Віртуальні форми спілкування стали невід’ємним складником нашого повсякденного життя. Зазвичай віртуальне спілкування та комунікацію розуміють як взаємодію в соціальних мережах, проте до віртуальних форм взаємовідносин можна віднести майже всі типи взаємодії, за яких сторони не мають безпосереднього зорового, слухового чи тактильного контакту.
Поряд із цим, спілкування через мережі типу Skype, імовірно, теж можна віднести до форм віртуальної взаємодії, хоча зоровий та слуховий контакт присутні. Тому найбільш точним визначенням віртуальних відносин визначимо таке, що позначає віртуальну взаємодію як опосередковану технічними засобами і пристроями.
Визначившись із тим, що ж саме ми розуміємо під даним поняттям, спробуємо розглянути його основні риси. До таких віднесемо: дистанційність, опосередкованість, часопросторову дифузність та ін. Тож віртуальні відносини, по-перше, не передбачають безпосереднього контакту, по-друге, є опосередкованими певними засобами (переважно Інтернет), по-третє, можуть мати місце фактично при будь-яких зовнішніх умовах. Фактично навіть присутність іншого по той бік мережі не обов’язкова: можна написати повідомлення, яке адресат прочитає через певний час, і дану форму взаємодії, яку раніше називали скоріше листуванням, сьогодні сміливо можна назвати безпосереднім спілкуванням.
До віртуальних типів взаємовідносин відносимо взаємодію в соціальних мережах, чатах, спеціальних сайтах знайомств, блогах, «живих журналах», та будь-які інші онлайнові форми комунікативної активності. Проте найбільший інтерес сьогодні представляє простір соціальних мереж як такий, де стосунки початково є основним мотивом вступу в соцмережу. Так, основною рубрикою в соціальних мережах типу Вконтакте, Facebook, Twitter, Однокласники тощо є рубрика «Друзі». Тут згадується відомий вислів
Сократа: «Без дружби жодне спілкування між людьми не має цінності»; імовірно, цим і керувалися автори ідеї про створення віртуальних соціальних мереж.
Основним завданням, яке бачить перед собою новий користувач соціальних мереж, є пошук «друзів»: тих осіб, реальних друзів, знайомих, родичів, колег по роботі чи навчанню), яких він знає в реальному житті. З часом до спільноти «друзів» додаються і ті, з ким індивід не мав знайомства в реальному часі, це можуть бути «друзі друзів» чи інші цікаві особи, з якими користувач хотів би тим чи іншим чином контактувати.
Накопичення «друзів» дає змогу обмінюватися з ними новою інформацією, ділитися думками, «статусами», цікавинками, обговорювати актуальні питання та, власне, розширяти горизонти власних знань про оточуючих. Зокрема слідкувати за новинною стрічкою – найбільш розповсюджене заняття користувачів соцмереж, адже саме звідти можна дізнатися всі новини, які стосуються кола знайомих та близьких.
З одного боку, пропонована стратегія взаємодії здається надзвичайно привабливою: кількісний чинник спілкування збільшується, при цьому не обов’язково нарощувати якісний (матеріальний, предметний) компонент: достатньо знаходитися «онлайн», щоб взаємодія вже мала місце. Не потрібно витрачати час та кошти для зустрічей «в реалі», а також готуватися заздалегідь: віртуальне спілкування зазвичай більш спонтанне, невпорядковане та хаотичне, аніж реальне. В реальній взаємодії і взаємостосунках, на мій погляд, більше очікуваного, прогнозованого.
Вказана тенденція не є хорошою чи поганою у моральному аспекті. Власне, це навіть питання комфорту. Розширення можливостей для організації стосунків та взаємовідносин розширює відповідно і кількість учасників взаємодії (вона стає доступною тим, хто має певні часові або ж, до прикладу, фізичні обмеження), а також змістове наповнення взаємодії (маючи більше можливостей , особа фактично стає більше спілкуватися).
Гадаю, кількісно відносини і стосунки значно підвищили власну кількість за останні роки.
Говорячи про відносини і стосунки як форму не стільки дружньої, скільки любовної та сімейної взаємодії, можемо відмітити, що дана тенденція набуває значних масштабів. Все більше спеціалізованих сайтів знайомств, якими користується значна кількість людей, пропонують дистанційну, опосередковану комп’ютером, форму побудови взаємовідносин. Живе реальне спілкування є вторинним і за часовими, і за територіальними ознаками (тобто спочатку знайомляться віртуально, а вже потім, за наявності інтересу та бажання, зустрічаються в реальному часопросторі).
Така тенденція є наслідком двох глобальних проблем сучасних самотніх молодих людей: по-перше, на реальне спілкування, яке, як ми вже говорили, значно більш затратне за часом, просто немає часу, а по-друге, молоді люди просто не мають місць для знайомств або ж просто розучилися знайомитися в реальності.
Розмірковуючи про моральність такого типу стосунків, важко звинувачувати когось із учасників також взаємодії у неповноцінності, упередженості, недалекоглядності тощо. На мою думку, саме у людині, її ставленні до оточуючих і лежить площина моральності. Адже не так важливо, чи перебуває особа у віртуальному просторі, чи має стосунки у цілком реальному – моральний аспект її життєвих уявлень превалює за будь-яких обставин.
Завершити власну думку хотілося б словами Ба Цзіня: «Ніщо не може так надихати людей і допомагати їм, як «дружба«. Тож віртуальні стосунки все ж кращі, аніж відсутність будь-яких відносин взагалі.
Список літератури
1. Завадський Ю.Р. Віртуальна література. Нарис типології та поетики: Монографія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. – 130 с..
2. Захарченко И.В. Угол четвертый: мифотворчество и виртуальная реальность // Язык, сознание, коммуникация. Вып. 13. – М., 2000.
3. Силаева В.Л., Багдасарьян Н.Г. Виртуальная реальность: попытка типологизации // Философские науки. – 2005. – № 6.
