Проблема визначення золотої середини людських чеснот була актуальною у всі епохи. Адже зі змінами у суспільстві, чи то великими відкриттями, чи то з приходом війни і здобуття миру, змінюються і уявлення про ідеал людини. Так у первісному суспільстві вбивство родича було під табу, а вбивство чужака заохочувалося, у ті часи моральні вимоги були звернені на захист свого племені.

Вони проявлялися через піклування про родичів, та доброзичливе ставлення між друзями. Для античності було характерне звеличування здорового глузду і шляхетності, помірності та поміркованості в усьому.

Для Стародавнього Китаю головними чеснотами були: шанобливість до старших, прагнення до істини, благородство, чесність та багатство духовної культури.

У Стародавній Індії культивувались чесноти смиренності, покірності, гостинності, шанування предків, не насильства та щедрості. У добу середньовіччя першочерговою є віра, а розум стає другорядним. Тому і мораль визначається виконанням людиною заповідей та її вірою в Бога. Так в одну епоху звеличується життя в усіх його проявах, а в іншу виховується здатність до самопожертви; античності притаманне поклоніння красі тіла, а в середньовіччі тіло — це прах, зловоння, а головне – душа… Уявлення людей про самих себе і про навколишній світ постійно переживають кардинальні зміни.

Згідно із сучасним поглядами, мораль визначена як сукупність ставлень до власної особистості, до рідної країни, до навколишнього оточення, до суспільно прийнятих правил, законів, традицій, та до праці. На мій погляд саме у рівновазі відношень до усіх зазначених ставлень і є золота середина, котру може віднайти для себе сучасна людина. Ці найважливіші аспекти, що формують наше життя потребують таких поглядів, і моральних орієнтирів людини, котрі б дозволили їй не забувати, про їх важливість, і допомогли не нехтувати жодними аспектами власного життя, почуваючи себе при цьому в гармонії із навколишнім світом та з самим собою.

Перш ніж звернутися, до поглядів на дану проблему з точки зору різних наук, хотілося б зазначити, що взірця моральності не існує. Абсолютно різні психологи та філософи у різні часи, врешті решт приходили до висновку, що ідеали моральних чеснот є чимось індивідуальним, що необхідно кожній людині визначити особисто для себе і дотримуватися.

Звичайно на противагу такому погляду, одразу ж згадуються різні релігії світу. Християнство описує ідеал моральності у десяти біблійних заповідях, моральні погляди буддизму викладені у священній книзі Трипітака, іслам також доволі чітко визначає моральний образ людини у Корані. Але загальновідомо, що виконати усі вимоги будь-якої релігії неможливо, а сформульовані рекомендації, щодо досягнення доброчесності, неможливо органічно перенести у повсякденне життя.

Розуміння змісту моральних чеснот ґрунтується на основі таких наук, як психологія, філософія, та релігія. Кожна з наук по різному висвітлює дану тему. Так в наш час у психології є уявлення про шість чеснот які і складають ту саму «золоту середину»: мудрість, сміливість, гуманізм, справедливість, поміркованість, духовність.

Де мудрість – вміння здобувати нові знання і застосовувати їх на благо собі і навколишнім. Сміливість – емоційна стійкість по відношенню до життєвих труднощів. Гуманізм – вміння створювати міжособистісні зв’язки у суспільстві, та запобігання конфліктам. Справедливість – сприяння суспільному благополуччю. Поміркованість – вміння контролювати власні емоції, і досягнення балансу між негативними і позитивними емоціями.

А духовність (трансцендентність) – це відчуття себе, як частини світу, цінування його краси і прагнення сприяти вдосконаленню світу, а також власні уявлення про сенс життя. Для визначення цих чеснот проводилися спеціальні дослідження в інституті дослідження «цінностей у дії» в США. Серед критеріїв відбору чеснот була обов’язковою відсутність в її змість вірогідності приниження особистості інших, і наявність певного зразка обраних рис у суспільстві, та способів їх виявлення.

Якщо ж торкатися питання релігійних уявлень про чесноти, то вони завжди визначені доволі чітко певними приписами, заповідями, настановами. Але питання «золотої середини» в релігійному аспекті не висвітлено Навпаки усі настанови доволі завищені щодо звичайної людини, котра часто робить помилки і ще частіше просто не знає, як правильно вчинити.

Найґрунтовнішими уявленнями про моральні чесноти можна вважати філософські уявлення Арістотеля. Зберігалася навіть його праця присвячена роздумам над доброчесністю «Нікомахова етика».

Він наголошував, що чеснотливість людини проявляється у освіченості: «чеснотливий відносно чогось одного – освічений з приводу чогось одного, чеснотливий взагалі – освічений всебічно, той хто підвладний пристрасті – неосвічений.». Але не зупиняється на самій лише науці. До теми чеснотливості він веде через тему щастя. Щастя в свою чергу і є доброчесність.

Але водночас наголошує, що щастя не в самих лише думках. Марне філософствування про доброчесність, без відповідних вчинків не призведе до внутрішньої гармонії в свідомості людини. Будь-які уявлення, думки, переконання потребують свого втілення, а в протилежному випадку засмучують свого носія. Щасливий той хто проявляє свій внутрішній світ через дію. Адже кожен отримує задоволення роблячи те що йому подобається, що здається правильним.

У пошуках золотої середини моральних чеснот людини, стає зрозуміло, що уявлення про мораль змінювалися постійно з найдавніших часів, і у пошуках істини жодне з поколінь так і не знайшло вірного рішення.

Кожна людина вибудовує для себе власну формулу моральних рис, спираючись на всій життєвий досвід та переконання, котра ніколи ідентично не співпадає з уявленнями інших.

Слідуючи власним уявленням доброчесності, людина стає щасливішою, і навпаки може розчаровуватись у собі якщо не відповідає цим уявленням. Коли ж високі пориви душі так і залишаться лише в думках вони не приноситимуть задоволення, і знеціняться.

Як було зазначено погано не проявляти власних чеснот, але ще гірше проявляти їх надміру, робити це напоказ.