На сьогоднішній день на всій планеті навряд чи відшукається людина, до якої ніколи не долинали слова про конфуціанство і його відомого основоположника Конфуція. В стародавній книгах його часто називають Учителем, і людині яка читає відповідну книгу, одразу стає зрозуміло, що в ній ідеться саме про великого наставника, який став безперечним ідеалом багатьох людей. До його висловлювань звертаються люди різних професій, бо його вчення унікальне та стосується кожного.
Народився Конфуцій в Китаї в сім’ї збіднілого аристократичного роду. Дитинство його було важке, через ранню втрату батьків, і йому доводилось виконувати роботу, яка на той час вважалась зневажливою (носити воду, пасти чужих овець). Людина, за часів Конфуція, якщо хотіла вважати себе освіченою, повинна була вміти виконувати ритуали, розумітися на музиці, стріляти з лука, керувати колісницею, мати навички рахування, опанувати граматику. Різносторонньо обдарований, в тому числі фізично, Конфуцій досконально опанував всіма цими знаннями. До тридцяти років він завершив освіту і, відкривши власну школу, займався питаннями моралі, ритуалу і вивчення текстів минулого.
Конфуцій відкрив людину, осягнув своєрідність її існування, закономірності особистості у взаємозвязку з оточуючим світом. Взаємовідносини між людьми у соціальному середовищі наповнюються моральним змістом, приймають гармонійний характер тільки тоді, коли вони стають взаємними. Ходять чутки, що колись, один з учнів Конфуція запитав у нього про важливість і силу слова. Він отримав досить незвичайну відповідь, що найсильніше слово це слово — взаємності, і не треба чинити зло, якщо не хочеш, щоб воно повернулося до тебе. Філософом був зазначений принцип, який, як вже зазначалося, значно пізніше в іншій, європейській, культурній традиції зазначався, чк золоте правило моральності. Кращого, вдалішого даного правила рід людський поки що нічого не вигадав.
Під людяністю, за Конфуційєм, розуміється порозуміння, рівноправність у відносинах. Однак немає схожих людей як за природними якостями, так і за соціальним статусом. Може виникнути проблема: як же втілити засаду рівності у стосунках між дивергентним суспільством? Моральне вчення Конфуція розкриває гуманізм чітко визначених людських взаємовідносин. Вона виходить з пересвідчення, що людська згода важливіше усіх не писаних істин. Людей з найрізноманітнішими засадами не в змозі відшукати спільної мови. Відповідно до цього не можливо бути найвищого принципу, ніж людяність, гуманність яка пронизує усі сфери людської діяльності.
Цей мислитель вважав, що зразок правильно вихованої людини задає минувшина. Він вірив у старовину і любив її. Сучасне суспільство має вважати, що всі їх морально-етичні спроби націлені саме на рівень цінностей минулого. Прийнято вважати, що шанобливе ставлення до своїх та чужих батьків, повага до людей старшого віку, знайомих, не знайомих, відомих, та ні — це основа людяності. Батьки являють собою для своїх дітей останньою (абсолютною) моральною інстанцією.
Моральну спрямованість Конфуція до минулого можна схарактеризувати, як консерватизм. Таке припущення є щонайменше недалекоглядним, оскільки в першу чергу треба чітко бачити проблему, яку вирішував Конфуцій. Це не є соціальною проблемою історичного розвитку, а морально-етична проблематика людських взаємин, злагоди та щастя. Для мислителя Конфуція немає значення прагнення до незвіданого нового, ні підвалин минулого. Є те, що знаходиться у далекій висоті над проблемами буденності – спокій і злагода в суспільстві.
Одна з норм конфуціанства дозволяє дітям змінювати правила, засновані батьком, лише через декілька років після його смерті. Головною метою злагоди для дитини є гармонія у стосунках між батьками і старшими поколіннями. Конфуцій навчає тому, що нове слід черпати з старого, що істини слід знаходити у втраченому часі існуючих у минулому цивілізацій, а не в захмареному майбутньому. Якщо слідувати цьому вченню китайського філософа можемо побачити, що ідеали минулого допомогли народу стати найчисленнішим на землі.
Люди відрізняються один від одного за своїм соціальним статусом і місцем у системі суспільного розподілу праці. За для того аби у людини, яка знаходиться у певному соціальному середовищі і виконує певні функції, створилися гідні відносини з особистостями інших прошарків населення, вона повинна бути на рівні власного громадського призначення. Взаємовідносини в соціально розділеному суспільстві формуються через обмін різними справами, що вимагає чесного, злагодженого виконання кожним свого обов’язку, яка співвідноситься з тією ж функцією в родині та суспільстві в цілому.
Конфуцій прийшов до судження, що людина ховає своє серце, його не можна виміряти звичайним мірилом; все таїться в ньому. Це можна пояснити так, що людина сприймає як зло, так і добро. А відповідно до цього, бути добрим і боротися проти зла — це не акт людського буття,який відбувається протягом певного періоду, а її безперервний стан самовдосконалення та контролю. Перлина його вчення полягає в досягненні найвищого духовного розвитку : постійне моральне, культурне неспання.
Безперечно, Конфуцій видатна постать в світовій історії. Не потрібно бути філософом щоб зрозуміти — ця людина була зразком невичерпаної духовної сили та інтелектуальної досконалості. Його думка сягала усіх сторін людського життя, яка поєднувалась із міркуваннями про сутність моралі,свободу людського вибору, багатогранність духовного світу людини. Це підтверджує той факт, що Конфуцій був наділений безцінним даром – любов’ю. Любов’ю до людей. Він не хотів ані слави, ані грошового статку.
Ці буденні речі його не цікавили і навіть дратували. Він хотів, лише способом словесної поради допомогти суспільству перейти на новий етап існування, етап гармонії і порозуміння. Його вчення є прикладом надбання чоловіка, який знайшов себе, пройшовши тернистий шлях пізнання і тепер готовий передати свій досвід нащадкам. Кожен може сприймати Конфуція як з позитивної, так і з критичної точки зору, проте ніхто не може сперечатися з тим, що його основна думка про людяність та гуманне відношення до інших, може дати відповідь на більшість соціальний питань нашого часу. І це ще один привід, якщо і не захоплюватись, то хоча б поважати цього великого філософа, мудреця та вчителя.
