«Рух – це життя». Чи не щодня чуємо цю просту і неспростовну істину? Чи не щодня світ мотивує рухатися: когось підніматися – працювати – долати –досягати – ділитися, а когось і відстоювати – відбирати – руйнувати – захоплювати. Але ось у чому парадокс: кожен рух так чи інакше наближає до кінця, однаково, як і нерухомість… Та ми все ж прагнемо діяти, творити, ЖИТИ, бо хоч не вічні, та є сподіванка на те, що ідеї наші, міркування, народжені у мить прозріння, затримаються в цьому буремному світі, переживуть нас на століття або хоча б на роки. І є вічні істини, у руслі яких протікає життя від початку й до тризни, бездонні глибини, які годі осягнути. Невідь звідки вони: чи то дар від бога, чи то бризки з космічного океану, чи то одкровення генів, заблуканих між сірих мас.
Поняття моралі – одне вічних понять. Безпринципне й аморальне суспільство приречена на загибель. «Моральний осуд» – ось основа основ людського співжиття. У всі часи вчені тлумачили сутність моралі неоднаково: то як досвід; то як дотримання божих настанов; то як норми виховання людини; то як вище благо; то як шлях служіння ідеалу тощо. Чим же є мораль для кожного сьогодні?
Кожен з континентів світу є самобутнім цивілізаційним утворенням, але скільки б не існувало культур, усі вони будуть схожими між собою, бо їх осердям є глибинна людська природа з її почуваннями і пориваннями. Зазирнімо у калейдоскоп азіатського світу, аби відшукати там риси власної моралі.
Згідно з буддизмом (це релігійне вчення поширене у Бутані, Камбоджі, Китаї, Південній Кореї, М’янмі, Лаосі, Таїланді, Сінгапурі, Тайвані, Японії, Шрі-Ланці) муки – неодмінні супутники життя, вони викликані жагою чуттєвих насолод. Метою людського існування є досягнення Нірвани як повного заспокоєння. Для цього людина мусить робити добрі вчинки, виховувати в собі такі чесноти, як глибоке смирення, безмежну любов до всього, що навколо, яким би воно не було, добрим чи злим, вміння зносити усі негаразди без нарікань, щире співпереживання, бажання допомагати слабшим, постійно розвиватися та самовдосконалюватися.
Порятунок людини всередині, у серці, а не в релігійних ритуалах, жертвах, не в зовнішньому впливові, адже кожен сам себе рятує шляхом примноження власних чеснот.
Етичний кодекс поведінки буддиста налічує п’ять своєрідних заповідей. Це застороги від убивства (не тільки вбивства собі подібних), від крадіжок, від перелюбу чи надмірної статевої активності, від спокуси обдурити довірливого і брехні загалом, від вживання наркотичних чи будь-яких інших речовин, які впливають на свідомість.
Буддизм застерігає він надмірності у справах матеріальних, він стягання, безмірного накопичення, однак не можна уважати це пропагандою аскетизму. Людина мусить лишатися безпристрасною, уникати руйнівних потягів до недобрих справ, саме такою стриманістю вона ніби оминає зло, не змагаючись прямо із лихими силами. Тільки коли кожен триматиметься подалі від зла, воно саме по собі розчиниться у добрі.
Конфуціанство (поширене в Китаї, Тайвані, Південній Кореї) проголошує культ етики та самовдосконалення, а також культ знань. Це вчення вчить почуттю обов?язку і відповідальності. Культ предків і повага до старших – основа взаємин, чи то сімейних, чи то суспільних. Кожна людина має дотримуватися дисципліни праці і не прагнути рангу, що не відповідає її природнім здібностям. посісти Небо постає рушійною силою.
Завдання людини – наслідування ідеалів і пошук себе серед вічної гармонії. Благородна людина поліпшується завдяки самовдосконаленню, а простолюдина – через спонукання та страх перед покаранням. Кожен здатен випрацювати свої моральні правила, що йому необхідні у житті. Але всі вони мають базуватися на принципі: не заподіюй зла нікому, поводься з іншими так, як хотів би, щоб чинили з тобою. Благо на землі не є якоюсь позаземною істиною, це певна людська домовленість, те, що більшість схвалює.
Конфуціанство проголошує принцип справедливості: людина повинна вдосконалювати свій характер і намагатися бути гідною свого вибору свого місця серед громади. Людина мусить поважати рідних, сумлінно працювати і чинити по правді. Сім’я – головна чарунка суспільного устрою. Велику роль конфуціанство відводить ритуалам, що є однаковими і обов?язковими для всіх.
У даосизмі (релігія, поширена у Китаї, Тайвані) важлива медитація, під час якої людина прагне поєднати себе з макрокосмом, Усесвітом. Ця релігія возвеличує аскетизм, але відсутність дії зовсім не означає марного спокою, це насправді теж активність, що дозволяє пізнавати себе і світ. Людина як частина природи мусить жити за законами природи, що існують вічно.
Людина губить сама себе, коли намагається втрутитися у закони буття, адже це прояв її амбіцій, пристрастей, які неодмінно спонукають до зла. Даосизм виступає проти поневолення, загарбання одних народів іншими, адже ця руйнація не несе в собі ані зернини праведності, це відхід від законів природи. Саме правителі є винними, адже семе вони ініціюють війни, а не пересічні люди. Отже, людина зокрема і народи загалом мають бути смиренними, прагнути рівності, простоти, близькості до природи. Головним для людини є не соціальний статус, а природність, доброчесність.
Іслам (етичне вчення, поширене у Туреччині, Сирії, Йорданії, Саудівській Аравії, Ємені, Омані, ОАЕ, Катарі, Іраці, Ірані, Афганістані, Малайзії, Індонезії, Брунеї) культивує поклоніння Богу. Людина неминуче відповість в потойбічному житті за свої гріховні вчинки, тому потрібно керуватися винятково критерієм добра. Людині належить робити те, що відповідає планам Аллаха, і не робити того, що до вподоби Аллаху.
Сім?я згідно з ісламом – найважливіший елемент людського суспільства, а статева розпуста – злочин, що передбачає суворе покарання. Іслам забороняє вживати алкогольні напої, наркотики, нечистими є заняття співом, танцями, азартні ігри та сфери, де заробляють легкі гроші. Людині можна досягти духовного піднесення і моральної досконалості в цьому світі через боротьбу і працю, активну діяльність. Кожна ситуація у житті сприймається як своєрідний екзаменом, до якого треба ставитися з повагою. Згідно з ісламом, дух розвивається тільки якщо людина активна у суспільстві.
Індуїзм (поширений в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеші) розглядає кожного як ланку у міцному ланцюгу живої і неживої природи. Гріх як поняття відсутнє в індуїзмі. Завданням кожної людини є намагання злитися із Брахмою. Якщо прагнути цього, то коло перевтілень розімкнеться, баласт матеріального (вважайте, ілюзорного) спаде, душа звільниться.
Через самоконцентрацію та самоспоглядання можна досягнути нірвани – стану неперервного спокою, уякому відсутні бажання і емоції. Одним із головних понять індуїзму є карма – «закон відплати», згідно з яким вчинки людини тягнуть за собою наслідки у наступних життях. Моральна система індуїзму передбачає такі основні застороги: не шкодь живому, не бреши, не кради, не культивуй негативних емоцій, не чини перелюбу.
Ми маємо різні мови, культури, релігії, навіть раси, але все ж які ми схожі у своєму прагненні немарно прожити життя, осягнути глибинну сутність нашого перебування на землі! Усі моральні системи мають на меті одне: врегулювати взаємини людей, забезпечити комфортне проживання і (найголовніше!) навчити людину вести змістовне життя, а не просто існувати.
