов. І те, наскільки ми піддаємось на цей порив, залежить подальша наша поведінка та життя. Це своєрідний еталон виміру добра і зла, тому що любов все терпляча, тепла, лагідна, всеохоплююча і т.д. Наскільки люди люблять один одного у душі, не обманюють, а довіряють, готові допомогти і відкриті для інших- все це і є мораллю для людини і суспільства загалом. Саме від того, як розвинене почуття любові у людей — і складається моральна поведінка суспільства.
Якщо рівень любові низький, то на роботі випливає — поганий робітник, вдома — не такі батьки, у природі — похмура погода і т.д. А виходить всього на всього треба кохати все навкруги. Саме страшне, що нелюбов веде до катастроф всесвіту через сутички, суперечки, сварки, війни, починаючи з однієї людини, потім родини, потім суспільства.
Хочу додати, що любити треба все: і сонечко, і день, і ніч, і дитинку, і травинку, і батьків, і все що тебе оточує. Від того, скільки людина знайде позитивних рис в оточуючому просторі і залежить наскільки простір буде любити тебе. Нічого не проходе без сліду. Треба випромінювати тільки любов, яка затьмарить всі наші лиха, обіди , сутечки. Саме від любові людина стає спроможною, радісною, сяючою, заражує усіх «іскорками»- і підіймається мораль у суспільстві.
У релігії недарма є така заповідь: «Полюби ближнього свого, як самого себе». У житті завжди добро бореться зі злом. А перемагає добро завдяки любові. Тому давайте помічати тільки добре, навчимось вибачати і любити один одного всеохоплюючою любов»ю, так як це є невід»ємною частиною моралі у суспільстві.
