В сучасному світі демографічний стан дуже великий, різноманітний і світова релігія розгалузилась на безліч віток. В кожної раси, кожної етнічної групи є своя базова релігія, і однією з таких для Індії є джайнізм.
Історія джайнізму є надзвичайно великою, захоплюючою і цікавою, як і кожного іншого релігійно-філософського вчення, але зупинимось не на цьому, а на конкретних морально-етичних системах цього вірування.
Джайнізм – релігія в Індії, яка близька за своїми положеннями до буддизму. Джайнізм запевняє, що людина сама має пізнати добро і зло методом спроб і помилок, так як присутність Бога в житті людини тут не вагома. Їхнім головним вченням є те, що людина за своє життя має досягти очищення душі, позбутися поганої карми, само вдосконалити власну душу, завдяки чому вона звільниться від земного світу. Вони вірять в переселення душ, і саме те, як людина жила, що творила, і буде впливати на те, ким вона буде в наступному житті.
Джайнізм наголошує на тому, що душа, поки вона не очищена, засмічена тонкою матерією, за законами карми має постійно мандрувати, перевтілюватись, проходити кожен раз нове життя, і тільки тоді, коли вона повністю очиститься, звільниться від тонкої матерії шляхом правильного життя і правильного діяння, тільки тоді вона знайде спокій і спасіння.
Джайнізм є не лише релігійно – філософськими вченнями, а певним психологізмом, тобто орієнтацією не тільки на пізнання зовнішнього світу, але і на природу і характер внутрішнього світу людини, її свідомості, психіки. Як і всі давньоіндійські вчення, джайнізм ставить душу людини вище всякої матеріальної оболонки, віра і справжнє знання є головним у вченні. Носіями знань філософії в більшості були ченці і йоги – самітники, які жили в пустелях.
Джайнізм, як і буддизм пропагував самовдосконалення людини, яка за допомогою самоочищення досягає нірвани – найвищого задоволення. Але, щоб його досягти, треба обов’язково дотримуватись трьох правил:
1) дотримуватись правильної віри;
2) збагачення вчення джайнізму, спонукати його до розвитку;
3) дотримуватись п’ять великих обітниць, а саме: не завдавати шкоди всьому живому ( віруючі чисті вегетаріанці, проте не їдять деякі овочі та фрукти, які мають насіння, адже це джерело і початок життя, вони також не їдять картоплю і коріння, підмітають перед собою дорогу, щоб не задавити навіть найменшу комашку, не говорячи вже про полювання на великих тварин, навпаки, для них характерна велика турбота і піклування про домашніх і диких тварин, поранених тварин, також не вживають некип’ячену воду); мають бути доброчесними, щирими, завжди говорити правду, але лише добру, приємну, хорошу; не беруть чужого, адже це дуже шкодить життю і перевтіленню в майбутньому; не впадають у пристрасті, тобто відмовляються від усього, що може викликати хоч найменші емоційні відгуки; утримання від будь-яких прив’язаностей, відмова від предметів, що призводять людину до задоволення, навіть від елементарних запахів, смаків чи кольорів. В деяких випадках віруючі готові навіть заморити себе голодною смертю, щоб не заважати душі звільнитися.
Окрім цих п’яти обітниць віруючі мали ряд заборон і обмежень, які не давали людям право навіть на найменші спокуси, насолоди і задоволення. Вони не мали навіть якоїсь певної свободи у своїх вчинках, діях і взагалі у своєму житті, так як суворо мали дотримуватись життєвого розпорядку. Кожна віруюча людина кожного місяця один день мала проводити як монах — аскет, тобто люди, які цілком і повністю відмовляються від усіх насолод, поселяються в гори і постійно займаються медитацією або моляться, прагнучи таким чином досягти істини.
Вони завжди були кочовиками – мандрували, постійно були без житла, без майна. Такі люди дуже мало сплять, майже повністю відмовляються від їжі, адже їдять дуже мало і лише 2 рази на добу. Уважно стежать, щоб ненароком не роздавити малу тварину. Вони живуть милостинею, яку збирають щодня, бо залишати їжу на завтра не можна. Також є випадки, коли люди постійно мовчать, постійно перебувають на холоді або сонці, ніколи не сідають, словом, влаштовують собі різні випробування, щоб очистити душу.
Й по сьогоднішній день віруючі відрізняються суворим пуританським способом життя, хоча навіть не життя, а існування, адже це люди, які вдягаються лише в темний, скромний не модний одяг, завжди похмурі, не веселі, без усмішок, не виявляють жодних емоцій, такі люди гріхом вважають навіть елементарну музику, спорт чи якісь хобі та уподобання людини. Також віруючі постійно зайняті жорстким самоконтролем, постійно мають займатись вправами само культивації, само виховування і самовдосконалення, відвідувати сеанси самоспоглядання. Також вони дотримуються суворої моногамності, але у рамках громади існує своя ендогамія. Дівчат віддають дуже рано заміж, як тільки вони досягнули статевого дозрівання, а якщо вона не може завагітніти, то це вважається гріхом.
В якості ведучого етичного принципу в джайнізмі виступає принцип не насильства, який називається Ахісма. Він трактується не тільки як утримання від фізичних ушкоджень, а і як хоробрість, правдивість, чесність, любов. Закон любові є основним морально – перетворюючим ключем для того, щоб людина потрапила до раю, але є ще й закон страждання, який також може призвести людину до раю, але лише за рахунок самопожертви. Таким чином деякі люди здатні заморити себе голодом, щоб здобути очищення душі.
Серед віруючих немає селян, адже вони бояться нашкодити навіть найменшому хробаку, тому всі люди поселяються в містах і займаються ремеслом і торгівлею.
Ідеалом в моральній свідомості віруючих є мудрець – святий. Досягти цього ідеалу можна лише власним зусиллям, самовдосконаленням, моральною мужністю і витривалістю, але коли все ж людина досягає цього ідеалу, то душа її оволодіває безмежними знаннями, безмежною вірою, безмежною силою і безмежним блаженством.
І як висновок, що не зважаючи на свою нечисленність, послідовники джайнізму зіграли вагому роль в історії культури Індії. Фігура аскета, який виснажує свою плоть і кров, є типовою фігурою релігії.
