Політика та мораль ще з стародавніх часів існували і як союзники і як суперники. Але обидві ці галузі мають спільну мету: як політика, так і етика, повинні навчати людей спілкуватися заради забезпечення їхніх прагнень до побудови демократичної, морально здорової, суспільно-політичної країни.
Політика і мораль — це важливі складові життя будь якого суспільства. Мораль є внутрішнім регулятором поведінки людей, а тому політика змушена звертати велику увагу на моральні почуття людей.
Проблемами взаємодії моралі та політики займалися багато істориків , політиків, філософів: Конфуцій, Платон, Аристотель, Фома Аквінський, Локк та багато інших. Ця проблема є відкритою та дискусійною і на сучасному етапі.
На мою думку, моральні закони мало застосовуються до політики. Ті політики що застосовують моральні норми в наш час приречені на невдачу. Для досягнення своєї мети сучасні політики навіть не задумуючись порушують моральні норми і не вважають їх обов’язковими. За словами французького історика і політолога Ревеля, рушійною силою сучасного суспільства є брехня, якою насамперед переповнена ідеологія і політика.
На сучасному етапі в Україні державна влада корумпована, зрощена з тіньовим капіталом та криміналітетом, має місце клановість. Ідеал громадянського суспільства став далеким і нереальним. Це проблеми етичного характеру, вони породжують в людей недовіру до влади, сіють хаос та ускладнюють будь-які реформи. Державні цілі мають великий пріоритет перед правами людини, політика орієнтується на могутність, силові методи, а не на права чи політичну етику.
Все це створює протиріччя між політикою та мораллю. На тлі цих протиріч формуються політичні відносини в суспільстві. Першим є протиріччя між «бажаним і дійсним». Наприклад, в Конституції йдеться про «втілення принципів та норм Конституції у реальне життя суспільства і держави, в життя кожної конкретної людини, що живе в Україні», але має місце суперечність між бажанням та реальною можливістю втілення написаного.
Друге протиріччя пов’язане з поняттями «ми та вони». Ми-це широкі верстви населення, простолюдини, вони — це влада. «Ми» підлягаємо правовому контролю, «вони» контролю не підлягають. Все це призводить до аморальності представників влади, що виражається в несплаті податків, прихованій подвійній бухгалтерії, співробітництві з криміналітетом і т. д. В таких умовах соціально-правовій державі не бути.
Третім протиріччям незадоволеність громадян владою, яка не допускає просте населення до участі в управлінні державою, а лише створює ілюзію.
Всі ці протиріччя призводять до розладу внутрішнього і зовнішнього життя країни, заважають формуватися громадянському суспільству.
Протиріччя між ідеалами і реальністю виникають через нерозвиненість політичної та соціальної етики. Коли посадові особи не виконують свої обов’язки, заключають , але не виконують угоди, затримують людям за робітню плату , ігнорують закони та інтереси суспільства — все це є розходженням між ідеалом, між бажаним та дійсним. Якщо усунути всі ці проблеми, тільки тоді з’явиться можливість відновити моральність суспільства.
В даний час для українського народу в першу чергу постає потреба у політиці, яка перш за все орієнтується на мораль. Для сучасних політиків моральні поняття справедливості, доброчесності, совісливості , переживання за свій народ повинні стать основою їхньої діяльності.
В наш час дедалі більшого значення для моральної політики має релігія, яка закликає наших політиків до гуманного , справедливого гнучкого ставлення один до одного та до всього суспільства.
Неможливо створити демократичне, морально здорове, цивілізоване суспільство без поваги до людини та її прав, співчуття до оточуючих, сорому за власну непорядність, самокритичність. Тільки завдяки моральному зціленню та економічним та політичним перетворенням наша країна зможе посісти пристойне місце в світовому співтоваристві.
Незважаючи на важкі для нашої країни часи, все ж не потрібно перетворювати особистість на просту маріонетку, не здатну мислити іграшку. В будь-яких важких ситуаціях особистість має право вибору, власну думку , своє бачення тієї чи іншої життєвої ситуації, власний погляд на систему моральних цінностей, свої ідеали.
Але все це передбачає й власну відповідальність особистості за можливі наслідки свого вибору, своїх дій. Не кожна людина може і хоче взяти на себе таку відповідальність. Це добре видно на прикладі наших політиків – перекладати тягар відповідальності один на одного.
Роблячи висновок, я вважаю, що мораль не повинна ні в якому разі бути засобом досягнення політичних цілей. В ідеалі, в демократичному суспільстві, політика повинна бути засобом досягнення ідеалів моралі як мети.
Наші посадові особи повинні керуватися для здійснення влади моральними та політико-правовими нормами, бути взірцем поведінки для свого народу і тільки тоді стане можливо побудувати сильну, морально здорову, демократичну державу.
Адже, тільки в тому суспільстві, де етика є важливим виміром політичного життя, є невід’ємним компонентом стабільності політичної системи, показником розвитку, існує демократія.
