Ці питання є філософськими, тому у кожного своя відповідь та бачення подібних проблем. Якщо подумати, то кожна людина сама несе відповідальність за свої провини та гріхи. Тому діти не можуть відповісти за вчинки своїх батьків, так само як і батьки не можуть бути покарані за погані вчинки своїх дітей.
*Наприклад, в Старому Завіті вказано «Не поклонятимешся їм і не служитимеш їм. Адже Я – Господь, твій Бог, Бог ревнивий, Який відплачує за гріхи батьків дітям до третього й четвертого покоління, — тим, хто ненавидить Мене» (вихід 20:5).* Але якщо розібратися у цьому тексті, то він тлумачить нам про наслідки гріха, а не про покарання. Бог попереджав, що діти будуть відчувати на собі наслідки батьківських гріхів за ненависть та невіру в Бога.
Церква нам говорить, що є три види гріха: первородний, родовий і особистий. Первородний пов’язаний із гріхом Адама та Єви – за цей гріх окрема людина не несе відповідальності, і ніхто в ньому не винен, окрім Адама і Єви але це не втішна думка. Тому що люди, які народилися сліпими чи фізично хворими можуть подумати, що несуть відповідальність саме за цей гріх.
В покаянні нам допомагає церква, яка від імені Бога дає нам прощення, саме через Таїнство Хрещення – людина отримує нові духовні сили. Проходить деякий час і людина якнедосвідчена та слабка до різних спокус знову починає грішити. Людина знову стає морально хворою та нещасною.
І все ж таки є дві сторони медалі. Моральна відповідальність за провини свого народу розкривається у серйозних моральних злочинах. Такі злочини накладають великий слід на сутність людини та на її спадковість. Злочин нашого предка може нанести величезну моральну рану, що може передаватися з покоління в покоління.
Ми бачимо на багатьох особистостях «моральні хвороби», і ми їх засуджуємо, говорячи: «Злочинці! Як так можна жити!», але таким людям потрібно поспівчувати. Подумавши, хто їхні батьки та родичі, як вони жили в свій час. І все ж таки ця хвороба не вічна – протягом 3-4-х поколінь вона може вилікуватися правильним життям. Якщо в кожному з цих поколінь будуть люди, які боротимуться із собою, то тоді припиниться це коло страждань та провин.
Особисто я, як віруюча людина, як частинка свого роду, народу повинна задуматися над своїм життям, та як це відіб’ється на моїх дітях, внуках та правнуках. Не можна говорити, «ай, Бог простить, все забудеться», адже в майбутньому з’являться діти, які можуть страждати за наші необдумані та легковажні вчинки. Потрібно не забувати, що наше життя має велике значення для наших майбутніх дітей. Всі людські злочини та гріхи відбиватимуться на дітях. Тут випливає принцип із загальної педагогіки, що перед тим як виховувати дітей, в першу чергу потрібно зайнятися своїм вихованням.
Тому існує внутрішня боротьба, бажання виправити себе зважаючи на волю до добра. Саме Бог допомагає духовно одужати та направляє на правильну дорогу.. В цьому і полягає перевага християнської віри, що тільки вона дає людині сили й засоби боротьби із гріхом та провиною, і досягненням моральної чистоти. Мова йде про віруючих, а не людей-атеїстів.
Кожна провина веде свою нитку в глибину людської історії та життя. Ні одна провина не є випадковістю – значить так судилося бути. Людська душа є живою, в ній нема випадковостей. Кожне моральне падіння людини має свою історію в особистому житті. Визнати свою провину, або провину своїх батьків і покаятися, ще не означає знайти ті душевні рани, і тим більше зцілити їх.
Людина схильна відчувати і розуміти морально низький вчинок як свою вину. Розглядаючи гріхи своїх батьків, така людина готова пробачити та зрозуміти старших; почати жити на благо іншим; хвилюватися, щоб у свою чергу її ж діти не несли відповідальності та не страждали. Духовний розвиток людини вимагає самоосудження.
Якщо розглянути це питання більш ширше? Можу відверто сказати, люди не тільки тримаються один одного, підтримують, але й ламають один одного. Не дивлячись на всю духовну самотність, немає ізольованих чи відірваних. Починати потрібно з себе. Тому що від особистої байдужості байдужіє весь світ, розпусна людина може розбестити багатьох; різна брехня та злість руйнує любов у всьому всесвіті.
Неправильний спосіб життя за моральними канонами веде нас до гріха і до страждання. Завдання кожної людини як високорозвиненої особистості в духовному плані полягає в тому, щоб прийняти страждання із великою вдячністю, та долати гріховність нашої сутності, а не уникати страждання. Багато священиків нагадують про те, що кожне страждання є Божими ліками для душі, ці ліки мають цілющі властивості.
Отже, завдання кожної людини полягає в тому, щоб не слідувати нашій грішній природі і не ототожнюватися з нею. Тому для спасіння душі людина повинна зректися власної природної волі, тваринних інстинктів. Покаяння за наші гріхи не змінює повністю стану природного, а тільки зупиняє коло гріхів.
Ця тема дуже філософська, і на питання, чи несе людина маральну відповідальність за провину інших немає однозначної відповіді. Адже кожна людина сама вибирає як їй жити, та у що вірити.
