Китай являє собою країну з глибинними моральними переконаннями, філософськими поглядами та стійкими етичними нормами. Ще з найдавніших часі він був не тільки однією з найрозвинутіших країн з точки зору економіки,а й країною в якій велику роль приділяли духовності,культурі та творчості. Китайський народ завжди поважно ставився до своїх традицій,охороняв і плекав їх,визнавав стабільність і спокій.
Іноземцям дуже важко зрозуміти усі аспекти життя цієї нації до кінця,адже оповита загадковістю,вона ніколи не розкривала своїх таємниць повністю,завжди була недосяжна, як саме небо. Навіть її друга назва — «Піднебесна країна», наштовхує на роздуми про щось незвичайне,особливе,величне,недосяжне. Не дивно,що країна з такою назвою подарувала світові велику кількість філософів.
Усі вони внесли щось своє і залишили свої імена у багатьох різноманітних книгах,переказах,легендах. Не можна однозначно сказати,що в історії про цих людей правда,а що ні. Межа дуже тонка. Часто буває важко зрозуміти, де закінчується реальність і починаються чутки, якими вимальовуються визначні постаті скрізь пелену часу,через перекази тих, хто мав можливість спілкуватися з ними,чи просто спостерігав за їх діяльністю здалеку.
Саме такою людиною перед нами постає Лао-цзи. Можливо це ім’я знає не кожен,але якщо завести розмову про видатну філософську школу даосизму,то не має сумнівів, ваші співрозмовники,якщо не всі,то багато хто, згадають одного з найдавніших філософів Китаю.
Безперечно Лао-цзи постать велична. Не потрібно бути філософом,щоб зрозуміти це. Із певних джерел можна дізнатися,що він був зразком інтелектуальної досконалості і мудрості. Він завжди був спокійним споглядачем,якого не цікавили,ані гроші,ані соціальне положення. Він розмірковував над життям і щедро ділився своїми міркуваннями з іншими. Його роздуми торкалися усіх сторін людського існування, які поєднувалися із міркуваннями про сутність світу, свободу людського вибору, багатогранність людської душі.
Моральні чесноти теж цікавили його і дуже часто про людину він робив висновок не по його зовнішньому вигляду, розповідям оточуючих та соціальному положенню,а по його відповідям на елементарні питання,які могли дати певну інформацію, щодо моральних принципів цієї людини. Цікавим є те, що Лао-цзи не намагався створити свою філософську школу зібравши коло себе послідовників. Він ніколи не хотів когось переконати у своїй правоті. Він просто розмірковував.
Змістовим центром у філософії Лао-цзи виступає «дао».
«Дао» розглядається як першооснова,принцип організації людського суспільства та природнього середовища, джерелом всього існуючого. Згідно з цим , у суспільстві і природі немає нічого постійного, усе знаходиться в постійному русі, взаємозв’язку, переходить у протилежний стан. Певну сталість і системність у постійні процеси буття вносить дао.
Порушення рівноваги цього закону може призвести до людського занепаду. Саме через це,на думку філософа, відбуваються сварки,війни,зіткнення. Отже, люди повинні слідувати закону дао, упорядковувати і врівноважити своє життя, досягти спокою і бути задоволеними цим спокоєм. Втручання в соціальні стосунки і природу Лао-цзи вважає недопустимим . Люди завжди намагалися щось змінити не розуміючи,що Всесвіт не йде за примхами людського суспільства.
Кожен повинен жити у гармонії з природою, відчувати себе частиною безперервного потоку життя. Найкращий спосіб знайти себе – повернутися до свого початкового,природнього стану гармонії, де немає почуття злості, гніву, немає знущання та приниження. Можливо ці твердження комусь можуть здатися досить очевидними та простими. З цим важко сперечатися,проте не варто забувати, що великі істини проявляються у простих речах. Питання лиш у тому, чи зможе людина зрозуміти, а головне використати ці «прості речі» у своєму повсякденному житті.
Усі ми знаємо,що не повинні брехати, але чи всі ми кажемо правду, усі ми розуміємо, що серце не повинна переповнювати лють, але невже всі люди зберігають спокій коли потрапляють у конфлікт. Тож варто замислитися над елементарними етичними категоріями, яким так майстерно дав визначення Лао-цзи.
Нині суспільство переживає досить своєрідні, неоднозначні часи. Ми стоїмо на зломі вікових понятійних категорій про моральні відносини, правила, норми, закони. Відходить у минуле те, що раніше вважалося беззаперечним, залишаючи після себе лише сторінки старих книг, де літерами виводяться слова про честь, гідність, патріотизм, чесність, моральність.
Колись скромність була окрасою будь-якої юної дівчини, а нині без нахабства та розкутості дуже важко уявити теперішніх представниць прекрасної статі, мало того – це вважається нормою і навіть заохочується, інакше, як чогось досягти у житті при такій величезній конкуренції, будь-то професійна діяльність чи особисте життя? Раніше повага до інших людей, ввічливість та уміння слухати були обов’язковими вимогами до входження у пристойне коло спілкування.
У наш час правила гарного тону вже не такі жорсткі і люди можуть собі дозволити бути грубими та не тактовними не боячись при цьому негативної оцінки з боку оточуючих чи поганої репутації. Їм байдуже до цього і така їхня поведінка все менше викликає обурення, бо до цього всі звикли і перестали вважати таку поведінку чимось надзвичайним чи непростимим. Люди самі дозволили понизити рівень своєї моральності з невідомих причин.
І цей процес не зупиняється, а навпаки, набирає оберти. Тож не буде зайвим звернутися до минулого, перейняти щось високе та, не побоюсь цього слова, безцінне у великих людей, яким є чим поділитися. Моральне вчення Лао-цзи досить суперечне та, можливо, не досконале, але його основна думка про єдність людського та природного може дати відповідь на багато які фундаментальні питання, а його теорія про життя у якому немає прагнення до надмірного себелюбства та приниження інших людей, дають найкращі рекомендації цьому філософу. А до такої людини й не гріх прислухатись.
