Педагог (або ж викладач чи вчитель) – це така людина,така особа, яка займається виховною роботою, має певний досвід та підготовку в цьому,тобто людина яка навчає інших людей і передає їм певні знання про життя і не тільки.

Людина, як і було це завжди, прагне до досконалості і бездоганності, адже це надає їй якось внутрішньої сили, здатність до створення культурних цінностей. Тому, постійно вдосконалюватись повинен і педагог, не тільки для самого себе, а й задля обов’язку – бути носієм моральної високої культури.

В першу чергу, щоб бути гарним педагогом потрібні певні здібності,можливо задатки й покликання. Але найважливішими властивостями та якостями, які повинен він мати, мусять бути такі як працездатність і працелюбність, відповідальність, гуманність, справедливість, організованість, дисциплінованість, дружелюбність, щирість і відкритість, людяність, терпимість і врівноваженість, особливо емоційна, доброта і порядність, та безумовно бути добрим, любити дітей й вміти знаходити до кожного з них особливий підхід.

Ідеальний педагог також повинен володіти такими якостями як:

а)Спеціаліст — тобто, це знати теорію, вміти володіти педагогічною майстерністю, знати певні особливості з вікової та з психології взагалі, володіти методами та засобами навчання і виховання, вміти раціонально організувати свою працю, повинна бути любов до справи яку робить, і відповідно любов до учнів, вірити в людину не дивлячись ні на що, мати відповідні педагогічні здібності, бути загально ерудованим і обізнаним, терплячим, оптимістом, емпатійним, винахідливим, можливість швидко і точність реагувати, бути душевна щедрим, емоційно врівноваженим, розуміти своїх дітей (вихованців чи учнів), мати безпосередньо бажання працювати з дітьми, вміти зрозуміло і переконливо говорити, бути в певній мірі вимогливим, справедливим, мати такт, самовладання, мати організаторські здібності,уміти слухати та бути товариським.

б)Працівник – тобто, вміти визначати мету,ціль і досягати її, правильно розподіляти наданий час, бути спрямованим на підвищення продуктивності праці не тільки своєї, мати здібності до різної творчості, бажання працювати і трудитись, бути всебічно освіченим, оптимістом, наполегливим, дисциплінованим, активним, бути відданим свої справі, вміти працювати в колективі, правильно орієнтуватись у певних ситуаціях, уміння розподіляти працю та бути готовим нести відповідальність за учнів чи вихованців.

в)Людина – тобто, мати високі моральні якості, брати активну участь у громадському житті, мати активну життєву позицію, поважати закони держави, бути національно гідним та , патріотом своєї країни, бути готовим захищати Україну, мати міцне і добре здоров’я, вести здоровий образ життя, бути гуманним, релігійним і духовною особистістю, відкритим, щоб була потреба у спілкуванні та мати розумне критичне ставлення до своїх дій.

Моральною культурою педагога вважаються ті цінності, система знань, навичок і переконань, норм, інтересів та потреб, власне саме діяльності і поведінки, що має бути спрямована навчання, виховання і самореалізацію дітей (учнів чи вихованців) як індивідуальну особистість.

Педагогічна мораль вважається різновидом професійно моралі, а вчення про неї здійснює педагогічна етика, де формуються власне необхідні принципи, норми поведінки та відносини педагога в межах його фахової роботи. Основою педагогічної моралі можна вважати саме особливості педагогічної діяльності. Передусім, вона пов’язана, з так званим, предметом праці — дитиною, юною особою, які отримують освіту і піддаються безпосередньому та цілеспрямованому виховному впливу вчителя. Тому, її специфіку обумовлює різні суперечності та конфлікти, які виникають чи можуть виникнути між педагогом і учнем, між учнівським колективом, між вчителем і власне батьками цих учнів, між педагогами безпосередньо і т.д.

Взагалі, педагогічна праця — це така особлива сфера суспільного життя, яка є самостійною по відношенню до інших видів діяльності. Ця самостійність може проявлятися в багатьох властивостях, і тому не обходить стороною й моральні стосунки між педагогом і учнем (вихованцем чи студентом), між педагогами окремо тощо. І у процесі її здійснення можуть виникати нетипові ситуації, суперечності та конфлікти,які не завжди можна вирішити за допомогою вже прийнятих моральних норм і принципів.

Педагогічна етика повинна враховувати різні обставини і причини здійснення педагогічної праці та непрості різноманітні моральні зіткнення та проблеми, що можуть виникнути власне у цьому процесі. Мається на увазі, що кожен учень (вихованець чи студент) уже був,так званим, продуктом впливу когось. І тому, ставши предметом праці саме педагога або ж вчителя, він так і залишається об’єктом більшості чинників впливу, багато з яких діє по різним цілям й не завжди розумно та корисно: це родина, вулиця, засоби масової інформації тощо. Відповідно, педагогічна діяльність має виправляти ці впливи. Також, не кожан людина, яка працює вихователем або вчителем являється такою за покликанням, тобто у кожної особистості є певні недоліки і вади, в тому числі й моральні. Від майстерності, від власне моральної культури педагога, в першу чергу від його доброти,вимогливості та наполегливості, часто можуть залежати особливості та якості дуже великої кількості людей, що може сміливо говорити про його особливу відповідальність за результати своєї діяльності.

Педагог мусить не тільки гарно знати і розуміти весь предмет, а також й вміти передавати свої знання дитині (учню чи вихованцю), певним чином організувати і створити в нього необхідні вміння і навички. Звичайно, він не може ігнорувати давно створений відповідний певний план організованого навчання, але й не бути занадто схильним до неї. Адже саме цим й створений творчий характер усього педагогічного процесу, для якої характерними ознаками є:

— часто може випадати можливість експромту; наприклад, при проведенні заняття, що дуже часто може спровокувати застосовування творчі потенціали;
— вміти використовувати знання та навичок щодо красномовства (тобто риторичні здібності);
— педагог повинен звертатись не лише до свідомості тих людей що слухають, а також й до фантазії,уяви і їхніх почуттів, тому що це напряму залежить від образного типу мислення (тобто, вміти доступно пояснити матеріал мовою образів;
— вміти критично ставитись як до літератури, так і до себе, своїх умінь і поглядів.

Особливість та оригінальність педагогічної етики визначається певними вимогами, які вчитель повинен співвіднести до своєї праці. Тому він повинен:
— педагог повинен любити свій предмет,свою спеціальність, бути зацікавленим у її успіхах і розбіжностях; поважати свою роботу та бачити в ній сенс життя;
— має не забувати про унікальність власної професії та враховувати це у власній справі;
— повинен усвідомлювати і нести відповідальність за всі результати що можуть бути;
— вміти з терпінням, повагою та розумінням відноситись до своїх учнів чи вихованців;
— розуміти всі без винятку переконання, життєві і особистісні орієнтації дитини, здійснюючи вплив на них добре підібраними відповідними засобами та методами.

Морально управляти та вирішувати педагогічну діяльність можна завдяки характерному розмежуванню моральних норм на: норми-заборони, норми-рамки і норми-зразки.

1. Норми-заборони. Створені для того,щоб обмежувати деякі моральні цінності та не давати проявити вчителю (педагогу чи викладачу) схильність до приниження гідності учня або вихованця, тобто відноситись до нього тільки як до об’єкта свого виховання тощо. Але іноді буває так, що педагог може просто не усвідомлювати цих моральних заборон,й тому відповідно вони у його внутрішні власні погляди та знання не йдуть. І тоді він може стати неприборканими у власних вчинках та діяти необдумано і аморально.

2. Норми-рамки. Ці норми визначають кордони саме вільних вчинків й дій педагога, та включають сильну силу активної діяльності. Вміти бути чесним, справедливим, шанувати гідність учнів, не робити нічого поганого та злого тощо – це все норми-рамки. Вони частіше за все можуть висвітлюватись в певних моральних заповідях, кодексах, статутах навчальних закладів тощо.

3. Норми-зразки. Не мають надмірного примусу, вони схильні на авторитетність думки власне людей та на їх самосвідомість. Являються вони так званою унікальною моделлю майбутньої поведінки особистості, спочатку у вигляді якихось ідеалів, а пізніше можуть мати практичний характер. Ці норми виконують кінцеву ціль морального вправляння у норму поведінки учителя чи вихователя.

Тому, педагогічна діяльність перш за все й передбачає дотримуватись всіх цих моральних принципів, що являє собою певну форму моральної свідомості та самосвідомості, де моральні вимоги можна побачити найбільш типово та конкретно . Якщо ж у нормі говориться, що за точні вчинки і дії повинна зробити людина, то принципи у загальноприйнятій формі показують зміст і мету певної моральності, демонструють здобуті у моральній свідомості вимоги щодо моральної етики особистості, щодо її покликання, мети життя і характеру стосунків власне між людьми взагалі. Саме вони спрямовують і керують діяльністю педагога (учителя або викладача) та являють собою ту необхідну базу для норм поведінки, яка потрібна у певній ситуації.

За діяльністю учителя (педагога або викладача) можна спостерігати і побачити не тільки у правильному виконанні моральних принців та норм; тому її мають розглянути та оцінити громадська думка, тобто суспільство, що являється саме тими обставинами масової свідомості, яке показує почуття та відчуття, переконання і думки великих соціальних груп і взагалі суспільство людей в цілому, проявляється у їх відношенні до різноманітних подій і явищ, які будуть важливими, якщо дивитись на це з боку суспільних різних потреб та інтересів.

Громадська думка в гуманному суспільстві вимагає весь час вивчати, дуже все чітко враховувати, та, якщо треба, заздалегідь й в потрібний момент коригувати спеціальними інституціями, що приймають політичні та управлінські рішення. Власне вся важливість їх підсилює різні суспільні звернення, різноманітні здійснення освітніх якихось реформ, майже повністю досконалих проектів, зміни ролі і місця педагога (вчителя або викладача) в системі навчально-виховного процесу. Сьогодні ж, громадська думка просить та звертає особливу увагу саме на відновленні довіри до учителя (педагога чи викладач), на підвищенні його соціального й морального статусу та авторитету. Адже останнє – це відповідно його моральний статус в колективі учнів чи вихованців, також і співробітників й інших викладачів або педагогів , є такою формою дисципліни й порядку, з допомогою якої учитель (педагог чи викладач) дивитися за поведінкою учнів або вихованців, позитивно направляти її, впливати на їхнє світобачення і світосприйняття.

Моральні принципи, норми і думки інших людей, авторитет й статус учителя (педагога або викладача) відображаються безпосередньо саме у культурі. Поняття «культура» ще більше збагачує сенс і зміст поняття «мораль», тобто зосереджує увагу на моральних цінностях людини. Культура не тільки відкриває і показує їх зміст для суспільства в цілому, а й підносить ці цінності до так званого рівня «форми», до здатності їх виявити та реалізувати. Моральні цінності дуже добре діють й працюють саме у спілкуванні, у міжособистісних та інших суспільних відносинах. І також, будучи необхідною і важливою складовою культури, мораль активно сприяє духовному зростанню особистості, , є не лише цінним чинником розвитку культури, а й способом оволодіння людьми гуманним ставленням один до одного. Мораль може пройти у внутрішній, особистісний сенс формування та функціонування безпосередньо культури особистості.

Педагогові (учителю чи викладачеві) також необхідно брати до уваги, що при створенні світогляду, різних моральних звичок і навичок, різноманітних почуттів, мотивів поведінки — то це все може формуватися й на культурних традиціях та переконаннях. Тому, розвиваючи та підіймаючи нове покоління людей до різноманітних цілей та сподівань, викладач (педагог або учитель) обов’язково має враховувати і розуміти моральну свідомість населення регіону, його звичаї, культуру, цінності, побут тощо. Як показує нам практика і доведені наукові дослідження, необхідним свідченням і доказом моральної культури педагога (учителя або викладача) є його вміння та креативність саме до духовної творчості.

Під духовною творчістю педагога (учителя чи викладача) можна розуміти як таку ініціативність, таку енергію і таку оригінальну особистісну діяльність людини, де формується інша людина, інша індивідуальність.

Отже,сміливо можна казати про важливу і необхідну умову розвитку людини як індивідуальність та суспільства – саме моральну культуру і безпосередньо духовну творчість учителя (педагога чи викладача).