Кожну людину постійно переслідують думки різного роду й характеру. Часто буває, роздумуючи над тим чи іншим питанням, голову спочатку наповнюють думки ентузіаста, наповнені позитивним змістом, а через декілька секунд, над одне й теж питання-дивишся з іншої точки зору-негативно. В першому випадку — до «мозкової скриньки» надходить добра думка, в іншому- зла. Сьогодні, роздумуючи над запропонованою темою, намагатимусь зануритись далеко в історію й проаналізувати питання механізмів зла, його актуальність в сьогоденні;подумати над тим, звідки беруть початок ті й інші думки, і чи можливо широкому загалу людей не зустрічатись з проявами того, про що йтиметься далі.
Якщо звернутись до академічного тлумачного словника, зло пояснюється так: «Що-небудь погане, недобре; протилежне добро. Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить; В добрі кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 125); Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу; світло — то ідея, що дала зміст життю, то свідомість своїх обов’язків; тепло — віра в перевагу добра над злом, правди над кривдою, світла над темрявою… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 169); Справжній гуманізм, справжня доброта радянських людей неминуче передбачає боротьбу із злом, яке залишив нам у спадщину старий світ (Комуніст України, 12, 1964, 53) .» Ми бачимо, що тема зла часто була центральною. В літературних творах, вона йшла поруч з темою добра. Теми кохання й ненависті,справедливості й несправедливості, хаосу й порядку, — це вічні теми. Їх можна віднайти ще в міфах народів світу, особливо в дуалістичних, Близнюкових міфах, де дійовими особами є близнюки.
Прикладами таких є міфи стародавньої Греції про Геракла й Іфікла. Розповсюдженим сюжетом таких міфів зазвичай виступає наступна історія: жінка народжує двох синів-близнюків, котрих вона зачала одночасно від бога і від звичайної людини, тому один народжується наполовину богом, інший- звичайною людиною. Саме факт усвідомленням одним свого «елітного» походження перетворює його в неабияку аморальну істоту, що живе паразитуючим способом життя, нехтує думками й волею інших смертних людей. У випадку з міфами про Геракла, можна в захопленні перечитувати пригоди, які випали на долю сильної не тільки фізично, але й морально людини-героя. Усі його дванадцять подвигів пронизані бажаннями здобути перемогу сил добра над силами зла. Зло, умовно,- є плодом богині Гери, розгніваної тим, що її чоловік Зевс зрадив їй із звичайною смертною жінкою, -Алкменою.
З часом, розвиток релігійно філософських течій різних народів відмежовується від впливу міфології на становлення й розвиток чеснот людини. Походження тих чи інших явищ ставиться під сумнів. Добро й Зло вже характеризують як такі категорії моральності, що мають морально-позитивне й морально-негативне начало. Все ж, про теорію дуалізма ( джерелом зла –є Сатана, Люцифер, добра – Бог, Всевишній) не відхиляють, продовжують вдаватись до неї, працюючи над філософськими трактатами, в релігії, культурі, літературі, й інших видах мистетства. Філософія пояснює зло як щось суб’єктивне, говорячи, що немає для нього сталого визначення. Кожна людина по-різному сприймає людей, їхню поведінку. Те, що для когось зло- для іншого –добро. (Спіноза, Гоббс); Зло— противага добра,що, власне, є наслідком свободи діяльності людини, її власним вибором(Лейбніц, Теодицій).
Отже, немає підстав для сумніву, зло дійсно існує. Хоча, воно невидиме. Неодноразово, ми стикались з ним безпосередньо. А чи кожен впевнений у тому, що сам не був тим, хто певною мірою зло підтримує, вдається до нього, за власним бажання чи потребою. Ми знаєм, що люди звикли навішувати на інших людей ярлики, говорячи що хтось «дурний», «невіглас», чи щось подібне. Людині, іноді здається що, вона краще знається на собі, ніж на комусь, попри це, часто не помічає свої негативні чесноти. «Ярлик-характеристика» часто помилковий. Аналізуючи явище ярликів, мені здається, воно не має ніякого реального підґрунтя. Думка про людину має бути сформульована на підставі багаторазового спілкування з нею. Не дарма кажуть, що перше враження завжди помилкове.
З часом люди проявляють свої сильні та слабкі сторони, і в змозі справити на інших істинне враження. Натрапила на влучну цитату відомого російського письменника. Пропоную її вашій увазі: «Одно из самых обычных заблуждений состоит в том, чтобы считать людей добрыми, злыми, глупыми, умными. Человек течет, и в нем есть все возможности: был глуп, стал умен, был зол, стал добр и наоборот. В этом величие человека. И от этого нельзя судить человека. Ты осудил, а он уже другой.» Лев Толстой. Часом, ця думка несе об’єктивний, фактично-відчутий, перевірений часом й досвідом характер. Таке враження про людину немає нічого спільного з ярликом навішеним, наче ярмо на шию наших товаришів, людей,які можливо нам довіряють найпотаємніше.
Наводити приклади прояву зла можна довго. Дослідження його природи безкінечне. Науковці вважають, що природа зла менш природна для людини, менш- у порівнянні з добром. Свого часу, Сократ, стародавній грецький філософ вважав, що людина не здійснює зло за власною волею. Про це ми дізнаємось, читаючи платонівського «Протагора», в якій Сократ обговорює с Протогором поему Симонида. «Я по крайней мере думаю: никто из мудрых людей не считает, что какой-нибудь человек может охотно заблуждаться или охотно творить постыдные и злые дела; они хорошо знают, что все, делающие постыдное и злое, делают это невольно».
Чи можемо ми бути певні на всі сто відсотків, що зло існує? Впевнена більшість сучасників в цьому переконались, на відміну, від видатного християнського мислителя- блаженного Августина, роки життя якого, приблизно, 354-430 р. нашої ери.. Він розділяв явища на дві принципово важливі категорії,- категорії буття, й небуття. Так от, за Августином блаженним, зло відносить до категорії небуття. І щоб обрати небуття, людина йде на неймовірне, вона зрікається Бога, не визнає його, відмовляється звертатись до Нього. Простежується взаємозв’язок: Буття-добро-Бог. Думаю цей ланцюжок можна продовжувати розширеними похідними від добра-позитивними чеснотами, такі як дружба, вірність, кохання, працездатність, чесність, доброта…
І так… Всі ми колись хворіли, мали негативний досвід с саморозвитком, чи були розчаровані, крахом наших сподівань, щодо теплої погоди, яка раптом змінилась,- стало морозно, й холодно. Це фізичні прояви зла. Перед цим йшла мова, про його духовні прояви. Напевно, кожному доводилось стикатись у своєму житті з агресією, гнівом. Ще дозволю собі торкнутись, надзвичайно вразливого питання. Не кожному моя думка, щодо цього, прийдеться до душі. Говоритиму, про реальну характерність поведінки людей. Вони часто самолюбиві, й саме через це звикли сприймати, зло як щось таке, що завжди заважає НАМ жити, досягати поставлених цілей, не дозволяє здійснюватись нашим мріям. О так, на мрії й на долю покладено так багато очікувань. « О ні!!! Невже, вони не здійснюються самі по собі? Дивина…Нічого не відбувається — продовжуватиму мріяти далі»- хіба люди не звикли до такого існування? Як це не прикро, багато хто з нас, людей, в генетичному коді, яких закладений неймовірний творчий, продуктивний потенціал, банально втрачає час, зволікаючи й нарікаючи, звинувачує у своїх невдачах інших. Чи то батьків, чи вчителів, чи керівників, друзів, товаришів. Не варто продовжувати…Тобто, зло багатьма людьми сприймається як щось відособлене від нас.
Більшість людей навіть не уявляють, що зло — те саме, яке не дозволяє їм отримати більш гідну посаду, вийти на новий етап свого розвитку, зустріти справжнього друга, — це і є результат їхньої пагубної бездіяльності. Кожен усвідомлює, що живе в системі, організованому суспільстві, в якому власне і відбувається процес комунікації між собою, розподілу правлячих і підвладних сил. І кожен, дає собі звіт у тому, що від зла не втекти. Це правда. А чи варто намагатись кудись тікати?
Варто найти шлях до себе. Визначитись з власними бажаннями, думками, й поглядами. Відверто відповісти самому собі на запитання: «Чи після спілкування зі мною, всім хочеться повернутись до теми ще раз, ще раз поспілкуватись?», «Чи висловив я своє справжнє враження на те, чи інше явище?», «Чи живу я так, що після спілкування зі мною, хтось може навіть пожалкувати, що я не поруч?»… Тільки тоді, коли ми здатні на відверту розмову із власною совістю, ми взмозі розпочати новий відлік часу в нашому житті.
Побороти, зло, несправедливість можливо не лише бажанням, хоча воно надзвичайно важливе.Коли бажання –Твоя Над-ідея, настільки потужна, що здатна затьмарить собою інші похоті, шанси на успіх надзвичайні. Попри це, бажання недостатньо. До нього варто приєднати навчання, щоденну практику в реалізації власне отриманих знань. Сократ з цього приводу пише наступне: «Дальнейшее обсуждение вопроса приводит собеседника к выводу о том, что «никто не чинит несправедливости по доброй воле, но всякий поступающий несправедливо несправедлив поневоле» (там же, 509 е). В святи с этим Сократ развивает мысль о том, что одного желания избегать несправедливости недостаточно, нужны, кроме того, «какая-то сила и искусство», обучение и практика (см. там же, 510 а), воспитание души и тела в арете (см. там же, 517 d). В конце диалога Сократ вновь подтверждает, что «чинить несправедливости опаснее, чем терпеть, и что не казаться хорошим должно человеку, но быть хорошим и в частных делах, и в общественных, и это главная в жизни забота».
