Цінність — це властивість певних явищ, процесів чи предметів. які відбуваються з метою задовольнити потреби людини. Людина розподіляє цінності на матеріальні і відносини між людьми. Перші вона здобуває за допомогою обміну предметів, купівлі чи продажу. Відносини між людьми характеризуються дружбою, коханням чи простою розмовою між незнайомими людьми. У системі цінностей значну роль посідають моральні цінності.
Мораль — це певна система норм, оцінок та уявлень, які складають людську поведінку в суспільстві. Щоб існувати в соціумі людина завжди обирає два шляхи, чорне чи біле, погане чи хороше: любити чи не любити; довіряти чи недовіряти; вимогливість чи егоїзм; обов’язок чи гордість. Все це — моральний вчинок особистості.
За походженням моральний вчинок є соціальним, тому що він розвивається і формується тільки в суспільстві. Він відбувається при взаємодії людей. Вчинок проявляється у милосерді, любові, співчутті, співпереживанні, культурі поведінки.
З моральної точки зору людей можна умовно поділити на два види. Перший — це людина з розвинутим почуттям совісті. Таких людей легко можна розпізнати серед інших. Характерними для них є: відповідальність, чуйність і уважність, доброзичливість. Їм притаманне глибоке почуття моралі. Совісна людина поводиться пристойно.
Інший вид — це безсовісна людина. Такі люди дотримуються принципів, які самі собі визначають і яких дотримуються. Це самозакохані люди. які не здатні до співчуття чужому горю чи порадіти за чуже щастя. Навпаки вони будуть насміхатись. Але і таких людей можна зрозуміти, поспівчувати і, певною мірою, пробачити.
Вижити у сучасному світі дуже важко.
Кожного дня ми стикаємось із недоброзичливими людьми, які ладні на все тільки, щоб захистити себе. Якщо нам роблять погано, ми хочемо зробити ще гірше. І тоді починаємо «бідкатись» на погане самопочуття, негаразди у сім’ї, навіть не задумуючись, що причина у всьому – звичайнісінькі слова. Здавалось би, при чому тут слова. Вони несуть за собою велику силу. Інтонація чи вимова , з якою ми їх вимовляємо залишають невидимий слід на душі. Добродушних людей і вчинків, нажаль, майже не залишилось. Їх ніби витісняють із суспільства.
Будь-які вчинки людської діяльності складають її внутрішній, так і зовнішній світ душі. Не можна оцінити людину по її поступках, бо ніхто не знає чому саме людина вчинила так.
Вчинок, який робить людина – це якась фізична дія, певною мірою, мотивована і свідома. Це ніби захист від зовнішніх факторів суспільства. Можна привести приклад: відмова в наданні допомоги людині, яка перебуває в важкій ситуації. Тут можна допомогти або не допомогти, але і те, і друге буде вчинком, який підлягає оцінці моралі.
Тому, сама по собі дія, як і протилежна її сторона, є тільки носієм вчинку, його «зовнішністю», коли його сутність – це сенс і зміст моралі.
В іншому випадку, невмотивована крадіжка чи акт вандалізму, які не потребують певних мотивів для їх вчинення, можуть опинитися без моральної оцінки. Тому, щоб оцінити вчинок з моральної точки зору, не так важлива його зовнішня сторона, а саме характер дії.
Таким чином, щоб оцінити вчинок, не можна схилятися тільки на зовнішню чи внутрішню дію, а на їх цілісність.
Щодня люди, навіть не задумуючись, осуджують інших людей або їхні поступки, спираючись на свій досвід, почуття та інтуїцію, при цьому не розуміючи основних складових моральної оцінки.
При здійсненні якогось вчинку існують певні умови, які або можуть сприяти йому, або бути нейтральними, або не переробними. Моральна цінність вчинку бути тим вища, чим важка перешкода і яким чином її долають; які людина проявить вміння, волю чи, навіть, совість. Це людина, яка замислюється над своїми поступками, легко може розкаятись чи виправитись.
Але існує і протилежна сторона. Вчинок, який «нашептав» злий голос, або зроблений з корисливого наміру або бездумно, не відповідає вимогам моралі і буде трактований як злочин. При чому він оцінюватиметься в залежності від підступності, хитрості і спритності, які було використано при його вчиненні.
Якщо поставити перед собою питання: на що більше спиратись в оцінці вчинку – на цінність намірів і мотивів чи на цінність отриманого результату?
Зміст першої позиції можна виразити словами І. Канта: «Сенс справи не у вчинках, які бачимо ми, а у їх внутрішніх принципах, які не бачимо ми».
Друга ж позиція звертається до справжнього життя, коли людина прикладає певні зусилля, які не сходяться з ціллю виконання певного вчинку.
Ми творці нашого життя, яке будуємо по цеглинках. А цеглинки – це дрібнички повсякденного життя, які здаються нам не такими важливими, щоб над ними замислюватися чи звертати на них увагу. Але ці незначні дрібнички, це стіна, яку ми називаємо життям. Її дуже важко збудувати і так легко зруйнувати.
Моральна оцінка вчинку не може бути простою і односкладною, вона за своєю будовою незрозуміла і складна. Вона буде справедливою і правильною тільки тоді, коли буде доведеною. Наприклад «вона вчинила благородно, але її допомога виявилась непотрібною». І через це у людини буде стимул робити благородні і справедливі вчинки.
