Основним суб’єктом життя на землі є людина – високоорганізована особистість, наповнена різноманітними людськими інстинктами та почуттями. Так її характеризують науковці, дослідники – природознавці.
Одним із найважливіших почуттів, яке одухотворяє людське єство, наповнює його позитивним змістом, окрилює і надихає, змушує водночас боротися і терпіти, радіти і страждати, хвилюватися і заспокоюватися, але ніколи не бути байдужим, є ЛЮБОВ.
Почуття любові народжується разом із людиною. Недарма дитину, яка щойно вдихнула повітря і подала голос, радіючи зустрічі з життям, відразу прикладають до материнських грудей, аби дотиком маленьких губ зафіксувати нерозривний зв’язок із найріднішою людиною, що виносила маля в лоні і протягом дев’яти місяців обдаровувала його своєю материнською любов’ю. Мабуть, оце і є найяскравіша етична сторона почуттів, щирих, безкорисливих, сповнених святої, жертовної, безмежної любові.
Звичайно, доля кожної людини складається по – різному, бо залежить не лише від неї самої, а, на жаль, від соціальних умов, життєвих випробувань, у яких живе і мала дитина, і школяр, і юнак чи дівчина. Є багато чинників, які формують людський характер: соціум, тобто оточення, сосунки з рідними та друзями, матеріальний достаток, саме суспільство.
Але правильно вихована дитина, незважаючи на життєві негаразди, буде шукати такі шляхи, щоб не завдавати болю рідним людям, яких щиро любить і якими дорожить, а доросла – тим, кого кохає. Саме тут відчутно проглядаються етичні принципи любові як почуття щирого, самовідданого, вихованого на мотивах прочитаної класики, повчальних кінофільмів, почуття вимріяного і зваженого.
Така любов – не інстинктивна, не пафосна тимчасова пристрасть, а результат відчуттів свідомої інтелектуальної особистості. Вона є справжньою, вибудуваною на сильних, усвідомлених, емоційно пережитих моментах, відчутих чистою пристрасною душею. Вона – мов булат: тверда, непохитна, вірна і … безхмарна. Їй не страшні інтриги, заздрощі, плітки.
Справжня любов не має меж, її не можна «затиснути в рамки», приборкати, скомпрометувати, придушити.
Любов є вічною. Вона закінчується разом із життям людини, а потім мов вербиця Мавки, за твором Лесі Українки «Лісова пісня», проросте і відродиться знову для юних закоханих сердець, нових поколінь.
Назвати любов «предметом» не можна, тому що вона є явищем нематеріальним. Це – сонце, мрія, краса… Це живе розгалужене віртуальне дерево з багатющою кроною, плодючою, щедрою. «Крона» любові має багато міцних гілок. Вона багатогранна, наповнена різними відчуттями: любов до Батьківщини, природи, до землі і праці на ній, до професії, омріяної з дитинства, власної оселі – рідного дому, до батьків, усіх людей і коханої людини. Яку гілку не взяти, вона має власні гілочки, почуття, що додають їй сили рости і розвиватися. Та дерево має стовбур, своєрідний хребет, який живить усю крону, її плоди – дає життя.
Ось тут і відчувається – це Любов! Назвати її сухо «предметом» було б неправильно, але знати правила етики, моралі, людського співжиття необхідно. Ці знання наповнюють почуття любові новим змістом, додають більше граней, допомагають виживати на складних шляхах життя, витримувати випробування уготовані долею, вистояти у боротьбі за важливі людські принципи.
Почуття любові має власні протиріччя. З одного боку воно може допомогти вижити у важкі моменти, вселити віру, надію, додати сил, щоб витримати розпач та фізичний біль, а з іншого – довести слабку людину до крайньої межі: ненависті, зневіри, відчаю, депресії, навіть до самогубства. Тут знадобиться етичний принцип здорового глузду.
Адже людина на те і є високоорганізованою особистістю, що вміє знаходити вихід зі складних ситуацій, керується принципами високої моралі, здатна аналізувати і робити самоаналіз, шукати правильні шляхи і мужньо переживати поразки та втрати. Етично грамотна людина знайде належний вихід, можливо, навіть компроміс, зуміє втих мірити власні почуття, зробити належні висновки, хоча іскра від, здавалося б, згаслого полум’я буде жевріти протягом усього життя.
«Возлюбити» ближнього свого закликає нас Біблія. Справжня любов є святою. Вона по своїй суті наближена до милосердя, співчуття, підтримки страждаючих, спрямована на утвердження пристойних людських стосунків на основі вірності між закоханими. Обряд вінчання стверджує момент поєднання двох закоханих сердець перед Богом, де звучить клятва вірності та вічної любові. Порушення цієї клятви є «прелюбодіянієм», що вважається одним із найтяжчих гріхів.
Іноді говорять: «Я люблю людей», «Я люблю Батьківщину», «Я люблю своє село, місто» і т. д. Вживаючи слово «люблю», люди нерідко не надають значення його змісту, вартого справжньої любові. Адже любити – це діяти, щось робити для того, кого або що любиш. Жаль, що сказане часто розходиться з ділом, не підтверджується належними вчинками.
Якщо людина не є господарем власного слова, вона не може любити по – справжньому, лицемірить, обманює, не має постійної думки, а значить постійних почуттів. Звідси народжуються ті випробування що змушують страждати, терпіти, прощати — «рятувати» любов.
Почуття любові дуже вразливе, його можна образити необачним словом, вчинком, завдаючи болю серцю і ранячи душу. Тоді «склеювати», «лікувати» любов дуже важко. Та справжня любов настільки сильна, що виживе, зарубцює рани, а несправжня — загине відразу, загрузне в інтригах, самозакоханості, егоїзмі.
Як немає однакових людей, так і почуття любові проявляється і розвивається у кожного по — різному. Сталими, важливими і непорушними є етичні принципи, знання яких робить любов міцною, сильною, а для закоханих – красивою, романтичною, здатною бути основою міцної сім’ї.
Етика, етикет, естетика – поняття спорідненні, адже вони складають ті основні принципи, які підтримують полум’я любові і допомагають йому не погаснути, а ясним світлом супроводжують протягом усього життя.
