Сім’я — це важливе середовище формування особистості. В сім’ї нас виховують, формують певні норми і правила поведінки. Саме тут закладаються наші ціннісні орієнтації та певні стилі життя. Але на противагу такій сім’ї виступають неблагополучні сім’ї. Для мене, це така ланка суспільства в якій втрачені всі ті параметри, які вважаються нормою для справжньої сім’ї, а саме економічні, психологічні, культурні, соціальні. Як правило такі сім’ї характеризуються постійними конфліктами між чоловіком та дружиною, та між батьками та дітьми. І перш за все сімейне неблагополуччя негативно впливає на формування особистості дитини. Такі діти, як правило, не знають що таке материнська любов і батьківська турбота і підтримка.

Моя розповідь буде про одну з таких сімей, а саме про матір, яка залишила свою дитину на автобусній зупинці.

Для кожного з нас найріднішою людиною завжди є мама. Це жінка, яка дала нам життя, годувала, пестила, ночей не досипала. Мати — це людина, яка віддасть все, і здоров’я і життя, не беручи нічого взамін, аби дитині було добре. Стати матір’ю — це обов’язок жінки та найсвятіший дар. Материнське серце завжди чує і болить коли дитині погано. Навіть коли ми виростаємо і розлітаємось, все одно мати хвилюється за нас.

Особисто для мене, більшої любові на Землі немає, ніж материнська. Матуся все зрозуміє, все пробачить. Мати формує світогляд дитини та виховує її. Недарма образ матері в казках, піснях і легендах є символом добра.

Але нажаль у нашому сучасному світі слово «матуся» почало втрачати ті якості, якими вона була наділена ще з давніх давен. Зараз, окрім добрих, щирих, рідних матусь є і ті, які не знають, що значить слово любити, пестити, піклуватися. Таку бездушність, ненависть до своїх дітей, ми можемо побачити з екранів телевізорів, сторінок газет або просто із власного життя. Дивлячись на цих жінок, назвати їх матерями я просто не можу. І про одну з таких жінок буде моя розповідь.

У мальовничому містечку на околиці Києва, живе сім’я — мати і дві маленькі дівчинки Леся і Марія. Жителі села поставили на цю сім’ю клеймо-НЕБЛАГОПОЛУЧНА. Діти не ходять ні в садочок, а ні в школу. Мати вважає за потрібне сама виховувати дітей, хоча вихованням це важко назвати. Для матері більшу цінність мають ріки алкоголю, а ніж власні діти. Дівчата завжди голодні, налякані та погано одягнуті. Матір навіть хотіли забрати батьківських прав, але пошкодували, дали випробувальний термін.

І ось одного дня, мати як завжди на підпитку (розповідала Леся), пішла з нею в магазин, сказала, що купити морозиво, а сама подалася до друзів, залишивши чотирьохрічну Лесю біля автобусної зупинки. Через певний час люди побачивши заплакану дівчинку, почали запитувати де її мама, нащо дівчинка відповіла: «в магазині». Після того пройшло дві години, матері видно не було. Люди зателефонували правоохоронцям.

Матір вдалося найти лише через дві доби, і як завжди не в тверезому стані. За її словами, вона просто про неї «забула». Це поставило крапку у вирішенні питання стосовно позбавлення її батьківських прав.

Пізніше, через рік, дівчинку удочерили, добрі та інтелігентні люди. Які порівняно з рідною матір’ю, яка просто викинула її, відкрили їй шлях у світле майбутнє. Зараз дівчинці десять років, як склалася її доля мені не відомо, але я впевнена, що вона зараз отримує те тепло, турботу та ласку, яку не отримувала шість років тому.

Хочу сказати, що я своє есе назвала саме так, тому що ми знаємо,що зозулі-це птахи,які підкидають свої яйця в інші гнізда. В народі матерів,які залишають своїх дітей, теж називають «матері-зозулі».Мені здалося дуже влучним назвати таку матір — зозулею, адже вона кинула свою маленьку дитину одну,вважаючи,що так вона вирішить свої проблеми і вона скине з себе тягар,який повісила на себе народивши ще одну дитину.

Діти-це радість життя. Вони вносять в наш світ маленький промінь сонечка. Народившись, вони хочуть отримати від нас не багато, лише трішки тепла, турботи і любові. А не отримавши цього більшість дітей виростають, такими ж безсердечними та бездушними, вважаючи, якщо з ними так в дитинстві поводились, то і вони мають право так вчинити зі своїми дітьми. І так з року в рік, зла в світі стає все більше.

Стосовно, цієї історії про маленьку Лесю, то мені, як майбутній матері дуже болісно спостерігати за такими сім’ями. Так, можливо я не маю права засуджувати цю матір, але мені дуже шкода, тих маленьких діток, які не відчували ні турботи, а ні любові від матері. Мені серце крає, коли я бачу, що наш світ з кожним роком стає бездушним та байдужим.

Кожного дня ми спостерігаємо і чуємо «мати викинула дитину з п’ятого поверху, мати залишила дитину в пологовому будинку, або навіть ще гірше безжально вбила новонароджене дитя». Мені просто не вкладається в голові, як можна так поводитися з власною дитиною. Воно ж маленьке, безневинне дитя, яке ще «світу не бачило», за те завдяки таким матерям побачили, що таке ненависть і зло.

З давніх давен засуджували людей, які по відношенню до оточуючих ведуть себе лицемірно, жадібно та грубо. А людина, яка поважає інших, поважає в першу чергу себе. На повазі один до одного перш за все будуються перші кроки до любові, довіри і миру.

Хочеться ще сказати, що кожна людина має душу,що обмежує її діяльність нормами і правилами поведінки. Це ті норми, що заклали в дитячому садку, школі, які передавалися нам від матері. Жити за цією мораллю і цими нормами, на мій погляд, — значить бути людиною!Що ж стосується дитини, батьки якої обмежували спілкування з однолітками, не давали належного виховання, то ці правила та норми поведінки в них формуються не на належному рівні. Потім все це згодом відіб’ється на майбутньому їхніх дітей(це так зване «замкнуте коло»), як кажуть в народі: «Які батьки, такі і діти».

Ще з самого малечку ми чули з сторінок книжок, що добро перемагає зло, що в світі панує мир та злагода. Але коли ми виростаємо, нажаль бачимо «зворотну сторону медалі».В світі панує багато зла, ненависті один до одного. І здається люди втратили той скарб, який з давніх давен нам передавали предки, а саме — любов, милосердя, добро, толерантність. Зараз люди починають забувати, що Бог нас послав на цей світ для добрих діл, а не для ненависті один до одного,а ще гірше ненависті до власної дитини.

В нашому світі є люди, які ще дотримуються певних норм та правил поведінки, які не забули що окрім зла є ще добро. І я вірю, що саме такі люди беруть лише позитивне від життя, радіють кожному щасливому моменту. Саме таких людей Бог любить і оберігає. Саме ці люди вселяють віру і несуть добро.

Отже, щоб уникнути в сім’ї непорозумінь, для цього не багато потрібно, всього лише берегти в родині стосунки і цінувати наших близьких, допомагати їм і підтримувати їх і в горі і в радості. Потрібно бути чуйними і уважними, щоб не ображати почуття наших рідних. Поважати та цінувати ближнього свого та нести добро в цей свій.