Перебуваючи в соціумі кожен з нас обирає власну форму взаємодії з ним. Це залежить від вродженого типу темпераменту, виховання та моральних принципів. Я назвала найголовніші на мою думку складові які утворюють певну парадигму поведінки людини. В свій час її розглядало чимало дослідників, але найвідомішими її представниками є психологи Скіннер та Хоманс.

Перший в своїй теорії підкріплення розповідає, що поведінка індивіда залежить від середовища в якому він знаходиться. В залежності від того в якій ситуації та умовах людина знаходиться, з`являються певні потреби які виступають стимулом для поведінки чи дії яка несе за собою наслідки на основі яких може з`являтися наступна поведінка чи дія. Наступний психолог винайшов теорію соціального обміну яка базується на взаємодії людей задля власної вигоди.

Тобто людські взаємини це постійний круговорот подій, причин та ситуацій які мають на меті досягнення матеріального чи духовного благополуччя, успіху, любові, друзів, статусу тощо.

Так видатні психологи та дослідники розглядають соціальну поведінку як структуру яка вже має в собі попередні виділені мною складові.

Поспостерігавши за поведінкою будь-якої людини на основі попередньо сказаного можна дізнатись чимало цікавого, а найголовніше зрозуміти чому людина вчинила саме таким чином. Чому хтось ображає, хтось піддається, а хтось заступається? В залежності від позиції людини в певній ситуації можна описати і саму людину.

Якщо вона в ролі ображаючого, можна зробити припущення про наявність холеричного типу темпераменту. Більш за все в такій поведінці причетне погане виховання та зразок від дорослих які ним займались. Можна зрозуміти людську позицію по життю, на яких моральних засадах та принципах вона базується, що є їх підґрунтям. Можливо людина пережила травмуючи для своєї психіки ситуацію і подальша поведінка це захисна реакція в агресивній формі. Можливо для неї це звична форма поведінки в якій вона виросла і знаходиться весь час.

Людина яка піддається, більш за все є вразливим меланхоліком. На чому базується ця позиція жертви, на байдужості чи немічності вже буде залежити від виховання яке є фундаментом для подальших моральних принципів по життю. В яких умовах зростала ця людина? Як для неї відносилися? З приниженням і криком чи байдужістю? Навчали та давали можливість вирішувати проблеми самій чи все робили за неї?

Байдуже, все це приведе до даної позиції в житті. Роль заступника на себе беруть впевнені в собі, цілеспрямовані та мудрі сангвініки. Позиція цього типу людей є найбільш успішною, адже часто, це позиція лідера. В цьому випадку виховання звичайно має важливе значення, але не так сильно як в інших типах, адже цілеспрямовані сангвініки не мають такої сильної залежності від інших. Вони відразу бачать ціль і йдуть до неї.

Звичайно ці три найяскравіші типи поведінки людей описані досить примітивно. На практиці майже не реально знайти чистого холерика чи меланхоліка. Кожна людина представляє собою певну суміш різних видів темпераменту, доповнених вихованням і впливом соціуму, хоче вона цього чи ні. Кожен з нас унікальний. Кожен дивиться на одну і ту ж саму річ по-різному. Не дарма кажуть, що у кожного своя правда.

Це не означає, що хтось бреше, просто ситуація сприйнята двома «різними планетами» — людьми. Я описала, що мені подобається останній тип цілеспрямованого, впевненого в собі сангвініка, для мене в даній ситуації він герой, але є люди які бачать героя в спокійному меланхоліку, знайдуться навіть фанати холерика.

Чому кожен з нас бачить свій ідеал і свого «героя» в таких кардинально різних образах. В першу чергу на думку спадає, що хто обирає таких людей і є представником даного типу. Але я, наприклад, далеко не сангвінік, я спокійний меланхолік, яка виросла в ідеальній сім`ї не чуючи жодного поганого слова, з ідеальним вихованням люблячих батьків.

Потрапивши в соціум я зрозуміла, що мені важко. Так, з таким характером та вихованням мене всі любили і дружили, але мені завжди доводилося бути поруч з кимось балакучішим, так званим заступником. Спочатку це було весело, але наразі переросло в проблему яка заважає мені повноцінно жити. Мене виховали в «рожевих окулярах» , а виявилось більшість людей про такі і не чули. Кожного дня доводиться взаємодіяти з незадоволеними, часто невихованими людьми, чути жорстокі слова від яких хочеться тікати закривши щільно вуха, або просто стояти мовчки і плакати в образі жертви.

Звісно в такі моменти людина яка за мене заступається в ту ж мить стає для мене героєм. «Посада героя» має безліч ситуацій в яких будь-хто може її легко зайняти і отримати почесне звання. Для мене значення героя виявилось саме в цій ситуації. Воно склалось від моїх моральних принципів, які в «один голос кричать», що герой – це рятівник, а що саме він рятує і кого, вже залежить від ситуації.

Дуже добре, що ми живемо у вільній країні і я маю право вважати саме так і обрати свого власного героя, це і називається моїми власними принципами – твердженнями, які я сприймаю за головне, моїми внутрішніми переконаннями. Та якби кожен з нас керувався тільки ними, була б плутанина і хаос. Спеціально щоб цьому зарадити були створені моральні норми, тобто певний суспільний ідеал на який мають рівнятися і до якого мають прагнути. Якщо брати за зразок значення героя, то це людина, яка здійснює великі вчинки на благо суспільства.

Отже, моральні принципи що до даної теми співпадають з загальноприйнятими моральними нормами. Але як щодо людей у яких збігу в цих речах немає? Який для них є герой згідно їхніх моральних принципів? Як я вже говорила, для когось героєм є людина яка займає роль жертви, в даному випадку моя роль. Звісно для мене це звучить смішно і незрозуміло, але послухавши пояснення, знаходиш логіку в поглядах цих людей. Виявляється для когось промовчати є недосяжною мрією та великою проблемою, як для мене навпаки заговорити.

Сильні за темпераментом люди одразу ідуть у захист, часто «страждаючи за свій язик». Стало зрозумілим, що взявшись будь за що, в кожного з нас буде сформоване своє ставлення до цього і свої моральні принципи.